Іван Драч «Балада про соняшник», «Крила», «Балада про вузлик».

ПЛАН ЗАНЯТТЯ №

Тема: Іван Драч «Балада про соняшник», «Крила», «Балада про вузлик».

Вид заняття: лекція

Мета заняття

Дидактична: Ознайомити  із життям і творчістю письменника-новатора, зацікавити ними; допомогти осмислити ідейно-художню глибину поетичних творів митця.

Виховна:Виховувати прагнення до доброти, широти світогляду та світосприймання, усвідомлення моральних переваг творчої, душевно щедрої людини.

 Розвиваюча: Розвивати, вдосконалювати вміння аналізувати поетичні твори, висловлювати власне розуміння їхніх образів-символів, порівнювати класичні зразки з новаторськими.

Методи: лекція,бесіда за запитаннями. 

Дидактичні засоби навчання:

Література:

Драч І. “Не зумів витиснути із себе поета...” // Сучасність.— 1995.— № 1.

 Мовчан Р.В., Ковалів Ю.І., Погребенник В.Ф., Панченко В.Є.Підручник. — К.: Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. — 496 с.;

Українська література. Хрестоматія. 11 клас  : Для серед. навч. закл. / упоряд. Р. В. Мовчан, Ю. І. Ковалів. - К. ; Ірпінь : ВТФ "Перун", 2000. - 576 с.

Рубан В. Третє пришестя І. Драча // Київ.— 1996.— № 9—10.

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

                                                                                                      Відведений час

І.Організаційна частина.            5 хв

Вітання. Перевірка присутніх на занятті.

ІІ. Актуалізація опорних знань.                                                                 10 хв

1. Бесіда за запитаннями.

- Як та за яких обставин Василь Симоненко розпочав свою творчу діяльність.

- Основні мотиви творчості В. Симоненка.

- Назвіть найвідоміші твори поета – шістдесятника.

ІІІ. Повідомлення теми, мети та основних завдань                                       5 хв

Тема: Іван Драч «Балада про соняшник», «Крила», «Балада про вузлик».

Мета заняття Дидактична: Ознайомити  із життям і творчістю письменника-новатора, зацікавити ними; допомогти осмислити ідейно-художню глибину поетичних творів митця. Виховна:Виховувати прагнення до доброти, широти світогляду та світосприймання, усвідомлення моральних переваг творчої, душевно щедрої людини. Розвиваюча: Розвивати, вдосконалювати вміння аналізувати поетичні твори, висловлювати власне розуміння їхніх образів-символів, порівнювати класичні зразки з новаторськими.

ІV. Мотивація навчальної діяльності                                                            10 хв

  «Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболюють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати очима до сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно», - пише Іван Драч.

  Особливістю поетичного світу Івана Драча є його постійний, безупинний рух, змінність, розвиток. Це поет, який не створює власних традицій, не знає самоповторів, постійно йде до недосяжних обріїв досконалості. Ніби кожного разу народжуючись знов і знов, провідна зірка його поезії прагне якомога ясніше, виразніше висвітлити драматизм людей другої половини XX ст., віднайти гармонію в круговерті страждань і перемог, відкриттів і страхів, злочинів і надій, любові й ненависті, переслідувань і визнань, чеснот і падінь, добра і зла.

  Іван Драч був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників, як його називали, «вічний єретик», поет, який шукав нових масштабів художнього мислення. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена активністю «повстанців сонця» - протуберанців серця. Сонце стає його символом, сонце й серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. Драча:

Та не в дивацтві суть - а в здивуванні,

У вмінні всюди диво світу світлом

Осяяти: потужним світлом серця.

  Поезія Драча - це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається й знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові.

V. Усвідомлення нових знань . План заняття                                45 хв

План

1. Життєвий та творчий шлях Івана Драча.

2.Аналіз творів Івана Драча «Крила», «Балада про соняшник», «Балада про вузлик».

1. Життєвий та творчий шлях Івана Драча.

  Коли на початку шістдесятих років пробилися й заклекотіли гейзери творчості Івана Драча, декому видались вони занадто гарячими. Для студеного, млявого провінційного мислення вірші “новобранця поезії” справді були окропом.

