Презентація "Емоційне вигорання в професії вчителя"

Сл.1. Доброго дня, шановні колеги. Сьогодні ми з вами поговоримо про професійне вигорання.

Сл.2. Розпочати хочеться з вислову мудрої людини Якщо ми не знаходимо спокою у собі, безнадійно його шукати будь-де. Ларошфуко. Це буде девізом нашої сьогоднішньої роботи.

Сл.3-4. Готуючись до сьогоднішнього заняття, переглядала найбільш та найменш стресові професії за статистикою. На щастя, професія вчителя не ввійшла до найбільш стресових, але також вона й не потрапила до найменш стресових.

Як слушно зауважив Сухомлинський, що працю вчителя,  - ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею зерна, вирощеного в полі… А вчителю треба працювати роками, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний – перед суспільством, перед твоїми батьками – працювати тільки правильно, тільки добре, кожна крихта твоєї людської краси – це його безсонні ночі, сивина, безповоротні хвилини його особистого щастя – так, вчителеві часто буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це для нього самопожертва, не покірливе підкорення долі, а справжнє щастя особистого життя.

Сл. 5. Саме тому, професію вчителя ми можемо віднести до групи ризику, яка найбільш схильна до вигорання – це  ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими  людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є певні стресори, індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту.

Сл. 6. Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.

Сл. 7. Перша фаза емоційного вигорання — напруження — характе­ризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю. Вона знаходить вияв у таких симптомах:

1. переживання психотравмуючих обставин — людина сприй­має умови роботи та професійні міжособистісні взаємини як психотравмуючі;
2. незадоволення самою собою — незадоволення власною професійною діяльністю і самою собою як професіоналом;
3. «загнаність у кут» — відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі;
4. тривога і депресія — розвиток тривожності в професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.

Друга фаза — резистенція — характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розви­ток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних справ та комунікації викликає у людини відчуття надмірної перевтоми. Це знаходить вияв у таких симптомах:

1. неадекватне вибіркове емоційне реагування — неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки;
2. емоційно-моральна дезорієнтація — розвиток байдужості у професійних стосунках;
3. розширення сфери економії емоцій — емоційна замкне­ність, відчуження, бажання згорнути будь-які комунікації;
4. редукція професійних обов'язків — згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на вико­нання професійних обов'язків.

Третя фаза — виснаження — характеризується психофі­зичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психо­соматичних порушень. Тут виявляються такі симптоми:

1. емоційний дефіцит — розвиток емоційної нечуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізація емоційного внеску в роботу, автоматизм і спустошення людини під час виконання профе­сійних обов'язків;
2. емоційне відчуження — створення захисного бар'єру в професійних комунікаціях;
3. особистісне відчуження (деперсоналізація) — пору­шення професійних стосунків, розвиток цинічного став­лення до тих, із ким доводиться спілкуватися під час вико­нання професійних обов'язків, і до професійної діяльності взагалі;
4. психосоматичні та психовегетативні порушення — погір­шення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлад сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.

Сл.8. Усі симптоми, пов’язані з професійним вигоранням можна поділити на три групи: фізичні, соціально-психологічні та поведінкові.

Сл. 9. Психофізичні симптоми:

- зниження апетиту;

- загострення хронічних захворювань;

- почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); 
- відчуття емоційного і фізичного виснаження; 
- часті безпричинні головні болі;

- повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); 
- постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;

Сл. 10.   Соціально-психологічні симптоми: 
- байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості); 
- підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); 
- постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); 
- почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); 
- почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; 
- загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»). 

Сл. 11. Поведінкові симптоми: 
- емоційні «вибухи», невмотивована зміна настрою;

- зневага професійними і сімейними обов'язками;

- зниження самокритичності;

- негативний настрій по відношенню до виконуваної роботи, відсутність ініціативи, мотивації;

- падіння продуктивності праці;

- обмеження спілкування з колегами, друзями і знайомими;

- труднощі при спілкуванні з тими, що оточують, поява негативного відношення до оточуючих;

- втрата почуття гумору, негативне відношення до себе;

- зловживання алкоголем, нікотином, кофеїном і ін.

