ОСОБЛИВІСТЬ ЛИХВАРСТВАОсновна особливість лихварства в тому, що позичальник залишає в лихваря щось під заставу, і, якщо той не встигає завчасно повернути позичені кошти, то ця застава переходить безпосередньо у власність лихваря. Лихвар працює сам на себе,а такожі сам вирішує, як побудовувати власну діяльність – чи укладати договір чи не укладати з позичальником фінансів, чи потрібно звертатися до послуг оцінювачів речі, яка йде під заставу і так далі. Крім того, щоб стягнути борг з клієнтів він може використовувати протизаконні методи.
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЛИХВАРСТВОЛихварством займалися православні монастирі, архієрейські будинки та парафіяльні церкви на території Київської Русі та Московської держави. У країнах, де сповідується іслам, про те, хто ж такий лихвар, майже не знають. Це пояснюється тим, що в них строго заборонено видавати гроші під будь-який відсоток. В Ірані, це правило діє і сьогодні. А в країнах, де поширені закони шаріату, за таке заняття можна позбутися й життя. В іудаїзмі ж заборони діють тільки на людей, що сповідують дану вір. У, на інших мешканців це правило не поширюються.
КОЛИ ВИНИКЛО ЛИХВАРСТВО?Лихварство як професія уже було поширене в часи Стародавньої Греції. Так, наприклад, учень Платона – Аристотель у своєму трактаті під назвою «Політика» називав стягування відсотків з боргу явищем, яке є противним природі, а основною функцією грошей вважав тільки обмін. Тим самим він називав лихварів нечесними людьми та крадіями. Лихварство розповсюдилося по території всієї Європи. А от з появою банків воно значно здало позиції.
Перші згадки про банківську справу. Виникнення власне банківництва пов'язане зі Стародавньою Грецією, де перші фінансисти почали розпоряджатися залученими коштами. За свідченням істориків, установами, що більш-менш нагадують банки, були окремі церковні храми, в яких концентрувалася значна частина грошових коштів. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.
Перші «банкіри» зрозуміли, що накопичені грошові багатства лежать без руху, без діла,тоді як від них можна отримувати значну користь, віддавши в тимчасове користування або самостійно відкривши торговельні та ремісничі підприємства. Вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках – будинки, дорогоцінні речі і навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції із залучення капіталу, а потім і розміщення його з певною вигодою.
У стародавньому Римі банківська діяльність хоча і була схожа на грецьку, однак визначалась значно вищим рівнем діловодства. Найбільшого поширення операції спочатку отримали в Італії, міста якої вже у X ст. набули ролі світових центрів торгівлі, куди стікались товари і гроші з різних країн. Міняли сиділи біля столу, вкритого зеленим сукном, на якому лежав реєстр укладених договорів та були розкладені монети. Таким чином, обмінні операції, що в сучасних банках належать до числа другорядних, стали основою розвитку банківської справи у середньовічній Європі. Італійські міняли, як і їхні попередники в античний період, активно проводили операції: − з прийому вкладів;− переказу коштів по записах у книгах; − видачі позик; − сприяли появі й організації вексельного обігу.
СТВОРЕННЯ ЖИРОБАНКІВУ XVI - XVII століттях купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами – купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям. В Англії банківська система виникла в XVI столітті, причому перші банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців.
ПЕРШИЙ У СВІТІ БАНКУ різних джерелах вказуються різні роки — 1147 і 1148. Десь у цей час у Генуї (нинішня Італія) було створено товариство, якому була передана функція зі збору певних податків для того, щоб фінансувати війни в Алжирі і Тунісі. Воно займалося збором деяких податків для забезпечення відсотків, погашенням позик і прийомом вкладів приватних осіб.
Банк святого Георгія. Згодом таких товариств ставало все більше, і в 1250 році об'єдналися в одне. Але позики потрібно було робити і далі, тому відкривалися все нові та нові товариства.І знову вони всі об'єдналися в 1407 році, назвавшись Банком святого Георгія (Compère di San Giorgio) — це і був перший у світі комерційний банк, якому держава офіційно дозволила приймати приватні внески, видавати кредити, а також здійснювати перекази грошових коштів в інші держави. Він проіснував до 1805 року, коли Наполеон захопив Геную, а банк був пограбований і скасований.