  Поет не ввійшов, а начеб стрімко влетів на своєму баскому коні з «соняшника» в художній поетичний світ з запитанням:

Навіщо я? Куди моя дорога?

І чи моя тривога проросла

Од сивої печалі Козерога

В гливке болото рідного села?

  На ці запитання він постійно шукає відповіді, аби осмислити всю сутність людського буття - від Космосу до Мікрокосмосу людської душі.

  Іван Федорович Драч - український поет, перекладач, кінодраматург, громадсько-політичний діяч. Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці на Київщині. Закінчив середню школу в місті Тетіїв, працював учителем. В 1957 - 1962 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету, згодом працював у редакції письменницької газети «Літературна Україна». Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962p. Згодом з'явилися й інші поетичні книги: «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978), «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Теліжинці» (1985), «Храм сонця» (1988).       Художнє слово І. Драча виклично метафоричне, в своєму потужному семантичному полі воно єднає найглибші шари етногенетичної пам'яті народу з трагічними, часом дисонансними ритмами сучасності. Піднесений космізм і суто побутова «заземленість», художня умовність і різка окресленість реалістичної деталі - такі антиномії іманентно притаманні художньому мисленню поета. Визначним явищем національної літератури стали також поеми «Ніж у сонці» (1961), «Смерть Шевченка» (1962), «Чорнобильська мадонна» (1988). В останні роки І. Драч веде активну громадсько-політичну діяльність. Він був організатором і першим головою Народного Руху України.   П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев'ятому - народився Іван Федорович 17 жовтня 1936p. в с. Теліжинці на Київщині.

  Після війни біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття - до військової служби (1955 - 1958) - він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі - інструктором райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником «Літературної газети»), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна», в Спілці письменників України.

  Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий поет дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки - «Соняшник».

  Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як «Соняшник». Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів з примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна.

  Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці - «Протуберанці серця» (1965): «Народжуйте себе». Поет «народжує себе» і в «Баладах буднів» (1967), і в збірці «До джерел» (1972) (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в інших.

  1972p. вийшла збірка І. Драча «До джерел». До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з'явився вірш «Зелена брама», який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена Державною премією СРСР.

  Та й збірка «Корінь і крона», яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох розділів - «Подих доби» та «Подорожник», вивірила поета на життєспроможність і в координатах сучасності, і в координатах історії. За неї в 1976p. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

  У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з'єднує все творене ним, - оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча - передмові Л. Новиченка до «Соняшника». Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем «Ніж у сонці» та «Смерть Шевченка», драматичні поеми «Дума про Вчителя» й «Зоря і смерть Пабло Неруди»), і в мажорно-вибуховій, як у вірші «Небо моїх надій», що відкриває і першу збірку, і цикл «Дихаю Леніним» у книзі «До джерел», і збірку вибраного «Сонце і слово» (1978).

  Чергова книжка російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) в 1983р. відзначена Державною премією СРСР. «Зелена брама» у вірші, який дав назву книзі, - це умовний образ входу в життя і виходу, початок і кінець.

  Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча «Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з'явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми», 1982).

  І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970), можна додати до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори - в збірці «Київський оберіг», 1983). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.

  Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних видань зростає.

  З іменем Івана Драча тісно пов'язане визначення «шістдесятники». Втім, з-поміж інших своїх сучасників він вирізняється тим, що ніколи не буває однозначний. Його поезія не вкладається в звичні норми, в рамки якоїсь однієї стильової лінії, творчої манери. І перша його поема «Ніж у сонці», і перша збірка «Соняшник» засвідчили, що їх автор - першовідкривач і першопроходець. Його поезії притаманне багатоголосся тем і образів, ускладнена метафоричність, поліфонічність. Від Всесвіту («сивої печалі Козерога») до земних реалій буття («гливке болото рідного села») в світ поезій Драча постійно вливаються людські турботи, радощі й пе­чалі, а з ними народжуються й нова естетична якість, власний художній стиль. Кредо поета - не повертатись до осягнутого, а завжди прокладати нову стежку. Про що б не писав Іван Драч, він прагне збагнути людину, її сутність, пізнати насамперед себе, а через себе - інших людей, їхній макро- і мікрокосмос.