Сл. 12. Перед Вами лежить бланк методики «Синдром «вигорання» в професіях системи «людина — людина». Ваше завдання оцінити свій емоційний стан на сьогоднішній день. Дати об’єктивну оцінку своїм почуттям. Інструкція перед Вами. На виконання та обробку результатів у Вас 10 хв.

Отже, отримавши дані, згідно методики, Ви можете бачити над чим Вам працювати.

Давайте тепер обговоримо шляхи гармонізації Вашого емоційного стану.

Сл. 13. Перш за все, причиною виникнення таких емоційних порушень є втрата балансу.

З цього питання мені подобаються вислови двох осіб.

Алекс Яновський, бізнесмен та міліонер, говорить про життєвий баланс так. У Вас на руці 5 пальців. Здоров’я, сім’я, фінанси, професія та духовність. Якщо ви вважаєте, що розвиваючи та тренуючи лише один палець, наприклад професія, ваша рука стає сильнішою, то ви дуже помиляєтеся. Лише працюючи у всих п’яти напрямках, ви стаєте сильнішими та більш успішними.

Сл. 14. Носсрат Пезешкіан, відомий у всьому світі лікар та засновник методу Позитивної психотерапії, казав, що причиною усіх хвороб та інших життєвих проблем є порушення життєвого балансу. Він доказав свою теорію численними дослідженнями. Отримав безліч європейських нагород. Короткий приклад, з точки зору Позитивної психотерапії Носсрата Пезешкіана, наше життя має 4 сфери нашого життя: тіло, діло, контакти, думки.

Сл. 15. Так от, якщо людина, скажімо, забагато працює та дуже мало відпочиває, мало приділяє уваги своєму тілу. То як наслідок цього – хвороба. Оскільки сама ж людина порушила баланс в своєму житті, і тепер хвороба змусить людину вирівняти цей баланс. Тому що хвороба – не що інше, як засіб, приділити час та увагу своєму тілу. Отже, згідно, позитивної психотерапії, лише працюючи у всіх 4 напрямках ви залишаєтеся здоровими та щасливими.

Сл. 16. Повернемося на глибинного рівня балансу. Глибинний наш рівень, це не що інше, як наша ідентичність. Тобто, усвідомлення особистістю своєї приналежності до тої чи іншої соціально-особистісної позиції в рамках соціальних ролей та его-стану. Ідентичність, з точки зору психосоціального підходу, є свого роду епіцентром життєвого циклу кожної людини. Наприклад, Я-дружина, я-мати, я-професіонал і т.д.

Сл. 17. Перед вами лежить чистий аркуш паперу. Намалюйте на ньому квітку та впишіть ті ідентичності, в яких Ви перебуваєте на даному життєвому етапі, ким Ви є. Від 5 до 10 шт. Написали? Тепер внизу випишіть найбільш основні та вагомі для Вас 4 ідентичності. Візьмемо всю Вашу життєву енергію за 100%, розподіліть, будь ласка, усі ці 100% між цими значимими для вам ідентичностями. Ви, щаслива людина, якщо порівну, по 25% розподілили свої життєві сили, але таке буває не у всіх. Якщо між Вашими ідентичностями достатньо великий розрив, можна говорити, що у Вас порушення Вашого життєвого балансу. Дайте відповіді на наступні запитання:

• Що ви бачите, дивлячись на свої картину в цілому?
• Які висновки Ви можете з цього зробити?
• Як часто ви знаходитися в тій чи іншій ідентичності?
• Приходячи додому ви залишаєтеся вчителем, чи мамою/дружиною?
• Як ці ідентичності живуть з Вами, чи порівну Ви розподіляєте час між ними?
• Які висновки Ви можете зробити з даної ситуації?
• Що вже сьогодні, чи на цьому тижні Ви можете зробити, щоби вирівняти свій життєвий баланс?
• Яке правило Ви винесете для себе на майбутнє, щоб попередити проблеми, пов’язані з втратою балансу?

