Презентація. Фольклорно-міфологічний колорит Гуцульщини у повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"

1 Фольклорно-міфологічний колорит Гуцульщини в повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

«Гори голубіють навколо, як море,вітер громадить на небі хмари»«Це країна вічности й безсмертности життя, де уся теперішність пересякла минулим» М. Ломацький

Михайло Коцюбинський був справді природженим художником, «який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти  і перетворює в золото чорні закутки мороку».3

«Який це чудовий, майже казковий куточок, з густо зеленими горами, з вічно шумуючими гірськими ріками, чистий і свіжий, ніби вчора народився. Костюми, звичаї, весь уклад життя гуцулів… настільки своєрідні і мальовничі, що почуваєш себе перенесеним  у якийсь новий невідомий світ." (М. Коцюбинський, Твори в трьох томах, т.3 ст. 366).4

«Який цікавий народ гуцули, з багатою фантазією, своєрідною психікою, дивними звичаями і мовою!» - захоплено пише Коцюбинський.«Дивлюсь, слухаю і вчусь» 5

«Глибокий язичник-гуцул все своє життя до смерті проводить в боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води»6

"Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений"«Цей дикий, співучий гірський край багато хто пробував описувати, але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як український белетрист М. Коцюбинський»."Боюсь, хвилююсь, але пишу" 7

"В зелених горах""Тіні минулого" "Тіні забутих предків"8"Голос забутих предків""Слідами предків" "Сила забутих предків""Дар предків забутих""Спадок віків""Голоси передвічні" "Подих віків""Відгомін передвіку" "Голос віків"Пишучи повість про гуцулів, письменник мав такі варіанти назви:

"Справді, наш предок живе в нас, ми носимо його в собі, його інстинкти, звички й уподобання, ми тужимо за ним". Предки забуті, але їхні болі і радощі, шукання тінями живуть і зараз повторюються в нас. ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВІван і Марічка — це тіні забутих предків, тих чоловіка й жінки, які існували колись, і водночас — джерело майбутнього. Головні герої повісті стають алегорією круговороту вічного життя. 9

Символіко-метафоричною є створена Михайлом Жуком титульна сторінка окремого видання повісті (1913р.)Мистецтвознавці писали: "У цій роботі М. Жук вдався до символіки. Вгорі аркуша він зобразив голову демона, що сперся підборіддям на руки. Пасма волосся переходять у фантастичне крило, а з правого боку внизу починаються з язиків полум'я, що огортають круглий, орнаментований у стилі гуцульської різьби щит. Над головою демона вирують хмари. На брилі скелі висічено напис: "Тіні забутих предків". 10

“Весь світ був, як казка, повна чудес, таємнича, цікава і страшна”Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні звичаї і вірування, давнє світосприймання і світовідчуття, коли природа й життя людини зливались в одне нероздільне ціле. 11

«На храмове свято витягалось найкраще лудіння (одежа), нові крашениці, писані кептарі, череси і табівки, багато набивані цвяхом, дротяні запаски, черлені хустки шовкові і навіть пишна та білосніжна гугля, яку мати обережно несла на ціпку через плече…» «По горах, долами й верхами, тяглися святочно прибрані люди. Зелена отава царинок розцвіталася раптом, вздовж Черемошу плив різнобарвний потік». Особливості гірського краю наклали певний відбиток на психологію, побут, звичаї і обряди. Гра фарб, світла і тіней у довкіллі впливали на формування й естетичні почування людей. МАЛЬОВНИЧА ГУЦУЛЬЩИНА12

Гуцули відзначали християнські свята, широким пластом накладаючи на них язичницькі обряди«На Святий вечір Іван був завжди в дивнім настрої. Наче переповнений чимсь таємничим і священним,він усе робив поважно, наче Cлужбу Божу служив».обкурювання хати («...обкурював ладаном хату й кошари, щоб одігнати звіра й відьом»); ритуальне годування худоби («...перш ніж сісти за стіл, ніс тайну вечерю худобі»); закликання на Тайну вечерю нечистої сили («...кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів»); запобігання перед стихіями природи («...кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу...»).13

