Презентація "Феномен "Розстріляного відродження" в українській культурі ХХ століття"

Феномен «Розстріляного Відродження» в українській культурі ХХ століття. Підготувавучитель історіїКременчуцького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів–ліцей» №4 Кременчуцької міської ради Полтавської областіПроцько І. В.

Культурне піднесення в Радянській Україні припинилося з 1930 р. Розпочалася чорна доба "розстріляного відродження", кульмінацією якої став страхітливий голодомор 1932—1933 pp. Розстріляне відродження (також Червоний ренесанс) –літературно- мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Поняття «Розстріляне Відродження» виникло через два десятиліття після трагічних подій. Першим сформулював його польський публіцист і громадський діяч, який виступав за польсько-українське співробітництво, Єжи Гедройц. У 1958 році він в своєму листі до українського літературознавця Юрія Лавріненка, який працював на замовлення Гедройца над антологією української літератури 1917-33 рр., запропонував назвати роботу саме так. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені Вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Історичні передумови Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони створили тексти, гідні світового поціновування з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905–1917 рр. Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення, нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Літературні об'єднання Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ(об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»). Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Основними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Але тоталітарна система не терпить ніякої свободи. В тому числі – і свободи нації. Новаторство

Комуністичний терор 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, зупинив на злеті, перервав, відсунув у часі на десятиліття розвиток української культури, літератури, розвиток української нації, як цілісного організму. Значна частина української інтелігенції, молодих талановитих письменників, поетів, діячів культури, науки та мистецтва загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах.

Родина Крушельницьких, початок 1930-тих рр. У 1934-37 рр. Володимира, Тарас, Антін, Остап, Іван і Богдан були репресовані та страчені. Це фото стало символом винищення сталінським режимом української інтелігенції. Сидять (зліва направо):  Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Сидять (зліва направо): Марія (мати), Лариса. Стоять: Галя, Наталя. Репресії

Прийнято вважати, що репресії тривали з 1933 по 1937 рік. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12– 13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово». Документ з чекістського досьє на М. Хвильового

У 1934 році, репресій зазнали 97 із 193 членів Спілки письменників України. Були заарештовані і згодом розстріляні Г. Косинка, Д. Фальківський, К. Буревій, М. Зеров, Л. Гомін. Г. М. Косинка. К. С. Буревій Д. Н. Фальківський М. К. Зеров. Л. Гомін

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення розстріляний  всесвітньо відомий актор і режисер, народний артист УРСР Лесь Курбас. У списку розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено  понад 100  осіб !!! представників української інтелігенції – цвіту української нації. Урочище Сандармох

Репресій зазнали діячі різних видів мистецтва. За доносом працівників Харківського обласного управління культури, як особливо небезпечного антирадянського агітатора, в застінки НКВС було ув’язнено кобзаря Івана Кучугуру-Кучеренка, котрий свого часу співав людям „Марш Петлюри”, „Утечу більшовиків з України”, а також релігійні псальми і канти. За вироком особливої трійки від 24 листопада 1937 року І. Кучугуру-Кучеренка було страчено. Вирок смерті І. Кучугурі-КучеренкуІ.І. Кучугура-Кучеренко - відомий кобзар, громадський діяч, благовісник Української Автокефальної церкви

Серйозні втрати були й серед майстрів пензля та різця. Арешту за професійні погляди зазнали майстри світового рівня Михайло Бойчук разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою, Василем Седляром, Іваном Липківським, яких розстріляли 13 липня 1937 року. 11 грудня стратили Софію Налепинську-Бойчук. 7 травня 1938-го – Миколу Касперовича.І.І. Падалка – український художник та графік. В. Т. Седляр – український художник-монументаліст, графік и ілюстратор. М. Л. Бойчук – один із засновників монументального мистецтва України 20 ст. І. В. Липківський – український художник. М.І. Касперовський – художник, реставратор. С. О. Налепинська-Бойчук – український художник-графік

Більшість творів Михайла Бойчука та його послідовників було одразу ж знищено. Розписи стін терміново заштукатурені. До нашого часу збереглися переважно копії, ескізи, підготовчі начерки…

У тридцяті роки була також знищена і велика кількість діячів культури старшого покоління, які стали відомими ще до радянської влади, і таким чином належать до покоління діячів початку ХХ століття, а не 1920-30-тих років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші. Завдяки політиці українізації вони активно включились в процеси з розбудови української літератури, культури, науки, що відбувались в УСРР, дехто з них задля цього повернулись з еміграції, як Микола Вороний, або спеціально переїхав з українських країв під владою Польщі як Антін Крушельницький з родиною. Л. М. Старицька-Черняхівська. М. К. Вороний. С. О.Єфремов. Г. М. Хоткевич. А. В. Крушельницький

Всі видатні діячі Розстріляного Відродження відчули на собі дії радянської репресивної машини. Вони були або знищені, або зламані. Завдяки розсекреченню документів того часу, у нинішнього покоління з’явився доступ до раніше невідомим біографій і слідчих справ українських митців. Біографічні довідки багатьох з них закінчуються словом «розстріляний», а ті, кому вдалося вижити або повернутися з суворого заслання, вже ніколи не змогли вільно творити.

