Презентація "Душа осінньої мелодії"

Літературно-мистецький вечір«Душа осінньої мелодії…»

Облітають квіти, обриває вітер. Пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокрила на баскім коні.

Нехай палає, мерехтить свіча, запалена поетом…

А я люблю осінній дощ А я люблю осінній дощ,Спокійний, тихий, монотонний,Послухай, він розкаже щось,Постукавши у скло віконне. Запросить пошепки до снуІ заспіває колискову,Таку прекрасну і сумну, Таку реальну і казкову.І хоч лиш смуток в тім дощі,Люблю його у дні осінні: Корисно іноді душі Із смутком буть на самотині.

Бабине літо. Бабине літо… Лет павутиння…В чистім повітрі срібні нитки. Тепло, як влітку, в пору осінню. Знову метелик шукає квітки. Осінь дарує днинки погожі. Небо блакитне. Річка, мов скло. Та вже ніхто врятувати не зможе. Лагідне сонце й справжнє тепло. Радість і смуток з теплим привітом. Бабине літо завжди несе. То попросило в осені літо. Декілька днів – надолужити все.

Вересневим лісом я іду до хати. Вересневим лісом я іду до хати,В сонячному сяйві сосни і дуби,Ще не встигла осінь ліс розфарбувати,Ще нема на серці смутку і журби.І здається, ніби заблукала осінь. На чужих дорогах, у чужім краю…Тож гуляє літо в цьому лісі й досі,І душа радіє, наче у раю. Й вірити не хочу, що вже зовсім скоро. Килимом барвистим вкривається земля,І дерева голі простягнуть угору,Мов замерзлі руки, жалісне гілля.

На павутинні бабиного літа. У сад до мене прилетіла осіньІ хазяйнує там, золотокоса,А я на неї так чомусь сердита. Не сподівалась ще її побачить, І гостю цю до себе не чекала. Хотіла, щоб вона десь заблукала, А осінь за вікном вже тихо плаче.І розсипає пригорщі печалі Під стомлені зажурені дерева,Вся в золоті, мов справжня королева,Йди, осене, із мого саду далі. А осінь вже звикає тут поволі, Коралове намисто приміряє, На струнах дощових мінорно грає… І вже не піде із моєї долі. Моя осінь

На сірім полотні – абстрактні плями –Таким я бачу небо восени,Коли воно нависне над полями І розсіває смуток з вишини. Чому так плаче небо посивіле?За чим сумує? Що йому болить?Пригадує, як сонце ніжно гріло. Його бездонну лагідну блакить. Сумує за волошками у полі,Що очі вже заплющили, на жаль…Рядки лягають в зошит мимоволі, А в них – душі вразливої печаль. Душі вразливої печаль

Запросила осінь Дощ в журливий сад,Де гуляє й досіТихий листопад. Стелить жовтий килим На стежки сумні, Птахом злотокрилим Кружить ночі й дні. Сипле монотонно Сірі краплі дощІ крізь скло віконне. Каже мені щось. Чую тільки тугу В шепоті дощу. Я його, як друга, Зараз навіщу. Стежками неквапно Крізь журбу прийду, Назбираю крапель. Дощових в саду. Запросила осінь

Ось вже й осінь прийшла непомітно. По самотніх притихлих стежках. Пахне смутком і димом повітря: Палять листя опале в садках.І пливе павутиння сріблясте. Крізь той дим, крізь його сивину. Відлітає вже бабине щастя. У країну якусь чарівну.І його журавлі підхопили, З висоти помахали крильми. Сірі хмари неначе вітрила. На човні, що летить від зими. Ось вже й осінь

Осінній дощ. Небо хмарами покрите,Сонце у тенетах знову. А крізь хмари, мов крізь сито,Краплі падають додолу.І зіщулилась ліщина,Вже тремтить, безлиста, бідна,Від холодних тих краплинок,Що їх сіє осінь дрібно. Заховалися синиці Під ялину-парасолю. Чорна хмара зачепилась Крильми за стару тополю. У побрижених калюжах Миють клени ноги босі. На душі самотньо й тужно: Плаче небо, плаче осінь...

***Мила, засмучена осінь,Щедра, спокійна, красива... Як же це тільки вдалося. Богу створити це диво?Гаєм майстерно розлито. Фарб і тонів розмаїття. Я вже забула про літо,Осінь - найкраща у світі!Завжди стривожує серце. Ніжна краса ця журлива... Як тільки іншим вдається. Не помічати це диво?

***Вже птахи понесли літо. На міцних широких крилах... Осінь землю покорила. Й сіє дощ, неначе жито. Задивилися тополі,Як із хмар, немов з кишені,Сипле краплі нескінченніОсінь в ораному полі.

