Презентація "Дослідження історії розвитку вітчизняної та закордонної авіації та космонавтики”

Історія розвиткуавіації та космонавтики «Земля є колискою людства, але не можна вічно жити в колисці»К. Е. Ціолковський rrr

Микола Іванович Кибальчич. Юрій Васильович Кондратюк(Олександр Гнатович Шаргей)Костянтин Едуардович Ціолковський. Дослідники Всесвіту. С. П. Корольов. Олександр Засядько Костянтин Константинов Леонід Каденюк Юрій Гагарін

Як-12 А являв собою легкомоторний літак з високорозташованим суцільнометалевим трапецевидним крилом, площею 22.66 кв.м, розмахом 12.6 м,стріловидністю 45 град. по передній крайці. Крило обтягнуте полотняною обшивкою. В розрізі на плані крила можна побачити лонжерон в формі букви "А". Всередині його розвилки на кожній консолі крила літака. Як-12 А розташовані паливні баки. В місцях розміщення бензобака металічна обшивка крила з'ємна, кріпиться гвинтами. Кожна його консоль кріпиться до фюзеляжу підкосом, який підстрахований ще одним підкосом. Фюзеляж зварний, складається із труб і полотняної обшивки. Носок однолонжеронного стабілізатора має металічну обшивку. Як-12 А

На задній крайці руля напрямку розміщений тример. Обшивка хвостового оперення полотняна (крім тримерів - дюралюмінієва обшивка). Система управління тросова. Коли руль висоти відхилений повністю на себе, то від педаль спрацювує і костильне колесо. У інших випадках педалі керують рулями напрямку. Шасі - трьохопорне, з хвостовим колесом. Колеса основних стійок гальмівні, працюють від пневмосистеми. Хвостове колесо кріпиться на амортизаційній стійці, в якій розташовані резинові пластини. Як-12 А

16 квітня 1949р свій перший в історії авіації політ здійснив літак-винищувач І-320 "Р" КБ Мікояна. Він створювався по програмі всепогоднього важкого винищувача-перехоплювача. Участь в даній програмі взяло чотири КБ: Мікояна, Сухого, Лавочкіна та Яковлева (який вступив у програму пізніше). П. О. Сухой створив літак Су-15, О. С. Лавочкін - Ла-200, О. С. Яковлев - Як-25 М.І-320

При розробці даного винищувача Мікоян вирішив взяти аеродинамічну схему літака МіГ-15. Однак тут виникли певні труднощі. Проектований літальний аппарат  повинен був бути двомісним і з двома двигунами. А поставити поряд габаритні двигуни не було можливості. Було вирішено поставити двигуни один за другим. Перший - в носовій частині, з вихідним соплом внизу, другий - в хвостовій частині. Повернулися до реданної схеми, яка ще була використана на МіГ-9. Повітрозабірник мав три канали: один - до першого двигуна, два інших - до другого. Потужність двигунів була такою, що літак при одному працюючому міг не тільки виконувати політ, але й злітати. Ще одну велику проблему для конструкторів становив вибір та установка раділокаційної станції. В той час в нашій країні була гостра конкуренція між О. Б. Слєпушкіним та В. В. Тихомировим - піонерами радіолокаторів. перший створив станцію під назвою "Торій", яка мала велику перевагу в тому, що в неї була одна антена. МіГ-15

Яковлев ще під час навчання в академії Н.Є Жуковського створив легкомоторний літак, який був розрахований на 4-5 місць. В післявоєнні роки спроектував літаки М-11 М, вільнонесучий низькоплан Як-13 та Як-10.І ось 20 жовтня 1947 р. льотчик-випробувач Ф. Л. Абрамов злетів в повітря на новому легкомоторномулітаку Як-12. Він був призначений для зв'язку та санітарних цілей. Загальна конструкція як у Як-10, для покращення льотно-технічних характеристие на ньому провели цілий ряд доопрацювань. Зменшили площу та розмах крила, на передній крайці розмістили фіксований предкрилок, замість підкоса шасі використали стрічку відтяжку, яка з'єднувала вісь колеса з вузлом кріплення амортизації. Як-12

