презентація: фізичне виховання за кордоном

Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів та дошкільників за кордоном. Підготувала студентка ПД19 Б групи факультету педагогіки, психології та мистецтв. Бікі Єлизавета

Основною метою викладання фізичної культури, згідно з навчальною програмою початкової школи, є сформувати в учнів розуміння того, що їх здоров’я є найвищою цінністю. Йдеться про спосіб життя в цілому та про поведінку особистості в світі і суспільстві. Завдання полягає у формуванні ідентичності в сфері самопізнання і пізнання навколишніх, а також визначення власних життєвих прагнень

Зміст дисципліни передбачає, окрім набуття практичних умінь через оволодіння великою кількістю рухливих ігор, розширення теоретичних знань.

Основними темами є: «Частини тіла», «Органи чуття та сприйняття», «Основи правильного харчування», «Особиста гігієна», «Проблеми навколишнього середовища» та «Шкідливі для здоров'я звички (забруднення, куріння, гіподинамія)».

Засоби Засоби фізичної культури, які пропонуються для учнів початкових класів та дошкільників, відносяться до основних рухів, які створюють у дітей певну «школу рухів».

Навчальна програма для перших класів початкової школи в більшості країн містить: ходьбу, біг, стрибки, повзання, лазіння, піднімання і перенесення вантажу, метання, вправи для рівноваги, захисту, оволодіння дрібною моторикою і тим самим – розвиток здібностей до дії і пристосування до навколишнього світу. Рівень складності вправи зростає разом із віком учнів.

Методи Програми з фізичного виховання в школі та дошкільних закладах визначали такі групи фізичних вправ: загальнорозвивальні; вправи на утримання рівноваги; рухливі ігри; ходьба й біг; стрибки, лазіння, а також розділ із методичними рекомендаціями щодо планування занять для вчителів та вихователів.

Відмінною рисою програм фізичного виховання у більшості країн є великий ступінь варіативності. Відсутня деталізація уроків, які носять не навчальний, а, швидше, тренувальний характер з використанням ігор, естафет, змагань.

форми. Основна форма фізичного виховання в школах за кордоном – це урок. Основна форма в дошкільних закладах – це заняття.

Характерними особливостями політики різних держав щодо розвитку фізичного виховання та спорту в школі на сучасному етапі є визнання:а) фізичної культури як загального права для всіх дітей; б) статусу фізичного виховання як обов’язкового предмета шкільної програми, що сфокусований переважно на здоров’ї, тілобудові, активізації рухової діяльності; в) виняткової ролі фізичної культури у збереженні здоров’я, досягненні загального розвитку та безпеки життєдіяльності;

г) взаємозв’язку між якістю фізичної культури, підготовкою викладачів і збалансованістю навчального плану; ґ) потенціалу фізкультурної освіти для формування соціальних навичок учнів (скритий курикулум); д) необхідності розширення співробітництва між школами, спортивними клубами та федераціями; е) компетенції у спорті як чинника сталого розвитку суспільства

Німеччина. У багатьох школах у початкових класах заняття фізкультурою проводяться щодня, далі передбачено 3-4 години на тиждень. Також тут відбуваються міжшкільні змагання. Особливо популярні «Молодь тренується для Олімпіади» — змагання для учнів початкової школи. Вони проводяться на міському та районному рівнях з 12 основних олімпійських видів спорту.

У Німеччині популярне членство в спортивних клубах. Дитина звикає до цього з дитинства, і якщо займається, скажімо, у секції з футболу, то може вступити в місцевий футбольний клуб.

Норвегія. Тут фізкультура ділиться на два предмети: «Фізичне виховання» та «Харчування і здоров’я». Також діти повинні приходити до школи на пів години раніше початку занять, щоб зробити зарядку або пограти одне з одним. На перервах треба гуляти на вулиці, не зважаючи на погоду. А ще в норвезьких школах є обов’язковий День турів, коли дітей водять у парки, музеї чи театри. І навіть цей день не обходиться без активностей — на зворотній дорозі діти грають у спортивні ігри або беруть участь в естафетах.

Велика Британія. Діти займаються на уроках не лише традиційною фізкультурою, а й різними видами спорту. Практично в усіх школах є басейни, тенісні корти, майданчики для баскетболу, поля для футболу тощо. Школяр може обрати для себе одразу кілька видів спорту.

Франція. Заняття з фізичної культури починаються ще в дитячому садку. Спочатку це не менш ніж 6 годин на тиждень. Дітей вчать стрибати, бігати, плавати, а вже потім переходять до командних видів спорту. У деяких школах Франції є спортивні секції та гуртки, десь є тільки один позакласний вид спорту, але фізкультура для всіх школярів обов’язкова.

Моделі взаємодії держав у сфері фізичного виховання. Низка країн (Французька Республіка, Італійська Республіка, Королівство Іспанія, Португальська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, КНР, Японська Держава, Республіка Корея) дотримується моделі втручання держави в регулювання відносин у сфері фізичної культури і спорту (інтервенціоністська модель). Ця модель визнає за фізичною культурою і спортом фундаментальне суспільне значення для культурної і національної ідентичності, тому держава повинна задавати основні критерії організації спортивного руху. Найбільш яскравими прикладами реалізації цієї моделі слугують Французька Республіка та КНР, де законодавче регулювання національного спорту має давню і стійку традицію

Інша модель взаємодії держави і національного спортивного руху реалізується в більшості країн Західної Європи (Республіка Австрія, Королівство Бельгія, Королівство Данія, Фінляндська Республіка, ФРН, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Швейцарська Конфедерація) та Америки (США, Канада). Це «неінтервенціоністська модель» або «модель невтручання» держави в сферу спорту, яка заснована на визнанні автономії цій галузі людської діяльності, в тому числі і нормативно-правової, а відносини між суб’єктами спортивного руху регулюються нормами спортивних організацій, в першу чергу міжнародних, і звичаями спортивного середовища. Такий стан справ відображає своєрідний компроміс між державою і спортивним рухом і обумовлює визнання більшої свободи спортивних асоціацій і організацій у формуванні структури спортивного руху.