Презентація: "Феномен професійного вигорання"

Учителю! Не вигорай, ПРОШУ!Нема лихішої долі, ніж учительська,Нема виснажливішої роботи, ніж учительська,Де нерви паляться, мов хмиз сухий,Де серце рветься в клекоті і чаді,Але нема щасливішої долі,Коли Людина з твоїх рук, Учителю,Іде у світ: на краплю світ людніє.Іван Драч

Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій учительська посідає особливе місце: вона початок усіх професій. Педагог – довірена особа суспільства, якій воно ввіряє найдорожче і найцінніше – дітей, свою надію, своє майбутнє. Доля дітей в руках педагога, в його золотому серці, він має бути джерелом радісного пізнавального і морального зростання своїх вихованців. Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини. Люди цієї справи зобов’язані бути яскравими, неповторними особистостями, носіями загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури.

Наша професія не зовсім звичайна. Ми зайняті готуванням нашого майбутнього, ми виховуємо тих, хто завтра перемінить нинішнє покоління. Ми, так сказати, працюємо із "живим матеріалом", псування якого прирівнюється майже до катастрофи. Цей вид діяльності вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки щодня з радістю віддаючи себе дітям, можна наблизити їх до науки, заохотити до праці, закласти непорушні моральні основи.

Учителя називають інженером людських душ, архітектором характеру, лікарем хвороб росту, тренером інтелекту і пам'яті... Цей список можна продовжити. І все це - чиста правда. Тільки, на відміну від інших професій, учителю не дано відразу насолодитися плодами своєї праці. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею зерна, вирощеного в полі… А вчителю потрібно працювати роками, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає позначатися те, що він замислив.

Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як педагога, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний перед суспільством, перед батьками – працювати тільки правильно, тільки добре, кожна крихта людської краси – це його безсонні ночі, сивина, безповоротні хвилини його особистого щастя. Праця педагога приносить більше користі суспільству, ніж вчителю.

Звідки в нас беруться нервові викладачі, яких так не люблять і бояться діти?Вони були колись хороші і добрі. А нервовими стали тому, що не захистили вчасно своїх особистих кордонів і не попіклувалися про свій внутрішній ресурс. Що ж це за така хвороба педагогічних працівників, від якої не захистить ні терапевт, ні травматолог, ані хірург? Назва цьому захворюванню ?професійне вигорання педагога

Хтось, можливо, скаже: «Для чого нам це?» Я дам відповідь: професійне вигорання тягне за собою емоційне. Людина ж без емоцій не може існувати. І подумайте: хіба ми, учителі, зможемо й надалі ефективно навчати дітей, будучи емоційно бідними? Чи буде учням тоді з нами цікаво? Чи будемо ми мати бажання взагалі їх навчати? Мабуть, ні. Тоді наше життя перетвориться на рутину. А це вже неповноцінне життя.

Термін «професійне вигорання» введено американським психіатром Х. Дж. Фрейнбергером у 1974 році. Він ввів це поняття для характеристики психічного стану здорових людей, робота яких супроводжується інтенсивним спілкуванням, постійним перебуванням в емоційно навантаженій атмосфері. Це люди, які працюють в системі «людина-людина» до якої входимо і ми – педагогічні працівники. При цьому підкреслюється, що «вигорання – це не втрата творчого потенціалу, а емоційне виснаження, що виникає на тлі стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням».

Які ж фактори сприяють розвитку феномену професійного вигорання?

Пред'явлення завищених вимог і високе робоче навантаження. Сюди ж можна віднести і двозначні, неоднозначні вимоги до виконуваної роботи. Відсутність або брак соціальної підтримки з боку колег і начальства. Недостатня винагорода за роботу, як моральна, так і матеріальна, а також часта відсутність вихідних та відпусток. Неможливість впливати на прийняття важливих рішень. Постійний ризик штрафних санкцій (догана, звільнення). Одноманітна, монотонна і безперспективна діяльність.

