словничок. Украї́нці — східнослов'янський етнос, основне і корінне населення України. До XX століття вживали амоназву русь, русини, козаки. Також українців називали рутенами, черкасами, малоросами. Етнос, народ (запозичено з грецької мови через латинську (старолатинське: ethnicus); грецьке «племінний; народний; язичницький» є похідним від грец. — «громада; плем'я, народ», етимологічно «група своїх людей») — історично сформована на визначеній території стійка сукупність людей, що має єдину мову, спільні риси й стабільні особливості культури і психології
Культура та побут українського народу, маючи багато загальнонаціональних рис, і в наш час зберігають певні особливості. Деякі з них сягають сивої давнини. Ці особливості виявляються у територіальному аспекті й зумовлені характером історичного розвитку окремих районів України, природно-географічними умовами, взаємозв'язками з іншими народами. Етнографічне районування дозволяє визначити типологічні риси тих або інших явищ культури і генетичні зв'язки між ними.
Етнічна територія України. Однією з головних ознак народу (етносу), нації як певної стійкої спільності людей є територія, на якій проживає ядро, основний масив цього народу і разом з якою він творить цілісний біогеографічний і етносоціальний організм. поняття етнічна, або національна, територія означає землю, яку з найдавніших часів заселяє той чи інший народ, яку цей народ освоював, захищав, був і є її корінним жителем та господарем. Етнічна територія — категорія більш стійка, ніж державна територія.
Етнокультурні регіони стають складовою ідентичності населення України-Русі починаючи з 11-го століття Про перші з них згадується в давньоукраїнських літописах, виокремлюючи із загальної спільності Рустію, Галицьку землю, Надбужжя, Холмщину (Забужжя), Підляшшя (Підлісся), Перемишлянщину, Надросся, Переяславщину, Київщину, Надпоріжжя, Підкарпатську Русь. У 12-13 століттях історичні документи фіксують і такі утворення: Червону Русь, Покуття, Поділля, Волинь, Чернігівщину, Полісся,З 14 до 16 ст. — Запорожжя, Басарабія, Північне Причорномор'я, Берестейщину17-18 ст. — Донщину, Гетьманщину, Задунайську Січ, Слобожанщину, Новоросію, Таврію, Кубанщину. Протягом часу кордони, назви і чисельність таких регіонів мінялись; зокрема, в теперішній час зазвичай вживаються назви регіонів, які походять від назв існуючих областей (Львівщина, Хмельниччина, Луганщина, Сумщина, Одещина тощо
Чотири основні природно-історичні області: Полісся, Карпати, Лісостеп (Рівнину) та Степ. Кожна з областей поділяється в свою чергу на низку зон. Наприклад, Полісся — на Західне (Волинське), Центральне (Київське) та Східне (Чернігівське); Карпати — на Передкарпаття, власне Карпати і Закарпаття; Рівнина — на Лівобережжя (Дніпра) і Правобережжя; Степ — на Східний (Донбас), Центральний (Таврію) і Західний (Буджак).
Західна Україна. Галичина, Західна і центральна Волинь, Закарпаття та Буковина Галичина — ядро Західної України у басейні Верхнього Дністра і Північному Прикарпатті. За переконанням М. Гімбутас Галичина (в тому числі Західна) — батьківщина праслов'ян.. Сільске, лісове господарство, видобуток бурого вугілля, нафти і газу; туризм (Карпати, мінеральні води). Основні міста: Львів (промисловий, культурний і духовний центр всієї Західної України), Тернопіль, Івано-Франківськ (Станіслав), Дрогобич, Трускавець, Стрий, Самбір.
Полісся — особлива історико-етнографічна область на північних кордонах України і в південній Білорусі — від Бреста до Правобережжя Десни, частина колишньої прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. частина Полісся входить до складу Західної України, а центральна тяжіє до Наддніпрянщини. Північне Подесення географічно відноситься до Східного Полісся, але історично це — ядро Чернігівщини. Полісся — край прип'ятських лісів і боліт. Основні міста: Ковель, Сарни, Коростень, Овруч.
Закарпаття ділянка земель у Центрі Європі між південними схилами Карпат і р. Тисою, з давніх давен населених українцями. Майже всю історію знаходилось під владою Угорщини і тільки після 2-ї Світової війни потрапило до складу УРСР, але, попри це, зберегло етнічну приналежність до України. Закарпаття — край виноградників, лісів, стрімких річок і гірських курортів; ворота до Центральної Європи — тільки тут Україна межує з Угорщиною і Словаччиною. Основні міста: Ужгород, Мукачеве, Чоп.
Буковинаверхів'я річок Прут і Серет на правому березі Дністра. Колись — порубіжжя Київської Русі. Пізніше потрапило під вплив Молдовського князівства, а згодом — Османської та Австрійської імперій. Після 1812 р. східна частина разом з Бессарабією увійшла до складу Російської імперії. У 1918 р., після краху Російської та Австрійської імперій, Буковина разом з Бессарабією була окупована Румунією. Вказані землі перейшли до складу СРСР тільки у 1940 р. На Буковині розвинуте сільське і лісове господарство, тут одна з найвищих в Україні густота сільського населення. Поширена прикордонна (з Румунією) торгівля. Основні міста: Чернівці, Хотин (середньовічна фортеця).