ХМАРИУ пухнасті хмари сірі Заховався місяць повний. То холодна ніч осіння Їх плете на небі з вовни.І чіпляються кошлаті За гілля тополь високих, Що їх струшують завзято, Наче листя, на всі боки.І жене їх далі вітер, Ніби втомлені отари... Дивна річ у цьому світі –Мандрівні, невпинні хмари.

Зажурилась самотня тополя, Сиве листя від вітру тремтить. Чорні хмари нависли над полем, Скривши неба привітну блакить. В скло автівки б'ють краплі невпинно, Вже дорога розбита ущент. Цю до болю знайому картину Пише осінь холодним дощем.І не хочу виходити зовсім Із машини в калюжі брудні. Та однак я й таку люблю осінь: Сама вірші диктує мені. Осінній вірш

Стара тополя. Осіннім туманом окута, Тополя стоїть край села, Самотня і світом забута, До неба гілля простягла. Воно сухорляве, неначе Натруджені руки старі. Чи Бога благає, чи плаче... Тріпочуть листочки вгорі. А хмари, важкі і холодні, Несуть дощ журливий сюди. Далеко в небесній безодні Згубилися сонця сліди.І пташки не чути вже в полі: У вирій вона подалась... А ось для старої тополі Ця осінь - мов мука якась.

Розсипає дятел ранком жвавий стукіт, Сонце поливає чистим сяйвом ліс. Вітер листя клена підхопив у руки І його лапато стежкою розніс. Й зірчастою стала стежка аж до краю Від зірок кленових за коротку мить. Тихо й обережно нею я ступаю, А вона багрянцем й золотом блищить.І здається, ніби зовсім це й не стежка, А яскрава стрічка в золотих зірках, По боках майстерно зроблена мережка, І тримає стрічку осінь у руках. Осіння стежка

Стояли вчора клени В осінньому вбранні Й дивилися на мене Прекрасні і сумні. Та морозець жовтневий Зненацька прихопив – Й за ніч одну всі клени До гілки обтрусив. Я ту красу барвисту, На жаль, не воскрешу... Іду опалим листям І смуток ворушу. Осінні клениppt_xxshearppt_x

Листопад за вікном, та не падає листя: Роздягнув уже жовтень сади. Прохололо повітря, прозоре і чисте,Загубилися літа сліди. Де ж той дотик природи, ласкавий і ніжний?Літній гомін давно відзвенів.І гуляє лиш вітер холодний і свіжий. В лабіринті притихлих дворів. Вже крихким кришталем ніч вкриває калюжі,І тепліше вдягаємось ми. Все довкола сумне, й лиш ворони байдужіНе бояться, здається, зими. Посідали вони в верховітті берези,Певне, снігу чекають гуртом…Я в кімнаті сиджу, та від думки замерзла,Що уже листопад за вікном. Листопад за вікном

Падав сніг. Падав сніг на притихлі стежки,Покривав позолоту осінню.І тремтіли тоненькі гілки,Розсипаючи стигле насіння. Рано жовтень стелив на травіБілий килим, пухнастий і чистий.І осики вже шубки новіОдягли поверх суконь барвистих. Зажурився засніжений глід,Грались в піжмурки жваві синиці,А пеньок з бородою, мов дід,Примірював хутряні рукавиці. Падав сніг, і осінній цей день. Світ незвичним, казковим здавався.І кружляли береза та клен. У весільному білому танці.

Несподіваний мороз. Роздягнув дерева в місті Несподіваний мороз,І тремтять вони без листя,На гілках крижинки чисті,Певно, це уже всерйоз. Під ногами жовтий килим Із осінньої журби, Йду я кроком несміливим. Парком тихим і журливим. До пошерхлої води. Ось захмарилось поволі –І вже сніг в лице летить. На сумні дивлюсь тополіЙ відчуваю мимоволі,Як душа моя щемить.

Фастівська поетеса Наталія Соловйова

Композиції з природнього матеріалу

Творча робота

І знову осінь, знову осінь, Боже!А я й не встигла навіть зрозуміти,Чому це ……. сум мені тривожить,Коли дивлюся на ……. квіти.душузів'яліВ тихім, ……. лісі!Смутком окутім й журбою,……. , вкритою листям,Вчора гуляли з тобою.задумливім. Стежкою. Поклали ……. голівки на тинІ дивляться з сумом на осінь…А ……. розпустив сиві косиІ садом гуляє один.жоржинидощ. В жовтневій ……. діброві,Де пташки не чути вже зовсім. Й дерева стоять ……. ,Я вчора побачила осінь.безмовнійкольорові

Дякуємо за увагу!