Презентація "Е. Сетон-Томпсон_Лобо"

«Лобо»Ернест Сетон-Томпсон

Ернест Сетон-Томпсон (1860-1946)Канадський письменник шотландського походження, художник-анімаліст, один з ідеологів і натхненників скаутського руху. Уже з раннього дитинства щиро полюбив тваринний світ.1879 року закінчив Торонтський коледж мистецтв. Перший літературний твір «Життя лугового тетерева» було опубліковано 1883 року. Популярність в США і Канаді письменникові принесли збірки «Дикі тварини, як я їх знаю» (1898), «Життя тих, на кого полюють» (1901), а також 8-томний твір «Життя диких звірів» (1925-1927).

Любов до природи. Сетон-Томпсон першим у світі написав оповідання, головними героями яких були справжні звірі і птахи. Намагався зробити усіх звірів як не близькими, то хоч відомими людям. Не будучи шанувальником міського життя, довго жив у лісах і преріях. У 1902 році він започаткував навчально-виховну програму «Життя в природі по-індіанськи», до участі в якій запросив місцевих підлітків. Його книги про тварин, а також книги про людей, які живуть серед природи, про мисливців, дітей, котрі вивчають рідну природу, мали небувалий успіх у юних та дорослих читачів.

Українські переклади. У 1917 році в Катеринославі видавництво «Слово» друкує оповідання «Зайцеві пригоди».1918 року виходять ще чотири переклади: «Вулі, чабанський пес» та «Подорож дикої качки» у видавництві «Українська школа», «Лобо, король вовків на Курумпо» та «Наші приятелі. Оповідання про собак» у полтавському видавництві. У 1919 році виходить друком оповідання «Сірий ведмідь Ваб» в полтавському видавництві «Зірка». У 1925 році естафету перекладів творів Е. Сетон-Томпсона переймають київські видавництва. У 1928 році друкувати твори Сетон-Томпсона береться харківське видавництво «Книгоспілка».1929 року видавництво «Час» видає ще один переклад оповідань Е. Сетон-Томпсона «Мої знайомі» з авторськими ілюстраціями.1958 року українською мовою було видано книжку «Маленькі дикуни».

Образ вовка в культуріОбраз вовка є одним із найдавніших і найпоширеніших у світовій літературі, фольклорі й міфології. Вовк як тотемна тварина є постійним персонажем казково-легендарного епосу індоєвропейських народів, він символізує не тільки хижість і загрозу, але й бойову звитягу (вовк уособлював ідеального воїна). У легендах багатьох європейських народів вовк фігурує у фантастичному вигляді перевертня – верфольфа чи вовкулаки. У казках східних слов’ян дуже поширений образ вовка. Саме вовк у слов’ян здавна був особливо шанованою, «священною (тому, що найбільш небезпечною) твариною».

«Лобо – володар Курумпо» (1898)Вперше опубліковано у 1898 році у збірці «Тварини, яких я знав». Оповідання є своєрідним закликом до співчуття й милосердя щодо тварин, до розуміння їхніх звичок і поведінки, до життя в гармонії та злагоді з природою. Лобо вчить людей цінувати життя, яке має сенс лише тоді, коли освітлене любов'ю до іншого. Автор закликає вчитися у природи мужності і боротьби за життя, самопожертви, сили духу. А ще — благородства і лицарства.

Історія створення. У 1893 році з письменником трапився випадок, який спонукав до створення оповідання. Його знайомий Фітц Рандольф запросив письменника на свою ферму в Нью-Мексіко на полювання. Там, у долині Курумпо, було розвинуте тваринництво і розвелось багато вовків. Найвідомішим ватажком зграї був величезний вовк, надзвичайно розумний і сильний. Фермер запропонував угоду: Ернест Сетон-Томпсон мав поділитися мисливським досвідом з місцевими ковбоями в обмін на шкури впольованих хижаків. Сетон-Томпсон вирішив вполювати цього звіра. Розповідь про полювання на нього стала основою сюжету оповідання.

сюжет. Оповідання складається з трьох частин. У першій частині описана історія вовчої зграї, ватажком якої був Лобо. Вовки за кілька років знищили понад дві тисячі свійських тварин. Лобо вважали за перевертня, тому полювали на нього і з допомогою чудових вовкодавів, і з допомогою нововинайденої отрути, і з допомогою спеціальних заклинань. Друга частина знайомить зі спробами оповідача вполювати Лобо. Чого він тільки не робив — безрезультатно. Третя частина розповідає, як Лобо все ж таки спіймали. У його зграї була красива, горда і сильна біла вовчиця Бланка. Оповідач, розраховуючи на її легковажність, влаштував пастку. Лобо всіляко намагався її врятувати. Сумуючи за своєю подругою, скрізь розшукував її, втратив обережність і також попався у капкани. Його захопили живцем і відвезли до ранчо. Тужіння Лобо за подругою вразило не тільки оповідача, а й суворих ковбоїв. Вовк відмовився від їжі. «Він втратив і силу, і волю, і подругу». Серце вовка не витримало: він помер.

Головний герой. Головним герой оповідання – сміливий, розумний вовк, ватажок зграї. Страх перед його ватагою зростав настільки, що щороку винагорода за голову Лобо підвищувалася. Гігантський вовк був старий, мудрий, мужній, гідний співчуття. Автор наділяє його такими рисами, які властиві людині. Вовк виражає свою симпатію до Бланки, так сумує за нею, що його виття зачіпає навіть суворих ковбоїв. Коли автор описує поведінку Лобо, то звертає увагу на самотність вовка і беззахисність його перед людиною.

Спадщина Сетона-Томпсона. Шкіра Лобо зберігається в Меморіальній бібліотеці та музеї Ернеста Сетона-Томпсона на скаутському ранчо Філмонт поблизу Сімаррона, штат Нью-Мексико. До своєї смерті письменник захищав вовка — тварину, яка раніше завжди була демонізована.Історія надихнула на створення фільма Діснея 1962 року «Легенда про Лобо», стала предметом документального фільму ВВС режисера Стіва Гудера в 2007 році, вразила серця багатьох людей в усьому світі і послужила стимулом для запуску природоохоронного руху.