Презентація "ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ ТА ПРОСТОРОВОЇОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА "

ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ ТА ПРОСТОРОВОЇОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА Розділ І. Тема І. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО. КОБЕРНІК Сергій Георгійович. КОВАЛЕНКО Роман Романович. ГЕОГРАФІЯПідручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів

Пригадайте!1. Що таке продуктивність праці? 2. Що таке собівартість продукції?3. За рахунок чого можна збільшити продуктивність праці та зменшити собівартість продукції? 4. Що таке спеціалізація території? 5. Що таке інфраструктура, які її види?

Що сприяє зростанню ефективності виробництва? Вам уже відомо, щодо важливих показників ефективності розвитку виробництва належать продуктивність праці та собівартість продукції. За умов ефективного господарювання продуктивність праці має тенденцію до зростання, а собівартість продукції – до зменшення. Цьому сприяє багато чинників. Передусім, це форми просторової організації виробництва та врахування чинників його розміщення. Оптимальний їх добір залежить від характеру продукції, що виробляє підприємство, та технології її виробництва.

Форми суспільної організації виробництва. Зростанню ефективності виробництва сприяють форми його суспільної організації (мал. 11, ст.21). Форма суспільної організації виробництва – це певний спосіб проектуванняроботи підприємства, який дає змогу підвищити ефективність його роботи. Спершу було виділено такі форми організації виробництва, як концентрація, комбінування, спеціалізація та кооперування. У наш час до цього переліку додалися кілька нових, зокрема агломерування виробництв.

Концентрація. Яке підприємство здатне ефективніше працювати, витримувати конкуренцію за ринки збуту продукції, глибше запроваджувати новітні досягнення науки і техніки у виробництво: велике чи мале? Звісно, більше шансів на це у великих підприємств. Їх створено на основі концентрації виробництва. Концентрація (зосередження) – оптимальне зосередженням виробництва на великих підприємствах. Концентрація проявляється у збільшенні розмірів підприємств, тобтозосередженні виробничих процесів, робочої сили, засобів виробництва йвипуску продукції на підприємствах - ­гігантах. Укрупненню підприємств сприяють як зростання потреби в окремих видах продукції, так і інформаційно-­технологічний прогрес.

Концентрація. Концентрація виробництва має ряд переваг і недоліків. Перевагою цієї форми суспільної організації виробництва є те, що підприємства - ­велетні краще оснащено новітніми технологіями, адже мають можливість фінансувати та виконувати великомасштабні науково­-дослідні, пошукові, практичні роботи зі створення і поширення нової техніки. На великих підприємствах економніше використовуються матеріали і паливо, заощаджуються кошти на транспортні витрати. Зі збільшенням обсягу виробництва скорочуються витрати на сировину та паливо, що сприяє зниженню собівартості продукції.

Концентрація. Водночас концентрація виробництва збільшує навантаження на навколишнє середовище, тобто створює значні екологічні проблеми. Тому велетенські підприємства слід розміщувати за межами населених пунктів. Це, в свою чергу, вимагає додаткових витрат на перевезення людей до місцяроботи. Також ускладнюється процес управління великим підприємством. Надмірна концентрація виробництва призводить до посилення монополізмуі через це заважає розвитку конкуренції на ринку. В Україні зі значним ступенем концентрації виробництва створено підприємства чорної металургії, електроенергетики, хімічної промисловості.

Деконцентрація (дисперсія)Через негативні наслідки концентрації відбувається і зворотний процес – деконцентрація (дисперсія або розосередження) виробництва. Це спричиняє появу широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають лише економічно ефективніші, тобто ті, що технічно й технологічно краще оснащено та більш чутливі до зміни попиту і пропозиції на певні види товару на ринку.

Комбінування. Деякі підприємства називають не заводами, фабриками або майстернями, а комбінатами через те, що їх створено на основі формипросторової організації виробництва, яка називається комбінуванням. Комбінування – це поєднання на одному підприємстві кількох виробництв. Виробництва в складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємопов’язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію. Також комбінат має єдину систему управління.