  Драч у поемі «Смерть Шевченка» писав: «Художнику - немає, «кутих норм. Він - норма сам, він сам в своєму стилі». Це слід пам'ятати, читаючи його твори, потрібно знати, що він зробив нормою поезії багато понять і явищ, які до того перебували за межами мистецької краси, що він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення, стиль, котрий можна роками досліджувати й розгадувати, але неможливо збагнути до кінця.

  Іван Драч обдарований зором, що здатний  бачити крізь товщу нашої  планети.  Цим зором «користується» герой вірша «Блудний сип», який, упавши долілиць на газоні в Лос-Анджелесі, дивиться й бачить крізь усю Землю «траву свою і стежечку свою» «і сиву матір з сивими очима». Він плаче,  уткнувшись обличчям у мураву. Здається, нема в сучасній поезії трагічнішого образу, як той американський незнайомець, заблуканий  син  нашого  народу.  А  все це - погляд, що проникає в глибини людської душі. Іван Драч  володіє голосом і слухом, що  здатні  линути над усіма наземними і підземними водами планети. Тим голосом і слухом «користується» мати, героїня «В мікрофон криниці». Вона вірить, що її криниця «з океаном спарована», а на океані в моряках служить син її. Отож у колодязь, ніби в мікрофон, можна мовити слово, й дійде воно до рідного сина. І беручи воду коло хати, мати розмовляє з сином, який перебуває десь далеко, за тисячі кілометрів од неї, на атлантичних просторах. Ми віримо в цю розмову, бо завдяки поетові самі вже наділені  дивовижним оловом і слухом. Так поетичні відкриття Івана Драча роблять нас жителями дивного, але не казкового світу. Магія його слова загострюй зір, голос і слух нашого духу, будить громадянську совість, змушує вдивитися і вслухатися й себе, обізватися до себе правдою материнського слова.

  Прикметна властивість поезії Івана Драча - вихід па ниву науки, особливо біології, кібернетики, фізики, а при тому засвоєння й тих, здавалося б, для піднесеної, палахкотливої мови зовсім непридатних сфер найчорнішої людської роботи й непомітного, щоденного героїзму, що постає як подолання немічності й безпорадності, породжених обставинами.

  Стукаючи у двері невідомого часу, поет не лише випитує: «А що там далі, що далі?» Він ненастанно застерігав, малюючи моторошні видива атомних бомбардувань Японії, безкрилі вітри, збожеволілих чайок над острівцями, до відбулось випробування зброї масового знищення, хворого на білокрів'я Саваофа. І це виступає в поезії Івана Драча не як похмуро пророцтво Антігони, а як страшний оклик біди, яку можна відвернути. Коли він по всіх століттях шукав виявів совісті та мужності й знаходить їх, між іншим, і в неспокійній соломині шпаги» Роб-Грійє, то це лише для того, щоб звичайна людина нині впевнилася в своїй могутності, бо «лиш людина, лише мала людина підважить планетарную судьбу».

  Дослідник творчості І. Драча М. Ільницький завважує: «Здається, саме в такому способі знаходити грані зчеплення віддалених понять і явищ, викрешувати з них іскри великої смислової й емоційної насиченості» - характерні риси його поетичного стилю.

2.Аналіз творів Івана Драча «Крила», «Балада про соняшник», «Балада про вузлик».

«Крила»

Через ліс-переліс,

     через море навкіс

     Новий рік для людей подарунки ніс:

     Кому - шапку смушеву,

     кому - люльку дешеву,

     Кому - модерні кастети,

     кому - фотонні ракети,

     Кому - солі до бараболі,

     кому - три снопи вітру в полі,

     Кому - пушок на рило,

    а дядькові Кирилові - крила.

    Був день як день, і раптом - непорядок,

    Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.

    Пробивши вату, заряхтіли радо,

    На сонці закипіли сині крила.

