презентація"Етнографічні групи населення Карпат,бойки.

Бойки заселяли в основному гірські райони середніх Лісових Карпат (Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську область)Бойківщина - суміжний з Гуцульщиною на заході етнографічний район, що займає центральну частину Українських Карпат. Гуцульсько-бойківське пограниччя проходить приблизно по межиріччі Лімниці і Бистриці-Солотвинської на північних схилах Карпат і Тересви у Закарпатті, на заході межуєз Лемківщиною у верхів'ях Сяну та Ужа. Північна межа проходить карпатським передгір'ям, а південною можна вважати Полонинський хребет у Закарпатті. Окреслена територія охоплює південно-західну частину Рожнятівського і Долинського районів Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Великоберезівського, Воловецький і Міжгірський райони Закарпатської області. У верхів'ї Стривігору частина етнографічної Бойківщини належить тепер до території Польщі. 

Гуцули – це коломийки, бриндза, лижники і “Тіні забутих предків”. Лемки – це втрачені Україною землі, депортовані люди і добре зорганізована діаспора. А ось бойки – маловідома група поза Галичиною, хоч прізвище Бойко надзвичайно поширене по всій Україні. Насправді ж у бойків є свої коломийки і лижники, втрачені терени і діаспора. Просто вони є маломовні.І чиї ми діти?

Саме на Бойківщині найдовше з-поміж усіх українських земель затрималися окремі поганські ритуали. Взагалі бойки вважаються найзабобоннішими і водночас найрелігійнішими серед українців. А хто ж був пророком у Вітчизні? Традиційно - поети. Відразу згадуються Шевченко і Франко. Останній ніколи не заперечував свого бойківського походження і не цурався рідної говірки. Що ж до Шевченка… Мало хто знає, що діда по матері Тараса в селі кликали бойком, оскільки коріння його сягало Сколівщини.

Кольорове врівноваженим був традиційний одяг бойків, у якому майже до початку XX ст. зберігся ряд архаїчних елементів, такі, зокрема, як довго ворсова вовняна накидка ("гуня") або платоподібний головний убір заміжніх жінок - "намітка".

 поряд із гуцулом - яскраво вбраним жартівником і любителем жінок - забобонний небагатослівний бойко виглядав якось сірувато. Бойки кохалися не в грі яскравих барв, а у грі відтінків кольорів стриманих. Бойківські різьбярі змагалися не у складності візерунків, а у гладкості дерев`яних поверхонь. Контраст – на рівні побуту і в ментальності - настільки впадав у вічі, що бойків називали носіями західних і північних культурних впливів.

Стрімкий чотирисхилий солом'яний дах, висота якого більше ніж утричі перевищувала висоту стін, пропорційно врівноважувався витягнутим уздовж чільним фасадом. Горизонтальному ритму гребеня стрімкого даху вторували горизонтальні вінці ("обаполи") зрубної стіни та лінія піднятої над землею підлоги відкритої галереї ("міст", "лавочки", "передвікна", "пристінки").

Характерною особливістю житла бойків (етнографічної групи українського народу), як і лемків, було об'єднання під спільним чотирисхилим дахом житлового приміщення з рядом господарських - сіньми, коморою, стайнею, стодолою, шопою. На відміну від лемківської довгої хижі, житлова частина у бойків займала у забудові не крайнє, а середнє положення, мала два або три вікна у передній "фронтовій" стіні споруди, уздовж тильних та бокових стін під спуском даху обладнували ГОСПОДАРСЬКІ ПРИБУДОВИ.

Бойки здавна були землеробами. Під ріллю тут освоювалися не тільки долини, а й гірські схили, лісові масиви. Етнографи зафіксували на Бойківщині архаїчні способи вирубно-вогневого освоєння земляних ділянок: рубання лісу та чагарників з наступним їх спалюванням, викорчовуванням пнів, скопуванням мотикою і далі обробкою орними знаряддями. В умовах малородючих ґрунтів, кліматичних режимів різних висотних зон на Бойківщині склалися традиційний асортимент вирощуваних культур і своя агротехніка. У тваринництві переважала велика рогата худоба, зокрема воли — основна тяглова сила горян.Їх називали турами,тому ми зустрічаєм такі назви: річка Турія , м. Турка , Турківський р-н.

Розвивалися на Бойківщині різні ремесла і промисли. Одним з найпоширеніших було лісорубство, а також сплав деревини, теслярство, гончарство, бондарство. Місцеві майстри-деревники будували для себе і на продаж хати та господарські будівлі, зводили справжні шедеври дерев'яної архітектури — дивоцеркви, виробляли з дерева майже всі сільськогосподарські знаряддя, транспортні засоби, хатнє начиння, посуд та ін. Розвивалися також ткацтво і кушнірство.