Сл. 18. Отже, саме ідентичність лежить в основі на життєвого циклу та балансу. Від ідентичності залежать наші стосунки з оточуючими та формується наша поведінка.

Сл. 19. Повернути свій життєвий баланс, ми можемо впливаючи на наше тіло (фізіологічна регуляція), наші емоції та наші думки.

Сл. 20. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло):

- достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сну: засипати і прокидатись в один і той самий час);

- збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій));

- достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика

- танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота)

- фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої);

- масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаних у коробку камінчиках);

- терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість);

- ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження);

- терапія мінералами;

- дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання зі збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість);

- баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив).

Сл. 21. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан)

- гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив);

- музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій);

- спілкування з сім’єю, друзями;

- заняття улюбленою справою , хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм… );

- спілкування з природою(природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії);

- спілкування з тваринами;

- медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.).

Сл. 22. Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду)

Образа, злість, невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

Відома притча про двох мандрівників, яких мучила спрага і, нарешті, діставшись до поселення, вони отримали по півсклянки води. Один з подорожніх сприйняв склянку напівповною, з вдячністю прийняв ці півсклянки води і був задоволений. Інший же сприйняв склянку напівпорожньою і лишився невдоволеним, що йому не налили повну склянку.

Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно.

А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти,

Побачив другий – весна давно!...

Дивились двоє в одне вікно.

Сл. 23. Отже, важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?».

• Раввин.

Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль,  у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме! 

Сл. 24. Поради

• Пакет для сміття голови.

Сл. 25.
 

Тренінг для педагогів, що атестуються.

Практичний психолог гімназія  №15

Бульковська В.О.

Якщо ми не знаходимо спокою у собі, 
безнадійно його шукати будь-де.
Ларошфуко

За даними дослідження американського  Національного інституту проблем здоров'я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання». 
        Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це  ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими  людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».
        Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи.  Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається , то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії. 

Працю вчителя, як слушно підкреслив В.О. Сухомлинський, - ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. «Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею зерна, вирощеного в полі… А вчителю треба працювати роками, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний – перед суспільством, перед твоїми батьками – працювати тільки правильно, тільки добре, кожна крихта твоєї людської краси – це його безсонні ночі, сивина, безповоротні хвилини його особистого щастя – так, вчителеві часто буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це для нього самопожертва, не покірливе підкорення долі, а справжнє щастя особистого життя».

Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.

Перша фаза емоційного вигорання — напруження — характе­ризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю. Вона знаходить вияв у таких симптомах:

1.               переживання психотравмуючих обставин — людина сприй­має умови роботи та професійні міжособистісні взаємини як психотравмуючі;
2.               незадоволення самою собою — незадоволення власною професійною діяльністю і самою собою як професіоналом;
3.               «загнаність у кут» — відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі;
4.               тривога і депресія — розвиток тривожності в професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.

Друга фаза — резистенція — характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розви­ток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних справ та комунікації викликає у людини відчуття надмірної перевтоми. Це знаходить вияв у таких симптомах:

1.  неадекватне вибіркове емоційне реагування — неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки;
2.  емоційно-моральна дезорієнтація — розвиток байдужості у професійних стосунках;
3.  розширення сфери економії емоцій — емоційна замкне­ність, відчуження, бажання згорнути будь-які комунікації;
4.  редукція професійних обов'язків — згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на вико­нання професійних обов'язків.

Третя фаза — виснаження — характеризується психофі­зичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психо­соматичних порушень. Тут виявляються такі симптоми:

1.  емоційний дефіцит — розвиток емоційної нечуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізація емоційного внеску в роботу, автоматизм і спустошення людини під час виконання профе­сійних обов'язків;
2.  емоційне відчуження — створення захисного бар'єру в професійних комунікаціях;

3.  особистісне відчуження (деперсоналізація) — пору­шення професійних стосунків, розвиток цинічного став­лення до тих, із ким доводиться спілкуватися під час вико­нання професійних обов'язків, і до професійної діяльності взагалі;
4.  психосоматичні та психовегетативні порушення — погір­шення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлад сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.