Основою для поєднання виробництв може бути кілька чинників. По­-перше, спільність чи комплексна переробка сировини на підприємстві. Це можливо за наявності кількох напрямів переробки вихідної сировини. Наприклад, під час нафтопереробки добувають багато різних нафтопродуктів. М’ясокомбінат виробляє десятки видів кінцевої продукції з єдиної сировини. По-­друге, послідовна переробка вихідної сировини. При цьому кожнанаступна стадія використовує як сировину продукцію попередньої. Так, накомбінаті чорної металургії повного циклу послідовно здійснюються збагачення руд, виплавляння чавуну, сталі, виробництво прокату. На льонокомбінаті, бавовняному або шовковому комбінаті після первинної обробки сировини одержують нитки, з яких потім виготовляють тканину, а на останній стадії її оздоблюють: фарбують або набивають малюнок.

М`ясокомбінат «Глобино»Черкаський шовковий комбінат. Хімкомбінат, м. Рубіжне«Карпатонафтохім», Калуш

По-­третє, спільність використання енергетичних, транспортних, складських засобів або інших приміщень (комбінат побутових послуг). По-четверте, інколи відходи одного виробництва можуть бути використані як сировина для іншого. Наприклад, зі шлаків металургійного комбінату виготовляють цемент, з відходів коксування вугілля – нітратні добрива, з тирси чи стружок меблевої фабрики – деякі хімічні речовини (каніфоль, скипидар, ефірні олії). Таке комбінування часто поширене також у хімічній та харчовій промисловості. З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм просторової організації виробництва, оскільки сприяє найповнішому використанню всіх ресурсів підприємства, що зменшує витрати сировини, створює безвідходні виробництва, забезпечує безперервність технологічного процесу, зменшує об’єм транспортних перевезень. Проте в Україні резерви комбінування ще недостатньо використано. Київський КПК

Спеціалізація. Формою суспільної організації виробництва протилежною комбінуванню є спеціалізація. Спеціалізація – це процес зосередження підприємства на випуску певних видівтоварів чи послуг, тобто процес виробництва однорідної продукції. Залежно від глибини прояву існує кілька видів спеціалізації: технологічна, подетальна та попредметна. Технологічна спеціалізація передбачає існування самостійних підприємств з виконання окремих стадій технологічного процесу. Наприклад, існують ливарні, ковальсько­-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні; прядильні фабрики у текстильній промисловості; чаєрозважувальні – у харчовій. Подетальна спеціалізація спрямована на виготовлення підприємством окремих деталей для подальшого їх складання у кінцеву продукцію. Наприклад, є заводи тракторних агрегатів, двигунів для автомобілів або літаків, електроустаткування, будівельних конструкцій, гумотехнічних виробів.

Спеціалізація. Попредметна спеціалізація передбачає випуск підприємством певного виду кінцевої продукції, готової для використання та споживання. Це, наприклад, тракторний завод, взуттєва фабрика, кондитерська фабрика. Існує також функціональна спеціалізація підприємств, спрямована на обслуговування потреб виробництва або людей. Так, зокрема діють ремонтні заводи, машиносервісні організації тощо. Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Вона зазвичай супроводжується ширшим застосуванням прогресивних технологій, спеціалізованого обладнання. Це разом з використанням кваліфікованої робочої сили підвищує якість продукції. Однак спеціалізація має й певні недоліки. Один з них – монотонністьпраці, уникнути якої можна завдяки автоматизації виробництва, тобтовпровадженню промислових роботів. Окрім того, надлишки спеціалізованоїпродукції створюють проблему її реалізації.

Спеціалізація

Кооперування. Наслідком різних форм спеціалізації є потреба у кооперуванні роботи кількох підприємств. Якщо спеціалізація розділяє виробничий процес на окремі складові, то кооперування зводить його докупи. Кооперування – встановлення регулярних, спеціально зумовлених виробничих зв’язків між підприємствами, спрямованих на виробництво кінцевої продукції. Основна умова кооперування – наявність широкої мережі подетально,технологічно спеціалізованих та територіально відокремлених виробництв. Кооперування послідовно повторює форми спеціалізації, тобто воно можебути технологічним, подетальним та попредметним. Кооперативні поставки, відповідно, будуть представлені послідовними стадіями i технологіями обробки деталей та вузлів, самими деталями та вузлами й, нарешті, готовими виробами.