Літом 1950 р. ОКБ-115 приступило до повноцінного випробування літака з новим двигуном. Крім цього, на літальний апарат встановили повітряний гвинт змінного кроку ВІШ 502/530 В, суцільнометалеве крило з розмахом на 0.5 більшим, ніж у його попередника, капот циліндричної форми, перед хвостовим колесом встановили гальмівний щиток. Це зменшило довжину пробігу. Також збільшили розмах стабілізатора. Під час випробувань отримали доволі непогані результати. Максимальна швидкість літака Як-12 Р становила 185 км/год. Літом 1951 р. на державні випробування було передано літак з гвинтом В-503 Р-Д11 та з металічними поплавками, а не дерев'яними, як раніше. Як-12 Р

Літак Ан-225 "Мрія" створений на основі літака Ан-124 "Руслан" та являє собою високоплан зі стріловидним крилом, розмахом 88.4 м, площею 905 кв.м, та двухкільовим оперенням. Фюзеляж Ан-225 має такий же поперечний розріз, як і літак Ан-124, тільки за рахунок вставок значно довший. Довжина всього літака складає 84 м, висота - 18.1 м. Вантажна кабіна має також унікальні габарити. Довжина її становить 43 м, висота - 4.4 м, ширина - 6.4 м. Ан-225 "Мрія"rrr

В кінці весни - на початку літа 1958 р. проходив випробування  Як-12 МС, який відрізнявся встановленням на нього апаратури, яка полегшувала пошук людей, які потерпають від лиха (АРК-УКВ). Але ні Як-12 М, на Як-12 МС в серійне виробництво так і не поступили. Останньою серійною модифікацією став Як-12 А. Його створили в 1957 р. Відрізнявся трацепевидним крилом з полотняною обшивкою. Предкрилки працювали автоматично. В кожній консолі крила змонтували паливні баки. Також був встановлений новий двигун М-14 ФР. В черговий раз шасі були підсилені. Завдяки всім цим змінам, швидкість літака виросла на 30 км/год. Після 1959 р. випуск літаків Як-12 припинили. Як-12 МСrrr

Іл-121. Літак Іл-12 (перший варіант) - високоплан і з двигунами АЧ-31. Про причини зміни такої конфігурації читайте в статті "Літак Іл-12 - вибір компановки".2. Літак Іл-12-6 - спецпризначення. Було передбачено двоє вхідних дверей. Пасажирська кабіна розділена на декілька кают - передня для охорони та персоналу, наступна - з двома спальними або чотирьма сидячими місцями, потім - зі шкіряним диваном, столиком та м'ягким кріслом, далі - безпосередньо розкішна каюта першої особи. Було виготовлено чотири літака даної модифікації.3. Літак Іл-12-11 - для VIP-персон. За рахунок збільшення кількості пального тазменшення кількості пасажирів мав збільшену дальність польоту. Було побудовано 10 машин даної модифікації.

4. Літак Іл-12-16 - підвищеного комфорту, розрахований на 16 пасажирів, кожне нижнє крісло легко перетворювалось в диван, зверху було відкідне ліжко.5. Літак Іл-12-32 - розрахований на 32 пасажира та 600 кг багажу. Використовувався для перельотів на малу відстань.6. Літак Іл-12 Б - на ньому розпочали використовуватись форкіль, додатковий руль повороту з сервокомпенсатором, також новинкою було використання системи протиобледеніння конструкції ОКБ "Ільюшина". Про принцип її роботи читайте в статті "Літак Іл-12 - конструкція".7. Літак Іл-12 Т - транспортний варіант, пасажирська кабіна була переобладнана в вантажну (див. статтю "Літак Іл-12 - історія експлуатації"). Міг перевозити до 3000 кг.Іл-12

