Виховна година для учнів 7 класу "Життя та побут українців"

План виховної години в 7 класі на тему «Життя та побут українців» у форматі інсценізації п’єси

 

Мета: ознайомлення зі скарбами національної матеріальної та духовної культури, зокрема з кращими поетичними зразками вітчизняної класичної літератури, з особливостями побуту українців, давніми звичаями й традиціями; поглиблення етнографічних знань учнів; виховання естетичного сприйняття навколишнього світу; сприяння розвиткові творчих здібностей дітей, бажання примножувати традиції українського народу, берегти свою національну культуру.

Обладнання: відповідно прикрашена сцена, костюми, декорації, необхідний реквізит.

 

Перебіг виховної години

 

П’єса «ПРО ДІДА, БАБУ I КАЧЕЧКУ КРИВЕНЬКУ» (за мотивами поетичної казки Богдана Лепкого)

 

Учень

Був собі дід і баба

Та була в них курочка ряба...

(Ні, не так!)

Був дід Монька

Мався він злегонька,

(Та що це я плету!)

Жило їх двоє,

Вже старі обоє, —

(От так хіба почну).

Мали хатку,

Як палатку,

I світличку

Невеличку,

I ставок,

I млинок,

Та не дав їм Бог діток...

Що ви гадаєте?

Сумно їм обом

Сидіти.

 

Учениця

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Над  шляхом,  при  долині,  біля  старого граба, 

де  біла-біла  хатка  стоїть  на  самоті, 

живе  там  дід  та  баба,  і  курочка  в  них  ряба, 

вона,  мабуть,  несе  їм  яєчка  золоті. 

 

Там  повен  двір  любистку,  цвітуть  такі жоржини, 

і  вишні  чорноокі  стоять  до  холодів. 

Хитаються  патлашки  уздовж  всії  стежини, 

і  стомлений  лелека  спускається  на  хлів. 

 

Чиєсь  дитя  приходить,  беруть  його  на  руки. 

А  потім  довго-довго  на  призьбі  ще  сидять. 

Я  знаю,  дід  та  баба − це  коли  є  онуки, 

а  в  них  сусідські  діти  шовковицю  їдять. 

 

Дорога  і  дорога  лежить  за  гарбузами. 

І  хтось  до  когось  їде  тим  шляхом  золотим. 

Остання  в  світі  казка  сидить  під  образами. 

Навшпиньки  виглядають  жоржини  через тин.  

 

Дід

«От коли б то діти,

Але їх нема».

 

Баба

«Щоб хоч донечка одна…

Та ні, нема!

Ох-ох-ох…»

 

Дід

«А сонце в хатку зазирає,

Бринить бджола, трава буяє,

Давай, щоб збутися журби,

Підемо, бабо, по гриби!»

 

(Пішли).

 

II.

Учениця

Приходять в ліс,

А там грибів, грибів!

Дід аж присів, —

збирає.

А баба підпеньок шукає…

 

Учень

Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.

Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.

Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,

літопис  тиші  пишуть  у  траві.

Дубовий  Нестор  дивиться  крізь  пальці

на  білі  вальси  радісних  беріз.

І  сонний  гриб  в  смарагдовій  куфайці

дощу  напився  і  за  день  підріс.

Багряне  сонце  сутінню  лісною

у  просвіт  хмар  показує  кіно,

і  десь  на  пні  під  сивою  сосною

ведмеді  забивають  доміно.

Малі  озерця  блискають  незлісно,

колише  хмара  втомлені  громи.

Поїдемо  поговорити  з  лісом,

а  вже  тоді  я  можу  і  з  людьми.

 

Баба

«Дивись, старий,

Який грибок дивний!»

 

Учень

Не довиджала,

Бо це не гриб був, лиш гніздо,

Кругленьке, дивненьке,

Як не знати що.

А в тім гнізді, — ігі!

Сидить качечка маленька

I кривенька,

Та жива

I до баби: «Ква-ква-ква».

Притюпав дід,

Обтер з лоба піт,

Думає-гадає,

Що робити, не знає.

Аж і каже:

«Заберем хіба»,

 

Баба

«Як брати, то брати,

Занесемо до хати

Потерча!»

 

Учень

Взяли,

Несуть, —

Щаслива їм путь!

 

III.

Учениця

Прийшли в хатку,

Як палатку,

I в світличку

Невеличку,

Принесли сінця з подвір’я,

Підстелили трохи пір’я,

Зробили гніздечко на славу,

Посадили качечку кульгаву, —

сиди!

А самі

Пішли на гриби до гаю.

Вертають, —

А в їх хатці,

Як в палатці,

Підметено,

Припрятано,

Хлібець в печі

I колачі,

Ще й борщ кипить

Аж їсти кортить.

Вареників повне сито,

I сметана у тарілці

I повісмо на куділці

При вікні.

 

Учень (вказуючи на стіл з наїдками та напоями)

Загалом, українські кулінарні традиції завжди відзначалися розмаїтістю та яскравістю смаків. Не перебільшуючи, скажу, що страви української кухні є одними з найсмачніших у світі. Ось як про них розповідає Іван Котляревський:

 

Тут їли рознії потрави,

І все з полив’яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку,

Куривсь для духу яловець.