Центральна Україна (також «Наддніпрянська Україна»)— східна частина «Старої України», яка у XIV–XVI століттях була у складі Великого князівства Литовського, а з 1569 року після Люблінської унії опинилась у складі польських володінь. У 1654/1669 її лівобережна частина (Полтавщина, Чернігівщина та м. Київ), а у 1793 р. і правобережна частина (Київщина, Поділля, Волинь) опинились у складі Московського царства (Російської імперії). Зазначені історичні події визначили подальший поділ Центральної України на Лівобережну (яка остаточно перейшла під контроль Росії наприкінці XVII ст.) та Правобережну, яка ще понад 100 років залишалась під владою Речі Посполитої. В подальшому поняття «Лівобережної України» поширилось на всю Східну і Південно-Східну Україну (тобто на Слобожанщину, Донбас, Приазов'я, Запоріжжя/Придніпров'я), а поняття «Правобережної України» іноді стало поширюватись і на західні регіони — Галичину, Волинь
Поділляукраїнські землі по берегах Південного Бугу (окрім нижньої частини басейну), а також на лівому березі Середнього Дністра. Заселені предками українців ще у сиву давнину, але сусідство зі степом ніколи не робило життя тут спокійним. Зараз це — живописний сільськогосподарський край. Міста: Вінниця, Хмельницький, Кам'янець-Подільський (старовинне місто-фортеця).
Київщиназемлі у басейні Середнього Дніпра, по правому берегу, в тому числі м. Київ з околицями. Саме навколо Києва у ранньому Середньовіччі склався основний центр східних слов'ян, а пізніше — і центр першої східнослов'янської держави. Але ще до монгольської навали 1240 р. цей край почав втрачати минуле значення і, зокрема, внаслідок династичних конфліктів на Русі. Поступове відродження Києва почалося лише після того, як він опинився вглибині російської території, тобто з початку XIX ст. У теперішній час — ядро українських земель, всередині якого знаходиться столиця України — м. Київ. Переважно сільськогосподарський край. Інші значні міста — Черкаси , Біла Церква.
Чернігівщина Давній край на лівому березі Дніпра, по Десні. Колишні землі племен полян і сіверян. Виокремились ще у ХІ ст. з утворенням Чернігівського князівства. Пізніше зі складу князівства виділилось Новгород-Сіверське (звідки і називають іноді схід Чернігівщини Сіверщиною). Чернігівщину також включають до складу Полісся як його східну частину. Розвинуті сільське господарство і лісозаготівля. Основні міста: Чернігів,Конотоп, Ніжин, Глухів, Новгород-Сіверський, Шостка.
Полтавщина. Лівобережна Україна між Чернігівщиною, Слобожанщиною та Запоріжжям (р. Оріль), її південна частина по ріках Сула, Псел, Ворскла. Полтавщина — край дивовижних краєвидів, широких ланів, перелісків і чистих річок між живописних пагорбів. Основні міста: Полтава, Кременчук, Лубни, Пирятин.
Південно-Східна Україна історичний край держави, заселений українцями переважно протягом XVI–XIX ст. (на відміну від Центральної та Західної України, заселеної корінним населенням ще з давніх часів). Ще одна його особливість — це розташування майже повністю у степовій зоні України (решта території, навпаки, охоплює українські ліси і лісостепи);
Південно-Східна Україна Слобідська Україна — колишні російські прикордонні землі від Сейму до Дону, заселені українцями переважно у XVII столітті під час гетьманських воєн в Україні. В XIX ст. східна частина Слобідської України (губернії) була передана безпосередньо до складу Росії, де і залишається дотепер (зараз це південна частина Воронезької та південно-східна частина Бєлгородської областей Російської Федерації). Частина, що залишилася, склала основу Харківської губернії. Основні міста: Харків, Суми, Охтирка, Ізюм, Старобільськ.
Приазов'яукраїнські землі вздовж північного узбережжя Азовського моря. У середньовіччі — північна («материкова») частина Кримського ханства, населена кочовиками-ногаями. У XIX столітті — «Північна Таврія» (північна частина Таврійської губернії). Сухі степи. Край землеробства та тваринництва, місце недорогого літнього відпочинку. Серед особливостей — значний відсоток неукраїнського населення — греків (біля Маріуполя), болгар, росіян (район Мелітополя — Бердянська) — нащадків «катерининських» колоністів. Значні міста: Мелітополь, Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ.
Північне Причорномор'я, Південна Україна землі по північному узбережжю Чорного моря. Приєднані до Російської імперії у 1774–1812 роках в результаті низки воєн з Османською імперією. Південна Бессарабія (Буджак) передана у склад УРСР у 1940 році, після приєднання до СРСР Бессарабії і утворення Молдавської РСР. Основні міста: Одеса, Миколаїв, Херсон.
Кримпівострів Кримського ханства. Кримські татари вчиняли руйнівні набіги на українські землі в XV–XVIст. В самому Криму географічно виділяється Південне узбережжя з середземноморським кліматом і гірським рельєфом. В античні часи і у ранньому середньовіччі узбережжя Криму — «форпост» давньогрецького світу на півночі, на кордоні з варварським світом. Великі міста Криму: Одеса, Сімферополь, Севастополь, Керч, Євпаторія, Феодосія, історія яких сягає у античність.
Використана література та джерелаhttp://www.kiev-live.comhttps://www.smileplanet.ruhttp://poltava.misto.onlinehttps://www.krypton.ovhhttp://www.liveinternet.ruhttps://www.turkaramamotoru.comhttp://www.poeziya-ukrainy.com.uahttps://art-shop.com.uahttps://uk.wikipedia.org. Українське народознавство С. Павлюк, Г. Горинь, Р. Кирчіва, «Фелікс», Львів, 1994р.