Мі-26 Довжина фюзеляжу: 33,74 м. Діаметр несучого гвинта: 32,0 м. Діаметр рульового гвинта: 7,61 м. Площа, яку охоплює несучий гвинт: 804,25 м ²Колія шасі: 5,0 м. Маса порожнього: 28 200 кг. Нормальна злітна маса: 49 600 кг. Максимальна злітна маса: 56 000 кг. Обсяг паливних баків: 12 000 л Силова установка: турбовальниі двигуни «Мотор Січ» Д-136 Потужність двигунів: 2 × 11 400 л. с. Льотні характеристики: Максимальна швидкість: 295 км / год. Крейсерська швидкість: 255 км / год. Практична дальність: 800 км. Максимальна дальність: 1920 км (з чотирма ППБ)Практична стеля: 6500 м. Статична стеля: 1520 м. Динамічна стеля: 4600 м. Вантажопідйомність: 20 000 кг. Довжина: 40,02 мrrr

14 грудня 1977 р. здійснив свій перший політ в історії авіації найбільший серійний гелікоптер в світі Мі-26. Цей гелікоптер літав над реактором Чорнобильської АЕС і у гарячих точках світу у складі миротворчих місій ООН. Він може перевозити вантажі до 20 тонн, дальність польоту - 2000км. Діаметр гвинта дорівнює розмаху крил літака Боїнг-737. Має два двигуна по 11 000 к.с. потужності кожний. Отримавши позитивний висновок від НДІ МАП, колектив ДКБ "Міля" в серпні 1971 р. приступив до розробки проекту, який був закінчений через три місяці. До цього часу військовий замовник вніс зміни в технічні вимоги до гелікоптера - збільшив масу максимальної комерційної навантаження з 15 до 18 т. Проект був перероблений. Мі-26, як і його попередник Мі-6, призначався для перевезення різних видів військової техніки, доставки боєприпасів, продовольства, спорядження та інших матеріальних засобів, внутрішніх перекидань підрозділів військ з бойовою технікою та озброєнням, евакуації хворих і поранених і, в окремих випадках, для висадки тактичного десанту. Мі-26

У 1974 р. зовнішність важкого транспортного багатоцільового гелікоптера Мі-26 практично повністю сформувалась. Він мав класичну длятранспортних апаратів компоновку: майже всі системи силової установки знаходилися над вантажною кабіною; винесені вперед щодо головного редуктора двигуни і розташована в носовій частині кабіна екіпажу врівноважували хвостову частину. При проектуванні гелікоптера вперше розрахунок обводів фюзеляжу проводився методом задання поверхонь кривими другого порядку, завдяки чому суцільнометалевий полумонококовий фюзеляж Мі-26 отримав свої характерні "дельфіноподібні" форми. У його конструкції спочатку передбачалося застосовувати панельну збірку і клеє-зварне з'єднання каркаса. У носовій частині фюзеляжу Мі-26 перебувала кабіна екіпажу з місцями командира , правого льотчика, штурмана і борттехніка, а також кабіна для чотирьох чоловік, які супроводжують вантаж, та п'ятого члена екіпажу - бортмеханіка. По бортах кабін були передбачені люки-блістери для аварійного покидання вертольоту та бронеплити. Мі-26

Першочерговим завданням при проектуванні Мі-26, як і всіх інших гвинтокрилих машин, стало створення сучасного несучого гвинта, що володіє малою масою і високими аеродинамічними та міцнісними характеристиками. Вперше в історії авіації високо навантажений несучий гвинт Мі-26 створювався восьми-лопатевим. Для того щоб зібрати такий гвинт, рукави втулки довелося зробити знімними. Кріплення лопатей до втулки було традиційним, за допомогою трьох шарнірів, проте в конструкцію осьового шарніра інженери ввели торсіон (пружина у вигляді валу, працюючого на кручення), що сприймає відцентрові навантаження. Ряд шарнірних вузлів виконувався із застосуванням метало-фторопластових підшипників. Вертикальні шарніри були оснащені пружинно-гідравлічними демпферами. Для зниження маси втулки несучого гвинта в її конструкції замість сталі був використаний титан. Все це дозволило створити восьми-лопатевий несучий гвинт з тягою на 30% більшою і масою на 2 т меншою, ніж у п'яти-лопатевого гвинта Мі-6. Мі-26

Літак Ан-225 "Мрія" створений на основі літака Ан-124 "Руслан" та являє собою високоплан зі стріловидним крилом, розмахом 88.4 м, площею 905 кв.м, та двухкільовим оперенням. Фюзеляж Ан-225 має такий же поперечний розріз, як і літак Ан-124, тільки за рахунок вставок значно довший. Довжина всього літака складає 84 м, висота - 18.1 м. Вантажна кабіна має також унікальні габарити. Довжина її становить 43 м, висота - 4.4 м, ширина - 6.4 м. Ан-225

Двигунів шість. Використовуються турбовентиляторні Д-18 Т з реверсивною тягою, потужність кожного з них складає 23 400 к.с. Максимальна злітна вага літака Ан-225 "Мрія" складає 600 000 кг, крейсерська швидкість - 800 км/год., максимальна - 850 км/год , крейсерська висота польоту становить 9000 м, практичний потолок - 11 000 м. Ан-225

Роди авіації та військ Повітряних Сил України

Першим проектом пілотованої ракети був у 1881 році проект ракети з пороховим двигуном відомого революціонера Миколи Івановича Кибальчича (1853-1881). Будучи засудженим царським судом за участь у вбивстві імператора Олександра II, Кибальчич в камері смертників за 10 днів до страти подав адміністрації в'язниці записку з описом свого винаходу. Але царські чиновники приховали від вчених цей проект. Про нього стало відомо лише в 1916 році.rrr

1955 р. за ініціативи С. П. Корольова була запропонована ідея запуску штучного супутника. На той час уже був готовий підходящий ракетоносій Р-7. Першопочатково був запроектований супутник масою 1.5 т, оснащений науковою апаратурою, та до запланованого часу вона не була готова. Двигуни Р-7 також не могли розвинути необхідну потужність. Тому для завоювання першості в лютому 1957 р. було прийнято рішення про запуск простійшого супутника (ПС). Ведучим конструктором було призначено М. С. Хом'якова.rrr

Супутник являв собою кулю з алюмінію, яка складалась з двох напівсфер, товщиною 2 мм., діаметр кулі складав 580 мм, маса - 86.3 кг. Оснащений був передавачем, блоком живлення з трьома акумуляторними батареями, вентилятором, дистанційним перемикачем та блоком реле регулювання тиску та температури. На пружинних кронштейнах кріпились чотири антени, які розводились на 35 град. від осі. Супутник заповнювався висушеним азотом до тиску 1.3 атм.

1) Впуск повітря 2) Знижений тиск компресії 3) Підвищений тиск компресії 4) Горіння 5) Вихлоп 6) Гарячий тракт 7) Турбіна 8) Камера згорання 9) Холодний тракт 10) Повітрезабірник. Космічний апарат Луна-3 бул запущений 4 жовтня 1959 року. Він пройшов на відстані 6200 кмвід неї, зробив фото майже половини її поверхні, особливо – знімки темної половини Місяця. Секції сонячних батарей. АнтениІлюмінатор Для фотоапаратів. Прилади для дослідів. Система терморегуляціїТеплові екрани

Місяцехід-1. 17 листопада 1970 його доставила на Місяць радянська міжпланетна станція Луна-17. Місяцехід-1 подорожував за місячним моря Дощів протягом 11 місяців. Навігаційний супутник "Космос-2142" (21230 / 1991 029 А), тип "Парус", був запущений з космодрому "Плесецьк" 07:26 UTC 16 квітня 1991 р. На навколоземну орбіту його вивів ракетоносій "Космос 11 К65 М". Нахил орбіти - 83 град.; період обертання - 105 хв.; мінімальна відстань від поверхні Землі (в перигеї) - 983 км.; максимальна відстань від поверхні Землі (в апогеї) - 1031 км.

