Гали́на Тимофі́ївна Тарасю́к (нар. 26 жовтня 1948, с. Орлівка, Теплицький район,Вінницька область) — українська поетеса, прозаїк, критик, перекладач, член Національної спілки письменників України (1977–2009), Асоціації українських письменників (АУП), Національної спілки журналістів України.
Життєпис Галина Тимофіївна Тарасюк народилася 26 жовтня 1948 року в селі Орлівка Теплицького району Вінницької області в родині з глибокими національними традиціями. Батько: Тарасюк Тимофій Омелянович — був бібліотекарем, завідувачем сільського клубу. Мати: Тарасюк Ксенія Кирилівна — колгоспниця. Після закінчення з відзнакою Великомочульської середньої школи Галина Тарасюк працювала вчителькою англійської мови Бджільнянської восьмирічної школи та літпрацівником Теплицької районної газети «Зірка» на Вінниччині.
Життєпис В 1968 році через гоніння за «націоналістичні погляди» змушена була переїхати на Буковину. Закінчила філологічний факультетЧернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Жила в Чернівцях. Працювала в Заставнівській районній газеті «Прапор перемоги», обласних та міських часописах «Молодий буковинець», «Буковина», «Чернівці», «Доба», на обласному телебаченні, старшим науковим співробітником Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Була редакторомпершої в країні демократичної (відродженої) газети «Час», організатором прогресивного жіночого руху, головою Жіночої громади Буковини.
Життєпис 2000 року переїхала в Київ до чоловіка — кінорежисера Володимира Андрощука. Працювала заступником редактора газети «Слово Просвіти», кореспондентом «Вечірнього Києва», редактором відділу «Літературної України», головним редактором телестудії «Наше місто» (м. Бровари), заввідділом «Української літературної газети». Нині — на творчих хлібах. Твори (поезія і проза) перекладені італійською, німецькою, румунською, польською, литовською, латвійською, туркменською, білоруською, російською (сб. «Свет родника». — «Советский списатель». — 1989 г.).
Життєпис У 2009 році була виключена зі Спілки письменників України через конфлікт з її керівником — Володимиром Яворівським. Галина Тарасюк публічно звинуватила голову НСПУ та його команду в «дерибані» спілчанського нерухомого майна — поліклініки, будинків творчості тощо. На зборах Київської письменницької організації 20 жовтня 2009 року Галину Тарасюк поновили в лавах членів НСПУ, але вона відмовилася. 19 листопада 2011 року на VI з'їзді НСПУ, після переобрання керівництва спілки, Галину Тарасюк одностайно поновлено в лавах Спілки письменників та обрано головою контрольно-ревізійної комісії.
Збірки поезії «Смерековий міст» (К.: Рад. письменник, 1976), «Множина» (К.: «Молодь» 1982), «Світло джерела» (Ужгород: Карпати, 1984), «Жайворове поле» (К.: Рад. письменник, 1987), «Горельєфи» (К.: Молодь, 1988), «Сотворіння гнізда» (Ужгород: «Карпати», 1989), «На трійцю дощ» (Чернівці: Місто, 1998), «Любов і гріх Марії Магдалини» (вибране) (Чернівці: Облдрук, 1995).
Книги прози «Дама останнього лицаря» (збірка новел) (Чернівці: «Місто», 2004), «Між пеклом і раєм» (роман) (Чернівці: «Місто», 2005), «Жіночі романи» (Бровари: «Відродження», 2006). «Янгол з України» (Київ: «Либідь», 2006), «Новели» (Бровари: «Відродження», 2006), «Храм на болоті» (роман) (Бровари: Відродження, 2007),
Книги прози «Мій третій і останній шлюб» (Бровари: «Відродження», 2007), «Цінь Хуань ґонь» (роман) (Біла Церква: «Буква», 2008), «Короткий танець на Віденськім балу» (Бровари: «Відродження», 2009), «Ковчег для метеликів» (новели) (Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009), «Сестра моєї самотності» (роман) (Київ: «Освіта України», 2010), «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» (роман), (Київ: Дніпро, 2015).
Упорядник Книга прози білоруської письменниці Людмили Рублевської «Гра в Альбарутенію» (Переклад Олесі Сандиги), (Київ: «Золоті ворота», 2012), Антологія жіночої прози «Острів зимового мовчання», (Київ: Преса України, 2013), Антологія сучасної української жіночої поезії «Сама!», (Київ: Преса України, 2013).
Перекладач З білоруської поезії: Максим Танк, Таццяна Сівєц, Віктор Шніп; З білоруської прози: Алєсь Бадак, Людміла Рублєвска, Альона Брава, Алєсь Карлюкевич (повість-казка «Пригоди Шубуршуна», К.: «Ярославів вал», 2014); З російської поезії: Любов Ваганова, Петро Кошель; З румунської поезії: Міхай Емінеску, Ніколає Лабіш, Іон Ватаману, Георге Воде, Леоніда Ларі, Лео Бутнару, Аркадіє Сучевяну, Ніколає Спатару, Іон Хадирке, Марія Шляхтицькі, Іліє Зеґря, Васілє Ґирнец, Марія Маковей-Брієдіс; З латвійської поезії: Леонс Брієдіс, Альберт Лочмеліс; З литовської поезії: Юозас Некрюшюс.
Премії Літературно-мистецька премія імені Сидора Воробкевича (1998 р.), Всеукраїнська літературна премія імені Володимира Сосюри (1999 р.), премія Ліги українських меценатів (2000 р), літературна премія імені Олеся Гончара (2006), Міжнародна літературно-мистецька премія імені Григорія Сковороди (2007 р.), літературно-мистецька премія імені Ольги Кобилянської (2008 р.),
Премії літературно-мистецька премія імені Григорія Косинки (2008 р), літературно-мистецька премія імені І.Нечуя-Левицького (2009 р.), премія Міжнародного фестивалю «Європейська весна поетів» (м. Кишинів, 2014 р.) Премія імені Дмитра Нитченка а також журналів «Жінка», «Німчич», «Березіль». Тричі книжки удостоювалися звання «Найкраща книга року». Багаторазово висувалася на здобуття Шевченківської премії.