 Усі симптоми, пов’язані з професійним вигоранням можна поділити на три групи: фізичні, соціально-психологічні та поведінкові.

Психофізичні симптоми:

- почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); 

- відчуття емоційного і фізичного виснаження; 

- зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху); 

- загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників); 

- часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; 

- різка втрата чи різке збільшення ваги; 

- повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); 

- постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; 

- задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; 

- помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів. 

Соціально-психологічні симптоми: 

- байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості); 

- підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); 

- постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); 

- почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); 

- почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; 

- загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»). 

Поведінкові симптоми: 

- відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; 

- співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); 

- незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; 

- керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; 

- відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; 

- невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; 

- дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; 

- зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків. 

        Методика «Професійне вигорання».

Методика «Синдром «вигорання» в професіях системи «людина — людина»

(Практикум по психологии менеджемента и профессиональной деятєльности / Под ред. Г.С. Никифорова, М.А. Дмитриевой, В.М. Снеткова. — СПб.; Речь, 2001. - С. 276-282.)

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб визначити, як люди Вашої професії розглядають свою роботу та людей, з якими вони тісно співпрацюють. Вам пропонується 22 твердження про почуття та переживання, що пов'язані з  роботою. Будь ласка, уважно прочитайте кожне твердження та  вирішіть, чи  почуваєте Ви себе таким же чином відносно вашої роботи. Якщо у Вас не було такого почуття, у відповіді відмітьте  позицію  0 -  «ніколи».  Якщо  у  Вас  було таке почуття вкажіть, як часто  Ви  його відчували.  Для  цього оберіть бал,  що  відповідає  частоті  переживань того чи іншого почуття.

1.  Я відчуваю себе емоційно виснаженим.

2.  Наприкінці робочого дня я відчуваю себе, як вичавлений лимон.

3.  Я відчуваю себе втомленим, коли прокидаюсь вранці і мушу йти па роботу.

4.  Я добре розумію, то відчувають мої учні та колеги, та використовую цс в інтересах справи.

5.  Я спілкуюся з моїми учнями цілком формально, без зайвих емоцій, і нама­гаюся звести спілкування з ними до мінімуму.

6.  Я відчуваю себе енергійним та емоційно піднесеним.

7.  Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях.

8.  Я відчуваю пригніченість і апатію.

9.  Я можу позитивно впливати па продуктивність роботи моїх учнів та колег.

10.  Останнім часом я став більш черствим (нечутливим) у ставленні до тих, з ким працюю.

11.  Як правило, оточуючі мене люди багато вимагають від мене та маніпулю­ють мною. Вони скоріше втомлюють, ніж радують мене.

12.  У мене багато планів на майбутнє і я вірю в їх здійснення.

13.  У мене все більше життєвих розчарувань.

14.   Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багатьох речей, які радували мене раніше.

15.   Іноді мені дійсно байдуже те, що відбувається з деякими з моїх учнів і колег.

16.  Мені хочеться усамітнитися і відпочити від усього й усіх.

17.  Я можу легко створити атмосферу доброзичливості і співпраці при спілку­ванні з моїми учнями та колегами.

18.  Я легко спілкуюсь з людьми незалежно від їх статусу і характеру.

19.  Я багато встигаю зробити.

20.  Я відчуваю себе на межі можливостей.

21.  Я багато чого ще зможу досягти в своєму житті.

22.  Іноді учні та колеги перекладають на мене тягар своїх проблем і обов'язків.