Представники інтелігенції, що належать до «розстріляного відродження», умовно поділяються на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій. В. П. Підмогильний. Л. КурбасЄ. П. Плужник. М. К. Зеров. М. В. Семенко. М. Хвильовий. М. Г. Куліш. В. Л. Поліщук. М. К. Вороний Першу групу – становлять письменники Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний,   Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, художники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто страчені або померли в концтаборах, чи вчинили самогубство перебуваючи за півкроку від арешту. Незважаючи на те, що більшість з них були реабілітовані ще в кінці 1950-тих років, їхній мистецький чи науковий доробок, заборонявсь в СРСР й надалі.

Частині репресованих й переслідуваних представників української-радянської інтелігенції, вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах і концтаборах. Причому декому з них вдалося навіть втікати з концтаборів (Іван Багряний). Відбувши свій строк Остап Вишня став слухняним співцем сталінсього режиму, а Борис Антоненко-Давидович, якого звільнили лише після реабілітації у 1957 році, до кінця життя залишався в опозиції до радянського режиму.І. П. Багряний. О. Вишня. Б. Д. Антоненко-Давидович

Третю умовну групу складають ті діячі культури, які уникли репресій, але через те, що їхній доробок теж був далеким від соцреалізму і вузьких партійних рамок, він був також засуджений радянською владою. Творчість таких осіб теж заборонялась й замовчувалась, твори вилучались зі сховищ і знищувались. Переважна більшість цих осіб померла до ще розгортання масових репресій (Леонід Чернов, Олександр Богомазов, Гнат Михайличенко), дехто врятувався завдяки тому, що відійшов від активної діяльності, як наприклад Марія Галич, дуже небагатьом вдалось вчасно емігрувати (Юрій Клен). Ю. Клен. М. О. Галич. Г. В. Михайличенко. О. К. Богомазов. Л. К. Чернов

До четвертої групи належать митці «доби розстріляного відродження». Їхня творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж у більшості випадків зазнала в період сталінських репресій значних змін. Страх за свою безпеку в умовах масового терору змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтва. Твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кочерги й багатьох інших, створені в цей час, та в подальшому, не мають високої художної вартості, індивідуальності форм і стилів, та є типовими зразками соцреалістичного пропагандистського мистецтва. М. Т. Рильський. П. Г. Тичина. В. М. СосюраІ. А. Кочерга

Значення Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур. Більшість жертв сталінського терору були реабілітовані в кінці 1950 років, проте їхні твори залишалися під забороною в Радянському Союзі. Незважаючи на це, художники Розстріляного Відродження, які не знали страху і сміливо говорили правду, залишили після себе прекрасні твори, що демонструють творчий потенціал і силу думки молодого українського покоління. До нас вони дійшли різними шляхами. Багато видавалися за кордоном, а також підпільно в СРСР, деякі переписувалися вручну, частина творів стає доступно після розсекречення радянських архівів, але більшу частину – знищено.

Масштаби репресій До цих пір невідома точна кількість репресованих українських інтелігентів. За деякими підрахунками ця цифра коливається в районі 30 тисяч осіб. З іншого боку, за кількістю друкованих українських письменників до і після репресій, за оцінкою  Об'єднання українських письменників «Слово», яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з'їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року – з них друкувалися лише 36 (13,9%). За даними організації, 192 із «зниклих» 223-х письменників були репресованими (розстріляними чи зісланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 – зникли безвісти, 8 – вчинили самогубство.

Ці дані добре узгоджуються з мартирологом українських письменників «Олтар скорботи» (чільний укладач – Олекса Мусієнко), який налічує 246 письменників-жертв сталінського терору. Це число в понад два рази перевищує загальну кількість згаданих там українських письменників репресованих іншими режимами, зокрема періодом нацистської окупації (55), брежнєвської епохи (29), російської імперії (11), австро-угорщини (3) та ін. За іншими даними, з 260 українських письменників було репресовано 228. О. Мусієнко

Розстріляне відродження — це трагедія не лише покоління 20-х — початку 30-х років, яке створило високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним більшовицьким режимом. Це трагедія всього людства, яке не пізнало багатьох геніїв Українського Народу.