Гуцули відвідують церкву, постійно й ревно моляться, але дух «забутих предків» не дає їм спокою, і вони залишаються язичниками в усьому, що стосується побуту, в усьому, що становить суть їхньої ментальності.«Теплий Юрій одбира од холодного Дмитра ключі світові, щоб править землею»„Юрієва роса краща од вівса”«Води, на яких плава земля, піднесуть її вище до сонця, Юрій закосичить ліси і царинки...»14„Господи, дай тілько багато маржини, кілько будет попелу з цеї ватри”

Світ духів в уяві гуцулів дуже земний і має тісний зв’язок з дійсним світом. Життя гуцулів настільки оповите казковістю, просякнуте вірою в таємні сили, що навіть малеча знає, що на світі є Бог і чорт, що є речі і явища, яким треба поклонятися, і є такі, що їх треба боятися. Уявлення про чисту й нечисту сили, про добро і зло не зникають і в дорослому віці, просто вони набирають інших форм, іншого втілення. Міфічний світ читач пізнає через світосприйняття, через уяву двох головних героїв повісті — Івана та Марічки. Вони мали світ за «казку, повну чудес, таємничу, цікаву і страшну». У їхній уяві сили природи, утілені у міфічних істотах, мають вплив і владу над людиною. Івана супроводжують ці істоти протягом усього життя.15

Світ духів в уяві гуцулів дуже земний і має тісний зв’язок з дійсним світом«Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку,.. що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець і роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири...» 16

Світ повісті «Тіні забутих предків» цілком заселений істотами традиційної української міфології, які живуть поряд з людьми, втручаються в їхнє життя.«Стоїш тут маленький, як бадилина у полі. Під ногами зелений острів, що його обливають блакитні води далеких гір. А там, по суворих диких верхах, десь у безводах, в безслихах, гніздиться всяка мара, ворожа сила, з якою тяжко боротись…»17

Щезник«На камені, верхи, сидів "той", щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру». Чугайстир«Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана. Тоді Іван зразу його пізнав. Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере». Гуцули вірять, що поруч з ними живуть лісовики, нявки, чугайстри, щезники, русалки... Вони ховаються поміж високих трав, поміж гілля старих дерев, залягають на дно гірських річок, кричать кажанами у нічному небі. Вони престрівають прохожих на дорозі, вичікують одиноких під місячним світлом та заманюють неземною вродою. А хто піддасться, тому вже не вирватись з обіймів природи…18

НявкaІван « бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву дірку ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває». 19

Але і люди можуть володіти надприродною силою «Чого вона тільки не виробляла, ота родима відьма! Перекидалась у полотно, що біліло смерком попід лісом, повзла вужем або котилась горбами прозорим клубком. Спивала, нарешті, місяць, щоб було темно, як йде до чужої худоби». Сусідка Хима була відьмою20

Юра-мольфар«Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров'я маржини й людини, його боялись, але потребували усі».«Од його слова гинула зразу худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання». 21

«Плакати за мерцями не годиться, бо вони мусять збирати виплакані сльози в начиннє (збанок або цебер) і носити з собою, куди йдуть, що не належить у них до приємності» В. Гнатюк Під дією цих веселощів і мертве обличчя ніби починає всміхатися. В піднятому кутику вуст немов застрягло гірке міркування: що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…… І ось раптом високий жіночий сміх гостро розтяв важкі покрови суму…Веселість все розпалялась. .. Всі говорили вголос, наче забули, чого вони тут, оповідали свої пригоди і реготались. Поховальний обряд обертався своєрідним святом, що символізувало перемогу життя над смертю.«Такий сильний контраст, що я й наступну ніч не міг заснути під враженням сцени»22

Фільм «Тіні забутих предків»Я давно мріяв створити фільм, у якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу. Сергій Параджанов«Я знімаю геніальний фільм!». «Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності». Обійстя Палійчуків знімали в Криворівні. То була давня гуцульська гражда. Ще жила газдиня, столітня Параска Харук, що в юності товаришувала з Іваном Франком.23

Параджанов поповнив ритуал гуцульських весіль ще одним атрибутом — ярмом.24

Фільм "Тіні забутих предків", по-справжньому поліфонічний і новаторський, здобув світову славу. Гуцульщина і Коцюбинський дали українській літературі виняткову повість. Гуцульщина і Параджанов народили цю «правдиву казку гір» вдруге.25