Парус (Індекс ГУКОС - 11 Ф627) - серія навігаційних супутників військового призначення. Супутники «Парус» служать для забезпечення космічним зв'язком і навігаційними даними підводних і надводних кораблів у всіх районах Світового океану. Вони утворюють бойову космічну навігаційно-зв'язну систему «Циклон-Б», що забезпечує навігацію і дальній двосторонній радіозв'язок з активною ретрансляцією через КА повідомлень з підводних човнів і надводних кораблів в будь-якому районі Світового океану. Система була прийнята на озброєння в 1976 році. У 1976 році на базі супутника «Парус» був розроблений цивільний варіант навігаційної системи для потреб морського флоту, який отримав назву «Цикада». Апарати виводились на приполярні орбіти нахилом 82,9 ° висотою в перигеї 970 км і висотою в апогеї 1200 км за допомогою ракет-носіїв "Космос-3 М". Парус

Супутники типу "Зеніт" - це військові супутники розвідки та навігації. Всього було запущено більше 500 таких супутників (за період з 1961 р. до 1994 р.). До 1958 року ОКБ-1 С. П. Корольова одночасно працювало над дизайном об'єктів ОД-1 і ОД-2, який привів до створення першого пілотованого корабля «Восток». До квітня 1960 року був розроблений ескізний проект корабля-супутника «Восток-1», представленого як експериментальний апарат, призначений для відпрацювання конструкції і створення на його основі супутника-розвідника «Восток-2» і пілотованого космічного корабля «Восток-3».

Перший запуск «Зеніта» відбувся11 грудня 1961 року, але через помилку третьої ступені ракети корабель був знищений шляхом підриву. Друга спроба 26 квітня1962 року пройшла вдало і апарат отримав позначення Космос-4. Третій «Зеніт» (Космос-7) був запущений 28 липня 1962 року і успішно повернувся з фотографіями через одинадцять днів. У 1964 році Наказом МО СРСР супутник типу "Зеніт" був прийнятий на озброєння Радянської Армії. З 1968 року почався поступовий перехід на модернізовані КА «Зеніт-2 М», а кількість запусків «Зеніт-2» стало скорочуватися. Всього було розроблено 8 модифікацій апаратів даного типу, їх польоти тривали до 1994 року. Зеніт(Космос)

Управління «Зенітом» здійснювалося не тільки за разовими командам, які видаються з наземних пунктів в зоні видимості, а й по добовій програмі роботи, що закладається на борт за допомогою командно-програмної радіолінії з досить високою пропускною здатністю. Загальна довжина КА на орбіті становить близько 5 м і загальна маса від 4600 кг і 6300 кг. Для забезпечення секретності спецапаратури та інформації була встановлена система аварійного підриву об'єкта АПО-2. На відміну від засобів підриву, які використовувались раніше, вони володіли більш складною логікою, що дозволяла визначити, сідає апарат на своїй або на чужій території.rrrr

1968 року почався поступовий перехід на модернізовані КА «Зеніт-2 М». Була встановлена нова покращена система камер і нові сонячні батареї. Маса корабля була збільшена до 6300 кг і тому ракета «Восток» був замінена на ракети «Схід» і «Союз». Перший політ відбувся (Космос-208) в 1968. Останній політ "Космос-1044" в 1978. Модифікований «Зеніт-4» оснащувався однієї фотокамерою з фокусною відстанню близько 3000 мм, а також 200-мм телекамерою. Маса становила приблизно 6300 кг. Ймовірно, в цілому було виконано 76 запусків КА «Зеніт-4». Перший політ - Космос-22, 1963. Останній політ - Космос-355, 1970. Зеніт-2 М

Космонавтика України — це діяльність України в сфері надання космічних послуг та вся її діяльність пов'язана з космосом. Українські конструктори, вчені та науковці зробили значний внесок в розвиток світової космічної науки. Саме українські вчені розвинули ідеї міжпланетних перельотів, та пророблялась теорія ракетної техніки. Українські підприємства зіграли й продовжують займати лідируючі позиції в світовій космонавтиці. Провідну роль в цьому грає Південний машинобудівний завод та КБ Південне в Дніпропетровську. Тут виготовлено понад 400 штучних супутників землі.