Необхідність ззовні виявляти емоції, які не відповідають реальним, наприклад, необхідність бути ввічливим, усміхненим. Робота з «важкими» учнями. Провокувати синдром вигоряння можуть хвороби, переживання важкого стресу, психологічні травми (розлучення, смерть близької людини). Відсутність будь-яких інтересів поза роботою.

Першою ознакою емоційного вигорання є підвищена активність, коли людина повністю поглинена роботою, забуває про власні потреби, про відпочинок, про їжу. В цей період настає виснаження. З'являється відчуття перенапруження, емоційні та фізичні ресурси вичерпані, людина відчуває втому, яка не проходить після нічного сну, вихідних і нерідко навіть після відпустки.1

Другою ознакою синдрому емоційного вигорання є - особистісна відстороненість. Людина перестає цікавитися професійною діяльністю, у неї майже нічого не викликає емоційного відгуку - ні позитивні обставини, ні негативні. Повністю втрачається інтерес до учасників навчального процесу.2

Третьою ознакою синдрому вигоряння є - відчуття втрати власної ефективності і падіння самооцінки. Людина не бачить перспектив у своїй професійній діяльності, знижується задоволення роботою. Низька самооцінка, вина і депресія вказують на низьку емоційну грамотність. Людина не може розібратися в собі і в причині своїх почуттів, вона стає не в змозі ефективно взаємодіяти із зовнішнім світом. Це означає повний особистий і соціальний неуспіх.3

На скільки феномен професійного вигорання торкається саме вас?

1. Чи вважаєте ви, що помилились у виборі професії?2. Чи турбує те, що ви стали менш продуктивно працювати?3. Чи приносить вам задоволення робота з людьми?4. Чи відчуваєте ви під час роботи постійні психологічні або фізіологічні перевантаження?5. Чи буває так, що ви довго не можете заснути, бо подумки аналізуєте неприємності, пов'язані з роботою?6. Чи бувають у вас тривожні очікування: щось має статися на роботі?7. Чи бувають такі дні, коли емоційний стан стає причиною конфліктів або зниження результативності роботи?8. Чи вважаєте ви, що робота послаблює не тільки ваші емоції, а й ваші творчі здібності?

9. Чи буває так, що ви працюєте автоматично, без творчого натхнення?10. Чи дратують вас колеги, які претендують на особливе ставлення й увагу до себе?11. Чи не ловите ви себе на думці, що атмосфера на роботі здається вам важкою й нудною?12. Якщо співрозмовник неприємний, чи не намагаєтеся ви обмежити спілкування з ним?13. Чи буває у вас відчуття, що все набридло й колеги втомлюють своїми проблемами?14. Чи буває у вас погіршення самопочуття після виробничих конфліктів?15. Чи відноситеся ви до людей, які цілком присвячують себе роботі?

16. Чи не здається вам, що ви приносите додому негативні емоції?17. Чи часто ви нервуєте, коли спілкуєтеся з людьми на роботі?18. Чи не здається вам, що ви витрачаєте надто багато зусиль на ті робочі моменти, які того не варті?19. Чи працюють із вами такі люди, яких узагалі не хочеться бачити?20. Чи вважаєте ви, що робота шкодить вашому здоров'ю?

5 балів — на даний час симптоми емоційного вигорання у вас відсутні;6—10 балів — симптоми емоційного вигорання у вас наявні, але якщо захотіти, то синдрому можна уникнути;11—13 балів — симптоми у вас дуже помітні;14 і більше балів — вам необхідно проаналізувати своє життя й піклуватися про оздоровлення. Опрацювання результатів:

Не перепрацьовуйте!Однією з причин вигорання може бути банальна втома. Яка лікується не менше банальними методами: розумінням того, що працювати цілодобово безперервно і спати по чотири години неможливо. Ласкаво просимо у відпустку І бажано провести цей час не на дачі чи на звичному місці відпочинку, а в абсолютно новій обстановці. Обов'язкова умова - не говоріть про роботу під час відпочинку. А по можливості навіть не думайте про неї. Щоб відключити мозок, варто не просто валятися на пляжі, а, наприклад, займатися активними видами спорту.