    Голодні небом, випростались туго,

    Ковтали з неба синє мерехтіння,

    А в дядька в серпі - туга,

    А в дядька в серці - тіні.

    (Кому - долю багряну,

     кому - сонце з туману,

     Кому - перса дівочі,

     кому - смерть серед ночі,

     Щоб тебе доля побила,

     а Кирилові, прости Господи,-

     крила).

     Жінка голосила: "Люди як люди.

      їм доля маслом губи змастила.

      Кому - валянки,

      кому - мед од простуди,

      Кому - жом у господу,

      а цьому гаспиду,

      прости Господи,- крила?!"

      Так Кирило до тями брів,

       І, щоб мати якусь свободу,

       Сокиру бруском задобрив,

       І крила обтяв об колоду.

       Та коли захлинались сичі,

       Насміхалися зорі з Кирила,

       І, пробивши сорочку вночі,

       Знов кипіли пружинисті крила.

       Так Кирило з сокирою жив,

        На крилах навіть розжився -

        Крилами хату вшив,

        Крилами обгородився.

        А ті крила розкрали поети,

        Щоб їх муза була небезкрила,

        На ті крила молились естети,

        І снилося небо порубаним крилам.

        (Кому - нові ворота,

        кому - ширшого рота,

        Кому - сонце в кишеню,

        кому - дулю дешеву,

        Щоб тебе доля побила,

        а Кирилові - не пощастить же

        отак чоловікові! - крила.)

  Казка, жарт, лiтературне бешкетництво i глибокий фiлософський змiст поєдналися у вiршi I. Драча «Крила». Крила - це символ польоту, мрiï. Мрiйникiв часто вважають диваками, але саме вони - рушiйна сила людського прогресу. Дехто про крила мрiє, а декому, як от дядьковi Кириловi, вони виявилися зайвими. Єдине, що змiг використати ïх як будiвельний матерiал... Поезiя в оригiнальнiй формi висмiює бездуховнiсть i корисливiсть, «безкрилiсть», якi роблять з людини звичайного споживача-обивателя.

Балада - ліро-епічний сюжетний віршовий твір з описом незвичайних ситуацій, незвичайних людей, героїчних вчинків. Цей вид ліро-епосу, як і дума, має фольклорні джерела.

«Балада про соняшник»

В  соняшника  були  руки  й  ноги,

 Було  тіло  шорстке  і  зелене.

 Він  бігав  наввипередки    вітром,

 Він  вилазив  на  грушу  і  рвав  у  пазуху  гнилиці.

 І  купався  коло  млина  і  лежав  у  піску,

 І  стріляв  горобців  з  рогатки.

 Він  стрибав  на  одній  нозі,

 Щоб  вилити  з  вуха  воду,

 І  раптом  побачив  сонце,

 Красиве  засмагле  сонце

 В  золотих  переливах  кучерів,

 У  червоній  сорочці  навипуск,

 Що  їхало  на  велосипеді,

 Обминаючи  хмари  у  небі…

 І  застиг  він  на  роки  і  на  століття

 В  золотому  німому  захопленні:

 -Дайте  покататись,  дядьку!

 А  ні,  то  візміть  хоч  на  раму.

 Дядьку,  хіба  Вам  шкода?!

 Поезіє,  сонце  моє  оранжеве!

 Щомиті  якийсь  хлопчисько

 Відкриває  тебе  для  себе,

 Щоб  стати  навіки  соняшником.

Історія написання: Іван Драч як представник «шістдесятництва» осмислює у своїй творчості чимало філософських питань, одним із яких для нього стає й питання поезії, народження поета, водночас, як митець-експериментатор, він свої роздуми вкладає в оригінальну форму - баладу-притчу.

Рік створення: 1962.

Збірка: «Соняшник».

Рід: лірика + епос (ліро-епос).

Жанр: балада; притча про красу й силу поезії з елементами балади (олюднення образів сонця й соняшника).

Тематичний різновид: філософська лірика.

Тема: народження людини-творця, людини-поета.

Ідея: поет повинен прагнути високості в поезії, укорінюючись при цьому в рідному ґрунті, у національній творчості; тільки той творець може відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захоплюється.

