"Презентація до вивчення творчості В. Короленка"

Короленко Володимир Галактіонович Раз в житті до кожної людини приходить доля і каже: «ВИБИРАЙ» В.Короленко

У двох датах умістилося життя … зате яке життя 27 липня 1853 Житомир – дата і місце народження - 25 грудня 1921 Полтава – дата і місце смерті

Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська,

Рівне стало для молодого Короленка хай і поганою, але необхідною життєвою школою. Вийшовши зі стін гімназії, він їде до Петербурга здобувати вищу освіту. Це був типовий шлях "у люди" людини його соціального походження і здібностей, із численними труднощами та невдачами. На чужині згадувалася гарна біла споруда Рівненської гімназії та мальовнича зелень довкруг неї, серед якої так любили бавитися юні гімназисти. Після закінчення гімназії в 1871 році Короленко вступив до Петербурзького технологічного інституту. В 1874 році, завдяки старанням енергійної матері, йому пощастило перебратися до Москви та вступити стипендіатом до Петровської земельної й лісової академії. У 70-х рр. зблизився з діячами революційного народництва.

Після закінчення гімназії в 1871 році Короленко вступив до Петербурзького технологічного інституту. В 1874 році, завдяки старанням енергійної матері, йому пощастило перебратися до Москви та вступити стипендіатом до Петровської земельної й лісової академії. У 70-х рр. зблизився з діячами революційного народництва. За участь у студентських заворушеннях його було виключено з академії і вислано з Москви. Пізніше, як політично неблагонадійного його було заарештовано і вислано спочатку у В'ятську губернію, потім до Сибіру. Майже 10 років провів Короленко у засланні. Але це не зломило письменника. Саме в засланні починається його літературна діяльність.

Сильні морози і снігопади не лякали Володимира Короленка. Фізично добре розвинений, з самого дитинства загартований, він легко витримував мінусову температуру і дуже рідко занедужував. Як відомо, у засланні йому довелося пристосовуватися до суворої природи Півночі. В 1879 році його заслали у Березівські Починки В’ятської губернії (в той час це місце вважалося одним з найбільш суворих за погодними умовами). Там, у хатині Гаврі Бісерова — маленькій, холодній, закопченій сажею — Короленко займався пошиттям шкіряних чобіт. Невдовзі дехто з починківців чи не вперше у житті обзавівся парою чобіт, пошитих майбутнім класиком літератури.

Подорожі У 90-х роках XIX ст. письменник багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В.Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В.Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.

Короленко і Україна Де б не жив Володимир Галактіонович, він завжди хотів повернутися в Україну. Він любив Україну за дивовижну красу її природи, любив український народ за його працьовитість, співучість, нездоланну жагу до волі. Володимир Галактіонович палко захищав від переслідувань царських властей українську культуру й мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Міцна дружба була між ним та Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», в повісті «Сліпий музикант».

Ось як в оповіданні «Без язика» Короленко змальовує постать старого запорожця: «…Люди ще пам'ятали, як він розповідав про минулі роки, про Запоріжжя, про гайдамаків, про те, як і він пішов на Дніпро і потім з ватажками нападав на Хлібно і на Клевань, і як обложені в палаючій хаті гайдамаки стріляли з вікон, поки від спеки не лопалися у них очі і не вибухали самі собою порохівниці. І старий виблискував дикими, майже згаслими очима і казав: «Гей-гей! Був колись наш час... Була в нас воля!..» Ось як в оповіданні «Без язика» Короленко змальовує постать старого запорожця:

Жива пам” ять І м”я Короленка надано Полтавському національному педагогічному університету, Харківській державній науковій бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школам у Полтаві, Житомирі;  В Полтаві, в Житомирі відкрито музеї Короленка. Також у Полтаві є Народний дім імені Володимира Короленка. 1990 року Спілка письменників України встановила літературну премію імені Володимира Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України. 2003 року Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив пам'ятну монету «Володимир Короленко».

Переклади українською Твори Короленка широко перекладалися українською як наприкінці 1890-их на початку 1900-их у Австро-Угорській Україні у львівських часописах та окремими книгами, так і в радянській Україні. Українською перекладено практично всі твори Короленка, зокрема: Владімір Короленко. Сліпий музика: повєсть. Переклад з велико-руського: В.О.Р. Львів: Літературний додаток до журналу "Діло". 142 стор. 1890 (бібліотека найзнаменитіших повєстєй под редакцією І. Белея) Том XXXVI

Володимир Короленко. Буря: оповіданнє. Переклад з російської: Адам Бачинський. Львів: журнал Діло №180, 181. 1893 Володимир Короленко. Дивна: очерк. Переклад з російської: Др. Василь Щурат. Львів: журнал Діло №215-218. 1893 Володимир Короленко. Ліс шумить: оповіданнє, поліська леґенда. Переклад з російської:В. Маслов-Стокіз. "Зоря" (Львів) №22 і 23 від 1886.

Літературно-меморіальний музей В.Г.Короленка в Житомирі

Могила Короленка. Полтава

Садиба-музей В.Г.Короленка у Полтаві

Пам'ятник В.Г.Короленко в Житомирі

Дім – музей» Дача Короленка» 20 км від Геленждика Поштова марка

Ліга порятунку Провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка Людмила Ольховська розповіла, що в Полтаві восени 1918 року з ініціативи міської інтелігенції була створена благодійна Ліга порятунку дітей. Почесним головою організації обрали її ідейного натхненника Володимира Короленка. Головою Ліги став Семен Вексель, на плечі якого лягла вся адміністративна і паперова робота. Активно працювали в організації донька Володимира Галактіоновича — Софія Короленко, її подруги Анна, Любов і Марія Кривінські. Сестри Кривінські виконували роботу сестер милосердя й утримували молочну кухню «Крапля молока» при дитячому притулку. Узагалі в Лізі добровільно, без будь-якої матеріальної винагороди працювало багато чесних, небайдужих до чужого лиха людей.

Великим проектом організації став порятунок російських дітей. Малечу з голодних Москви й Пітера евакуювали в Україну, де була хоч якась можливість забезпечити їх харчами. Для реалізації цього проекту Лізі вдалося отримати дозвіл на розміщення дітей у колишньому кадетському таборі і порожніх приміщеннях Хрестовоздвиженського монастиря. За допомогою міського самоврядування навесні та влітку 1919 року понад 9 тисяч маленьких пітерців та москвичів приїхали в Полтаву. Завдяки Лізі й особисто Короленку вони були врятовані від голодної смерті. До речі, для цього виділили 2 мільйони карбованців державних коштів. Через них Володимир Галактіонович та його родина навіть зазнали нападу грабіжників, які знали, що гроші з казначейства принесли в дім письменника. Але Короленко сміливо вступив у боротьбу з двома бандитами, озброєними пістолетами, і врятував гроші, оскільки розумів, що без цих коштів діти можуть померти.