Україна — визнана у світі космічна держава. Вона входить до п'яти провідних країн на ринку космічних послуг і технологій. До української ракетно-космічної галузі входять 40 підприємств. Провідним центром серед них є всесвітньо відоме конструкторське бюро «Південне» та виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод» у Дніпропетровську. Там створюють та серійно виробляють ракети-носії, космічні апарати, системи управління, орієнтації і траєкторних вимірювань. Великими досягненнями українських фахівців стало створення космічних апаратів «Січ-1», «Океан-О», «АУОС» та «Мікрон», ракетоносіїв «Зеніт-3 SL», «Дніпро», «Циклон-3». Досягнення України в ракетно-космічній галузі дозволили їй разом із США, Росією та Норвегією взяти участь у спільному міжнародному проекті «Морський старт» для запуску в Тихому океані космічних супутників різного призначення. Крім того, наша країна бере участь у міжнародних проектах створенні носіїв Antares та VEGA. Україна, як справжня космічна держава має чималу кількість видатних творців та теоретиків космонавтики. Її вчені багато зробили для розвитку світової космічної науки. Зокрема, на Південному машинобудівному заводі в Дніпропетровську сконструйовано і виготовлено понад 400 штучних супутників землі. Великий внесок в освоєння космічного простору зробили такі видатні вчені країни, як С. Корольов, В. Челомей, М. Янгель, Ю. Кондратюк, В. Уткін.

Україно-бразильська співпраця в космічній сфері почала активно розвиватись з 2002 року. саме тоді був даний старт амбіційному проекту запусків носіїв серії Циклон з бразильського космодрому Алкантара. цей проект дозвольть й надалі виристовувати технологічний заділ, що залишилися після завершення експлуатації носіїв Циклон-3. Крім того це дозволить зберегти на майбутнє конструкторську школу, що розробляла балістичні ракети, адже носії даної серії базуються саме на конверсійній балістичній ракеті SS-9. Носій Циклон-4 з нового стартового майданчика на екваторі зможе вивести на орбіту значно більше корисне навантаження ніж з Байконура. Крім того в рамках проекту наші вітчизняні підприємства вироблять ряд систем для спорудження стартової установки. Досвід подібних робіт в нашої держави відсутній й це штовхатиме вітчизняну науку та промисловість до подальшого розвитку. Циклон-3.

У 1995 році було створено Українсько-китайську підкомісію з питань співробітництва у сфері освоєння космічного простору в мирних цілях. Активна співпраця між Україною та Японією в космічній сфері розпочалася 1 жовтня 2010 року під час аерокосмічного салону «Авіасвіт-XXI», коли відбулося підписання Меморандуму про наміри щодо реалізації спільного проекту стосовно проектування та експлуатації мікро/наносупутників ДЗЗ з метою відпрацювання технологій та проведення дослідження навколишнього природного середовища, ґрунтів, сільськогосподарських ресурсів, визначення перспективних методів моніторингу та оцінки економічної ефективності їх застосування. Висновок: Україна - одна з небагатьох країн світу, в якій авіакосмічна промисловість має досить високий потенціал та рівень розвитку. І тому я вважаю, що Україна буде активним учасником реалізації проектів розвитку авіації та космонавтики в світі.  

Підготувала вчитель фізики та астрономіїВасильківського НВК № 3 Попаденець Лідія Костянтинівна. Презентація “Дослідження історіїрозвитку вітчизняної та закордонноїавіації та космонавтики”rr