Мотиви: «джерело творчості», «покликання», «велич поезії», «рідна земля».

Спосіб змалювання бешкетного хлопця-«соняшника» як майбутнього митця І в Івана Драча чимось нагадує жартівливі міркування про прихід у літературу Остапа Вишні (Павла Губенка) у «Моїй автобіографії».

Образи: олюдненої природи: соняшник (майбутній митець), сонце (поезія, джерело натхнення); природи: груші-гнилиці, горобці; предметів і явищ: велосипед, млин.

Образи в поезії неоднопланові: метафоричні поєднані з реальними. В об-I разі соняшника вбачається людина, яка відкриває для себе джерело поетичної творчості -сонце.

«Балада про соняшник» є розгорнутою метафорою, де буденні непоетичні образи (груша, млин, пісок) набувають глибшого звучання.

Композиція (сюжет): складається з 2-х частин - притчової (живе соняшник; своєю поведінкою нагадує звичайного хлопця, який бігає наввипередки, рве груші-гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців із рогатки; різниться від хлопця тим, що має шорстке тіло; одного разу, купаючись, соняшник побачив сонце «у червоній сорочці на випуск», що їхало на велосипеді; соняшник просить сонце покатати його на велосипеді) й роз’яснювальної («Поезіє, сонце моє оранжеве!  Щомиті якийсь хлопчисько , Відкриває тебе для себе,  Щоб стати навіки соняшником»).

«Балада про вузлик».

Була колись у мене баба Корупчиха,

Мені і досі її руки світять.

Була баба Корупчиха темна, неграмотна,

Мені і досі її руки світять.

Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,

Мені і досі світ без неї темний.

Хто був голодний - приходив до Корупчихи,

Вона кожного вузликом наділяла.

Хто був холодний - грівся у Корупчихи

І виносив од леї вузлик у пазусі.

Хто був безсовісний, той лишався безсовісним,

А вона кожного вузликом наділяла.

Як насняться мені сни чорнюші -

Прийде Корупчиха, розв'яже вузлик,

Як насняться мені сни солодкі з калиною,

Прийде Корупчиха, зав'яже їх у вузлик.

Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,

Руки їй склали, не може зав'язати вузлика.

Я не вірю у скатерки-самобранки,

Вірю у вузлики баби Корупчихи.

Сам їх бачив, сам їх розв'язував

І зав'язав їх навіки у пам'яті.

А Корупчиха білою хустиною запиналася,

Вузлика під шию ніколи не зав'язувала.

А ховали її у позиченій хустці,

Бо свої вона у вузлики пов'язала.

  Баба Корупчиха, героïня вiрша I. Драча, все життя прожила для людей - допомагала ïм, розраджувала, «в'язала вузлики» з пирiжками для голодних, перебирала на себе болi й турботи тих, хто до неï йшов. Тiльки для себе нiчого не надбала. Тому й сниться все життя, лiричному героєвi балади ця безкорислива жiнка, як символ доброти, i ïï вузлики з пирiжками з калиною здаються йому кращими за ïжу казковоï «скатерки-самобранки».

   Поезiя побудована в епiчнiй, сюжетнiй манерi, сповнена глибокого фiлософського змiсту, роздумiв про добро, совiсть, безкорисливiсть i сам смисл життя.

Жанр:балада

Тема:зображення добра у образі баби Корупчихи.

Ідея:возвеличення добра,як найпозитивнішого діяння.

Основна думка:заклик людей до творіння добра на світі. Робити добро не тільки для інших,а й для себе

VI . Підведення підсумків. Узагальнення матеріалу.                               5хв

1.Бесіда за запитаннями.

-У чому простежується новаторство Івана Драча?

- Назвіть образи, змальовані у творі «Крила».

- Проаналізуйте алегоричність образів соняшника й сонця в «Баладі про соняшник». І. Драча.

- Охарактеризуйте художні особливості «Балади про вузлик».

Опрацювати матеріал лекції.

Підготувати матеріал по життєвому та творчому шляху М. Вінграновського.

Викладач: Гордун Г. А.