 

Що ж наші баба й дід?

 

Баба

«Ну, скажи ти мені,

Є куділка,

А де ж тая прялка-дівка,

Де ж вона?»

 

Дід

«Я по хаті зирнув,

Лиш плечима здвигнув:

Нема!»

 

Баба

«Ой хороший ти мій діду,

Іди, діду, до сусіда,

Може, бачив або чув,

Хто в нас був,

Хазяйнував,

Ще й кужіль пряв, —

Най скаже!»

 

Дід (оббігши сцену і повернувшись)

«Швидкий я дід…

Ой бачив сусід,

Дівчина була,

Варила, пекла,

Та вхопила коновки

Та принесла води,

Гарна така, як пава,

Хоч малюй,

Хоч цілуй,

Лиш на одну ногу кульгава,

Ледь, ледь».

 

Учень

I тоді-то баба з дідом

Порадились за обідом,

Що буцімто підуть у ліс,

А тим часом залізуть в кут,

Щоб бачити, який то біс

Ґаздує тут.

 

V.

Учень

Як загадали, так зробили

I, як не раз у ліс ходили,

Так буцімто й тепер пішли,

А тим часом

Принишкли двійко за ріжком,

I тільки все на двері: глип!

Аж двері: рип!

Виходить дівчина, як пава,

Синьоока, кучерява,

Хоч малюй,

Хоч цілуй,

Лиш на одну ніжку кульгава.

Побігла до криниці

У картатій спідниці,

А дід і баба в хату: шусть!

Та й до гнізда,

Глядь — їх качечки нема.

Скам’яніли,

Оніміли,

Що лиш тепера зрозуміли

Цілу річ.

Взяли гніздо, та й кинули в піч...

Згоріло.

 

Учень

Вернула дівчина з водою −

Та й до гнізда.

А гнізда нема!

 

Дівчина

«Що ви зробили зі мною,

З моєю весною?!

Безталанна я!»

 

Дід

«Не плач,

Лишися в нас

У добрий час.

Будем тобі як батько й мати,

А ти будеш нас доглядати

На старість літ».

 

Дівчина

«Ні, ні!

Гіркий мій світ!

Пощо ви мене підглядали,

Пощо гніздо змарнували,

Горе мені! Ой горе-е-е!

Зроби мені, добрий діду,

Кужілоньку, най я піду

Геть від вас,

У добрий час!»

 

Учень

I вистругав дід кужілку

I пряслицю, й веретено

Та ще просить її чемно,

Щоб взяла.

 

 

VII.

Взяла кужіль, всміхнулася,

Прибралася, вдягнулася,

Від голови аж до ніг,

Сіла собі на поріг

I пряде.

Коли чує: ген, високо

Качки летять,

Крильця шумлять,

Не догляне око.

 

Пісня «Ой летіли дикі гуси…» у виконанні дівчат класу

Ой, летіли дикі гуси,

Ой летіли у неділю дощову.

Впало пір'я на подвір'я,

Закотилось, як повір'я, у траву.

 

Ой, летіли дикі гуси,

Ой, летіли дикі гуси через ліс.

Не кажи своїй подрузі,

Хто тобі корали зоряні приніс.

 

Як постука нічка темна

У віконце знов,

Не питай мене даремно

Про мою любов.

 

Ой, летіли в день осінній

Дикі гуси до самотньої верби,

Там, де двоє, там − весілля,

А, де троє − перші ягоди журби.

Ой, летіли до світання

Дикі гуси через марево ночей,

Бережи своє кохання

Ти, дівчино, від корисливих очей.

 

Ой, летіли понад вечір

Дикі гуси через ліс і зелен гай,

Ти відкрий подрузі двері,

Але серце їй своє не відкривай.

 

Качечка 1

«Ось це наша качечка!»

 

Качечка 2

«Ось це наша гарна!»

 

Качечка 3

«На дідових ворітцях»

 

Качечка 1

«Сидить собі в сап’янцях»

 

Качечка 2

«Як панна»

 

 

Качечка 3

«Кужілонька шумить»

 

Качечка 1

«Веретенце дзвенить»

 

Качечка 2

«Та киньмо їй по пір’ячку!»

 

Качечка 3

«На дідове подвір’ячко»

 

Качечки усі разом

«Най з нами летить!»

 

Дівчина

«Не полечу я із вами,

Недобрими сестричками,

Бо як я була в пригоді,

Як зломила ніжку

На новім остріжку,

Ви сказали: годі!

Крилоньками злопотіли,

Піднялися й полетіли,

А мене лишили в гаю,

В темнім гаю, при ручаю.

Ось які-то ви».

 

Учень

Кинули качки їй по пір’ячку

На дідове подвір’ячко.

I як сніг білий,

Так пера полетіли,

Як вишневий цвіт,

Закрутився дівчині світ:

Нічого не бачить, не чує, не знає.

А пір’ячко мало-помалу

До неї приростало,

Пір’я, як сніг,

Прикрило її від голови до ніг.

Знялася й полетіла за стадом

Так радо, радо, радо.

 

Учениця

А дід і баба

Знов лишилися самі

В хатині.

I сидять там нині

Сумні,

Самі, 

Одні.