Презентація. Дрозд Володимир

Володимир Григорович Дрозд

Володимир Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині в хліборобській сім’ї. І цей зелено-втаємничений край, де за порогом рідної хати починаються луки, урочища і втаємничені ліси, любив він чи не найбільше в світі. Тут повсякчас черпав натхнення, тут написав перші твори. І можна без перебільшення сказати: найкраще з усього, що у нього написано, – це про рідне село, Чернігів, людей суворих, але добрих душею, серед яких він виріс, котрі допомогли йому сформуватися як письменнику. Володимир Дрозд і сам це не раз підкреслював. У багатьох творах він згадує своє повоєнне дитинство, мальовниче село Петрушин. Такі оповідання, як «Солодке літо», «Бабай», «Злодій», «Колесо», тісно пов’язані з рідним краєм.

Коли хлопчикові було два роки, почалася Велика Вітчизняна війна, батька забрали на фронт. Мати тяжко бідувала з трьома дітьми. У повоєнні роки було не легше, доводилося, як згадував митець у зрілі роки, «по цілісінькому дню стояти у чергах за буханкою хліба », «усе літо пасти свиню і теля на шляху». Проте єдиною втіхою для хлопчини стали книжки. Навчився Володя читати ще у дошкільному віці від старших сестер. «Тепер думаю, – писав згодом, – що книжна окриленість душі ... допомогла мені не очерствіти, не збайдужіти...»Володимир Дрозд із дружиною Іриною Жиленко, донькою Орисею та сином Павлом

Після закінчення школи здібному юнакові пощастило влаштуватися на роботу в редакцію газети. Писав оповідання і статті, наполегливо добираючи влучне слово, шліфуючи кожну фразу. Відчуваючи брак професійної підготовки, вирішив здобути вищу освіту заочно. Ще з дитинства Володимир Дрозд увібрав у свою душу чарівні й неповторні таємниці поліського краю, які стали основою його творчості. Вірші почав писати у шкільні роки і дуже зрадів, коли у районній газеті надрукували один із них.

У 1968 році Володимир Григорович закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював у газетах «Літературна Україна» та «Молодь України», у видавництві «Радянський письменник», багато років був головним редактором журналу «Київ».

Першу книжку оповідань і новел «Люблю сині зорі», про морально-етичні проблеми українського села, видав у 1962 році. Цього ж року Володимир Григорович став членом Спілки письменників України. Наступні збірки оповідань та повістей – «Парость» і «Маслини» – мали читацький успіх.

Особливо полюбилися читачам його оповідання «Білий кінь Шептало» (1969) та «химерна» повість «Ирій» (1974). У них письменник звернувся до пошуків нових можливостей зображення дійсності засобами художньої прози. Поштовхом до написання цих творів стали повісті Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», які любив читати Володимир Дрозд у дитинстві

Згодом митець захопився великою епічною формою і написав більше десятка романів. Інколи він торкався гострих соціальних питань, що утруднювало друк творів. Були проблеми з дозволом на публікацію романів «Катастрофа» (1969) та «Спектакль» (1985), у яких Володимир Дрозд правдиво змалював життя української інтелігенції в умовах тоталітарного режиму. У повісті «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» (1994) автор в іронічно-жартівливій формі відтворив атмосферу письменницького життя тієї доби.

За роман-епопею «Листя землі» у 1992 році письменник був відзначений Державною премією імені Тараса Шевченка. Державна премія імені Тараса Шевченка.

Володимир Дрозд був людиною інтелігентною, незлобливою, з почуттям гумору. Любив покепкувати, але так, щоби не образити товариша. Мав веселу вдачу, зберіг дитинне сприйняття світу. А ще – умів помітити у початкуючого автора літературний хист і підтримати його. Особливо тепле у нього було ставлення до своїх земляків-літераторів: кожному прагнув чимось допомогти.

Творчому почеркові Володимира Дрозда характерне органічне поєднання реалістичного бачення життя, майже журналістське документування важливих явищ із різних галузей людської діяльності – побуту, виробничої сфери, науки, творчості. Водночас письменник виявив глибокий інтерес до осмислення народного життя в історичній ретроспективі.

Володимир Дрозд завжди серйозно ставився до літератури, розумів, що крім таланту письменникові треба мати і громадянську мужність перед нинішнім та майбутнім поколіннями. Що формальні новації в літературі, без наповнення тексту духовністю, без соціальних і суспільних проблем, мало значать. Справжня література там, де є тяжка праця душі, боротьба добра зі злом. Де є болючий пошук самого себе як особистості.

23 жовтня 2003 року після важкої хвороби пішла із життя ця неповторна сильна творча особистість. Похований письменник на Байковому цвинтарі в Києві.

Володимир Дрозд у своїх книгах створив цілий художній світ людського буття. Він увійшов у літературу як реаліст і новатор. І твори його житимуть довго, бо в них присутня правда.