Шукайте сенс!Основну лепту у втрату інтересу до роботи вносить те, що людина перестає бачити в ній сенс, відчувати її користь. Робота дуже часто стає лише джерелом грошей і статусу, місцем проведення часу і т.п. Але людина, орієнтована лише на досягнення нових і нових благ споживчої цивілізації, стає подібною до щура з експерименту, який може самостійно посилати сигнали в центр задоволення. Через деякий час він перестає рухатися, їсти, пити і вмирає ... Тому відшукайте в роботі новий сенс, заради якого вам би хотілося займатися нею, незалежно від принесених зовнішніх благ. Робіть улюблену справу, корисну для вас і для інших. Ставтеся до своєї роботи як до великої частини життя, яка закінчиться. Насолоджуйтесь життям і роботою. Не виходить? Подумайте, чи тим ви займаєтеся і чи туди йдете.

Шукайте причини!Звичайно, обридлу роботу можна кинути і перейти на нове місце. Але, не знаючи причин вигорання, ви не зможете знайти протиотруту. Зміна роботи без усвідомлення причин поточної незадоволеності - тимчасове рішення. Треба розуміти, чим викликаний стан втоми, що раніше служило джерелом натхнення, чому ситуація змінилася, чи можна повернути інтерес на нинішньому місці, що саме може зацікавити зараз.

Живіть не для того, щоб працювати!Головне - любити те, чим займаєтеся. Незважаючи на всі труднощі, улюблена робота надихає, з'являється і друге, і третє дихання. Будьте собою! Коли людина не має можливості виразити себе, коли вона змушена приховувати свою справжню природу, то відчуває приблизно таку ж напругу, як розвідник в тилу ворога. Природність, щирість, нехитрість набагато менш стомлюючі, ніж удавання і фальш.

Переключайтесь!Щоб не потонути в морі рутинних обов'язків, робіть паузи. Але «забивайте» їх не сигаретою і чашкою кави (які дають лише ілюзію розслаблення), а, наприклад, прогулянкою навколо училища. Дійте за принципом «від протилежного»: після фізичної роботи - полежати мовчки, після розумової - розім'ятися. Посміхайтеся і жартуйте!Під час досліджень, вчені виявили, що там де на співробітників постійно лягало величезне фізичне і емоційне навантаження, небезпеці вигорання в найменшій мірі піддавалися ті, хто володів невичерпним почуттям гумору.

Будьте самодостатні!Автономність або відносна незалежність від оточення означають також стійкість перед обличчям несприятливих зовнішніх обставин, невезінням, ударів долі, трагедій, стресів і поневірянь. Чим більш самостійна і незалежна людина, тим більше в неї шансів на професійне довголіття.

Тягніться до людей!Бути самодостатнім зовсім не означає бути відлюдним вовком-одинаком. Протистояти саморуйнуванню допомагає похвала, можливість виговоритися і попросити «підтримки в залу».

Вправа: «Не лелійте проблему як власну дитину»Чи не буває так, що життя нам також дарує такі погані «подарунки»?Як ми реагуємо на такі явища?

Пам’ятайте - ідеальних людей не буває, тому усі час від часу помиляються, але кожен реагує на невдачу по-своєму. Якщо Ви не даєте собі права на помилку і картаєтесь за кожну невдачу, поява у Вас синдрому емоційного вигорання – це цілком прогнозована річ. Тому стикаючись із труднощами інколи варто говорити собі: «немає нічого поганого, що не вийшло добре», «все найскладніше уже позаду», «я не один, разом ми впораємось», «могло бути і гірше». Такі прийоми позитивного мислення на перший погляд можуть здатися примітивними, але на практиці вони вже тривалий час доводять свою ефективність. І ще частіше посміхайтесь, пам`ятайте: посмішка має ефект дзеркала – посміхніться і ви побачите посмішку у відповідь. Усе в твоїх руках!

Вправа: «Коло зворотного зв'язку» Що найбільше запам'яталося з цієї зустрічі?Чи потрібні, на ваш погляд, подібні заняття?Як ви збираєтеся використовувати те, про що дізналися сьогодні?

Дякую за увагу!