Бланк для відповідей

Інструкція. Вам пропонується 22 твердження про почуття та переживання, пов'язані з роботою. Будь ласка, прочитайте уважно кожне твердження і вирішіть, чи почуваєте Ви себе таким чином відносно Вашої роботи. Якщо у Вас не було та­кого почуття, у бланку для відповідей позначте позицію 0 — «ніколи». Якщо у Вас було таке почуття, вкажіть, як часто Ви його відчували. Для цього навпроти питання поставте бал, що відповідає частоті виникнення того чи іншого почуття.

Обробка та інтерпретація результатів

Відповідно до «ключа» підраховуються суми балів за трьома субшкалами.

«Ключ»

Рівень «професійного вигорання» визначається за таблицею рівнів «вигорання»

Таблиця рівнів «вигорання»

 Інтерпретація даних. Згідно з моделлю американських дослідників К. Маслач і С. Джексон, «вигорання» тлумачиться як синдром емоційного виснаження, депер­соналізації і редукції особистих досягнень.

Емоційне виснаження розглядається як основна складова «професійного виго­рання» та характеризується заниженим емоційним фоном, байдужістю або емоцій­ним перенасиченням.

Деперсоналізація проявляється у деформації стосунків з іншими людьми. В од­них випадках це може бути зростання залежності від інших людей, у інших — зростання негативізму, цинічності установок і почуттів стосовно реципієнтів: паціє­нтів, клієнтів, підлеглих тощо.

Редукція особистих досягнень полягає або в тенденції до негативного оціню­вання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності і можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх мож­ливостей, обов'язків щодо інших.

Перш за все, причиною виникнення таких емоційних порушень є втрата балансу.

З цього питання існують вислови двох осіб.

Алекс Яновський, бізнесмен та міліонер, говорить про життєвий баланс так. У Вас на руці 5 пальців. Здоров’я, сім’я, фінанси, професія та духовність. Якщо ви вважаєте, що розвиваючи та тренуючи лише один палець, наприклад професія, ваша рука стає сильнішою, то ви дуже помиляєтеся. Лише працюючи у всих п’яти напрямках, ви стаєте сильнішими та більш успішними.

Носсрат Пезешкіан, відомий у всьому світі лікар та засновник методу Позитивної психотерапії, казав, що причиною усіх хвороб та інших життєвих проблем є порушення життєвого балансу. Він доказав свою теорію численними дослідженнями. Отримав безліч європейських нагород. Короткий приклад, з точки зору Позитивної психотерапії Носсрата Пезешкіана, наше життя має 4 сфери нашого життя: тіло, діло, контакти, думки.

Так от, якщо людина, скажімо, забагато працює та дуже мало відпочиває, мало приділяє уваги своєму тілу. То як наслідок цього – хвороба. Оскільки сама ж людина порушила баланс в своєму житті, і тепер хвороба змусить людину вирівняти цей баланс. Тому що хвороба – не що інше, як засіб, приділити час та увагу своєму тілу. Отже, згідно, позитивної психотерапії, лише працюючи у всіх 4 напрямках ви залишаєтеся здоровими та щасливими.

Існує наш глибинний рівень балансу. Глибинний наш рівень, це не що інше, як наша ідентичність. Тобто, усвідомлення особистістю своєї приналежності до тої чи іншої соціально-особистісної позиції в рамках соціальних ролей та его-стану. Ідентичність, з точки зору психосоціального підходу, є свого роду епіцентром життєвого циклу кожної людини. Наприклад, Я-дружина, я-мати, я-професіонал і т.д.

Візьміть чистий аркуш паперу. Намалюйте на ньому квітку та впишіть ті ідентичності, в яких Ви перебуваєте на даному життєвому етапі, ким Ви є. Від 5 до 10 шт. Тепер внизу випишіть найбільш основні та вагомі для Вас 4 ідентичності. Візьмемо всю Вашу життєву енергію за 100%, розподіліть, будь ласка, усі ці 100% між цими значимими для вам ідентичностями. Ви, щаслива людина, якщо порівну, по 25% розподілили свої життєві сили, але таке буває не у всіх. Якщо між Вашими ідентичностями достатньо великий розрив, можна говорити, що у Вас порушення Вашого життєвого балансу. Дайте відповіді на наступні запитання:

•    Що ви бачите, дивлячись на свої картину в цілому?
•    Які висновки Ви можете з цього зробити?
•    Як часто ви знаходитися в тій чи іншій ідентичності?
•    Приходячи додому ви залишаєтеся вчителем, чи мамою/дружиною?
•    Як ці ідентичності живуть з Вами, чи порівну Ви розподіляєте час між ними?
•    Які висновки Ви можете зробити з даної ситуації?
•    Що вже сьогодні, чи на цьому тижні Ви можете зробити, щоби вирівняти свій життєвий баланс?
•    Яке правило Ви винесете для себе на майбутнє, щоб попередити проблеми, пов’язані з втратою балансу?

Отже, саме ідентичність лежить в основі на життєвого циклу та балансу. Від ідентичності залежать наші стосунки з оточуючими та формується наша поведінка.

Методи гармонізації психофізичного стану

Людина є цілісною біоенергоінформаційною системою, тому вплив наь будь-яку з цих складових позначається і на інших. Умовно всі методи гармонізації психофізичного стану людини можна об'єднати в 3 групи:

1. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло).

2. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану(вплив на емоційний стан).

3. Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло):

- достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сну: засипати і прокидатись в один і той самий час);

- збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій));

- достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика

- танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота)

- фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої);

- масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаних у коробку камінчиках);

- терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість);

- ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження);

- терапія мінералами;

- дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання зі збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість);

- баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив).

Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан)

- гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив);

- музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій);

- спілкування з сім’єю, друзями;

- заняття улюбленою справою , хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм… );

- спілкування з природою(природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії);

- спілкування з тваринами;

- медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.).

Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду)

Образа, злість, невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

Відома притча про двох мандрівників, яких мучила спрага і, нарешті, діставшись до поселення, вони отримали по півсклянки води. Один з подорожніх сприйняв склянку напівповною, з вдячністю прийняв ці півсклянки води і був задоволений. Інший же сприйняв склянку напівпорожньою і лишився невдоволеним, що йому не налили повну склянку.

Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно.

А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти,

Побачив другий – весна давно!...

Дивились двоє в одне вікно.

Отже, важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?». Для чого у моєму житті з'явилась та чи інша неприємна ситуація? Які висновки я маю з неї зробити? Чого я маю в цій ситуації навчитись? Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно.

Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».

Що потрібно та чого не потрібно робити при вигоранні?

• НЕ приховуйте своїх відчуттів. Проявляйте ваші емоції і давайте можливість вашим друзям обговорювати їх разом з вами.
• НЕ уникайте говорити про те, що трапилось. Використовуйте кожну можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими.
• НЕ дозволяйте вашим відчуттям труднощів зупиняти вас, коли інші надають вам шанс говорити або пропонують допомогу.
• НЕ чекайте, що важкий стан, характерний для вигорання, минеться, виділяйте достатньо часу для сну, відпочинку, роздумів.
• Висловлюйте ваші бажання прямо, ясно і чесно, говоріть про них сім'ї, друзям і на роботі.
• Намагайтесь зберегти нормальний розпорядок вашого життя, наскільки це можливо.

Рекомендації М. Беркли-Ален (1997, с. 193-194):

• Зробіть собі невеликий подарунок. Дозвольте собі витратити певну суму зі своїх заощаджень та побалуйте себе.
• Дозвольте собі побути деякий час на самоті.
• Без докорів сумління дозвольте собі півдня зайнятися своєю улюбленою справою або за “нічого не роблячи”.
• Займіться тим, що ви давно ви вже хотіли зробити, але на що ніколи не вистачало часу.
• У вихідний день дозвольте собі довше поспати.
• Похваліться перед друзями або родичами своїми успіхами та досягненнями.
• Вісім обіймів на день ніхто не відміняв (казати приємності, компліменти).
• Завести щоденник, щоб висловлювати свої думки.
• Молитва.

Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль,  у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме!