Уважно подивіться на сходинки. Подумайте: на якій сходинці ви зараз стоїте?Я не буду це робити. Я це зроблю. Це ж так просто. Я не зможу це зробити. Я хочу це зробити Я не знаю, як мені це зробити. Я можу це зробити. Я постараюся. Вчимося не для школи, а для життя. (Античне прислів’я)Сходинки успіху
На фото: Перекладач Галина Кирпа, дружина Ульфа Старка Яніна Орлов, головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка, Ульф Старк, заступник головного редактора «Видавництва Старого Лева» Катерина Міхаліцина. Та лише 2016 року відстань між Україною та Ульфом Старком стала коротша – він побував в Україні як почесний гість Дитячої програми VІ Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал».
?— Коли провідуєш дідуся, тобі зазвичай дарують на прощання копієчку-другу. Дідусь Ульфа завжди так чинить. — І скільки ж йому дарують? — поцікавився Нільс.— Зазвичай дві крони, — відповів я, — а в особливих випадках навіть п’ять.— Значить, за сьогодні має бути п’ять, — вирішив Нільс і прийнявся ритися в кишенях. Берра був дуже задоволений своїм новим дідусем. Всю дорогу додому він підкидав у повітря отриману копійку. — Коли провідуєш дідуся, тобі зазвичай дарують на прощання копієчку-другу. Дідусь Ульфа завжди так чинить. — І скільки ж йому дарують? — поцікавився Нільс.— Зазвичай дві крони, — відповів я, — а в особливих випадках навіть п’ять.— Значить, за сьогодні має бути п’ять, — вирішив Нільс і прийнявся ритися в кишенях. Берра був дуже задоволений своїм новим дідусем. Всю дорогу додому він підкидав у повітря отриману копійку.
Якось одного разу ми прийшли до нього, а він стоїть посеред кімнати в пальто.— Що ж, молоді люди, пора нам подихати свіжим повітрям, — оголосив він. Але перш, ніж відправитися в дорогу, ми допомогли Нільсу зашнурувати черевики. А Берра до того ж всю дорогу ніс дідусеву сумку. Коли ми прийшли в парк, Нільс зупинився і зажмурився від сонця, яке стояло прямо над трубою будинку для пристарілих.— Я й забув . . !Який прекрасний світ…
— Чуєте — птахи! — радів Нільс, як маленький. Відчуваєте, який запах! — не вгамовувався дідусь.— Ніколи, хлоп’ятка, про це не забувайте, — прошепотів Нільс. Ми пішли далі. Проминули укриття з інвалідними візками. Крадучись, прошмигнули мимо тьоті Тори. Вона сиділа на лавці і годувала горобців. Ми теж влаштувалися на вільній лавці.— Дивіться, — сказав дідусь, відкрив сумку і прийнявся витягати всяку всячину: ніж з червоною рукояткою, ліску, мотузку, ножиці, голку і нитку. З самого дна він дістав шаль з трояндами, тонку і блискучу.— Колись я подарував цю шаль дружині, — пояснив Нільс. — Доторкніться, яка ніжна тканина. Ми доторкнулися до шалі, вона була на диво м’якою. — А легка яка! — нахвалював Нільс. Ми взяли шаль у руки — вона видалась майже невагомою.— Справжній шовк, — пояснив дідусь. — Дивовижна тканина. Якраз добре підходила для повітряних зміїв. — Ми що, будемо робити повітряного змія? — зрадів Берра.
Ми змайстрували каркас з гілок. Дідусь обтягнув його шовком і як слід все пришив. На деревах свистіли птахи, і Нільс теж тихенько насвистував за роботою. Він насвистував гарну мелодію пісеньки, яка називається «Чи вмієш ти свистати, Юганно?»— Мою дружину звали Йоганна, — сказав дідусь. І заговорив про свою дружину. У неї було риже волосся і синій капелюх.— От би мені навчитися свистати! — зітхнув Берра.
І Нільс почав знову насвистувати «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» Потім наступила черга Берри, але в нього нічого не вийшло — одне шипіння.— Нічого не виходить!— Це спочатку, — втішав його Нільс. — Треба потренуватися добре, і все вийде. Ну, а іще про що ти розмірковуєш?Дідусь показав Беррі, як треба свистати: як складати губи, де повинен бути язик.
— Коли в тебе день народження? Треба його відсвяткувати. Дідусь подивився на годинник на стіні.— Зовсім скоро, — сказав він.— Можливо, у наступну п’ятницю? — пожвавився Берра.— Так, цілком ймовірно. Ми похапцем попрощалися з Нільсом. Адже Беррі стільки потрібно було встигнути підготувати! Треба було перевірити, чи не сіли батарейки в ліхтарику. Дістати гроші зі скарбнички. Грошей виявилося недостатньо, і ми пустилися на заробітки: стригли газони і пололи клумби з трояндами. І весь час Берра наполегливо вчився свистати.
— Нарешті ви прийшли, — зрадів він. — А я вже подумав, ви мене зовсім забули.— Ну, що ти! З днем народження, дідусю! — усміхнувся Берра. І ми заспівали йому привітання. А потім наступила черга гоління. Берра намилив Нільсу щіточкою підборіддя, так що той став схожий на торт зі збитими сливками, а я обережно проводив лезом по шкірі, щоб вона стала гладенькою і м’якою, як шовк.— Готово, — оголосив Берра, коли ми витерли дідусеві підборіддя мокрим рушником. — Тепер можна святкувати!Коли ми прийшли до дідуся, уже смеркло. Нільс сидів на стільці посеред кімнати. У кращому костюмі. А підборіддя зовсім заросло щетиною.
— Не зовсім...— Наступного разу покажеш, як у тебе виходить.— Добре. Обіцяю. Після того вечора я довго не зустрічав Берру. Але якось одного разу набрів на нього: він сидів під деревом і старанно складав губи трубочкою.— Пішли, провідаємо дідуся, — запропонував я.— Ні, спочатку я повинен навчитися свистати. І він знову прийнявся надимати щоки. Я пішов — нехай собі вправляється. Тренування зайняли декілька неділь. — Ну як, навчився свистати? — спитав Нільс Берру.
Нарешті, коли похолодало і пожовтіло листя на вишні в саду Густавсона, Берра раптом знайшовся. Очі втомлені, але щасливі. Він штурхнув мене кулаком в плече.— Пішли до дідуся! Він біг всю дорогу, до самих нільсових дверей.— А ось і я! — крикнув Берра, відкриваючи двері. Але кімната була порожня.
— Пішли, попрощаємося з дідусем, — сказав Берра. Але перш за все ми пробралися в сад Густавсона і зірвали там найкрасивішу троянду. Коли замовкла музика, з’явився священик і проголосив промову. Дуже коротку.— Нільс був щасливою людиною. Особливо в кінці життя, — сказав священик. — Ми всі любили його. Він не був самотній, хоча в нього і не було рідних. Тут Берра підняв руку і махнув нею так, що всі обернулися.— Він же був моїм дідусем!У суботу піднявся сильний вітер...
До цієї ж книжки увійшла і друга повість – «Моя сестра – ангел». Йдеться в ній про хлопчика Ульфа та його незвичайну сестричку. Вона, як і годиться ангелам, не смикає братика за чуба, не верещить. Знаменно, ця книжка отримала найпрестижнішу у Швеції відзнаку – премію імені Авґуста Стріндберґа (Augustpriset, 1996) у номінації «Найкраща книжка для дітей та підлітків».
Уважно подивіться на сходинки. Подумайте: на якій сходинці ви зараз стоїте?Я не буду це робити. Перепрошую, не подумав (ла)…Я це зроблю. Було цікаво…Це ж так просто. Тепер я зможу…Я не зможу це зробити. Я зміг (змогла)…Я хочу це зробити. Я це зробив (ла)… Я не знаю, Як мені це зробити?Було складно…Я можу це зробити. Я зрозумів (ла)…Я постараюся. Я постарався (лася)…Вчимося не для школи, а для життя. (Античне прислів’я)Сходинки успіхушкала розуміння1612109743 НСДВ