Кооперування. Спеціалізація та кооперація набули значного поширення у транспортному машинобудуванні, де потрібно для випуску літака або автомобіля об’єднати поставками кілька тисяч спеціалізованих підприємств з виробництвадвигунів, шин, електронних засобів,скла тощо. Кооперування передбачає неодмінне дотримання підприємствами­суміжниками відповідних техніко­-технологічних вимог до замовлень підприємств, що випускають готові до споживання вироби.

Практичне завдання. Поміркуйте, у чому полягає економічна доцільність кооперування? Для цього поясніть на прикладі уявного заводу легкових автомобілів, які переваги й недоліки мало б на ньому виробництво автомобіля, яке було бповністю організовано в межах лише одного підприємства, тобто без залучення кооперативних поставок.

Агломерування виробництв та індустріальні парки. Для більш ефективної роботи сучасних виробництв потрібна розвинута інфраструктура, що задовольняла б потреби як самих підприємств, так і людей, які на них працюють. Агломерування виробництв – це процес поєднання на одній території різнихвиробництв на основі спільної виробничої та соціальної інфраструктур. Агломерування полягає в зосередженні незалежних одне від одного підприємств i установ у межах окремих населених пунктів або промислових зон, які називають індустріальними парками. На цій території підприємства пов’язані лише спільною інфраструктурою та сферою послуг. Вони являють собою спеціальні території з високим інфраструктурним облаштуванням для розміщення різноманітних виробництв. Економічний ефект агломерування зумовлений економією коштів, необхідних для інфраструктурного забезпечення даного підприємства порівняно з його розміщеннямпоза наявною інфраструктурою. Ефект агломерування особливо помітний у розміщенні новітніх підприємств: зокрема автомобілебудування та хімічної промисловості. Найбільш ефективним є розміщення таких підприємств у великих містах за рахунок їх розвинутої інфраструктури.

Форми просторової організації виробництва

Форми просторової організації виробництва. Підприємства різних виробництв по-­різному розташовані на території одне щодо іншого, відносно населених пунктів, джерел надходження сировини тощо. В одних випадках вони мають одиничне розміщення, в інших – групове. Так формується просторова організація виробництва (мал. 12, ст.25). Вона тісно пов’язана з розселенням, особливостями природних умов, забезпеченістю виробництва природними ресурсами, транспортною мережею тощо.

Форми просторової організації виробництва. Підприємства первинного сектора економіки – сільське господарство,рибальство, лісове господарство, мисливство та добувна промисловість, які тісно взаємодіють з природним середовищем, мають переважно ареальні форми просторової організації виробництва: сільськогосподарські зони ірайони, лісогосподарські й лісопромислові райони, рибопромислові зони,гірничодобувні басейни тощо. Переважна більшість підприємств вторинного сектора економіки (обробна промисловість та будівництво) розміщені в населених пунктах і утворюють точкові та вузлові форми організації виробництва. До точкових форм належать промисловий пункт та промисловий центр.

Форми просторової організації виробництва. Промисловий пункт – невелике поселення з одним малим промисловим підприємством. Фактично воно являє собою промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло навколо нього. Наприклад, більшість маленьких шахтарських містечок є промисловими пунктами. Промисловий центр – місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств одного або різних профілів виробництва, які не об’єднані між собою виробничими зв’язками, в якому населення зайнято переважно в промисловості. Така група підприємств, як правило, має єдину систему розселення та об’єднану інфраструктуру. Промисловий вузол – населений пункт з містами­-супутниками, які на обмеженій території утворюють виробничо-­територіальне поєднання підприємств. Підприємства промислового вузла об’єднані між собою економічними і виробничими зв’язками, єдиною виробничою і соціальною інфраструктурою. Це забезпечує в межах промислового вузла ефективне використання економічних і природних ресурсів. В Україні існує понад 70 промислових вузлів, зокрема Київський, Запорізький, Харківський,Дніпровсько-­Кам’янський та інші.

Поєднання промислових центрів та промислових вузлів формує на порівняно невеликій території промислову агломерацію. Наприклад, Київська промислова агломерація поєднує господарства Києва, Броварів, Борисполя, Ірпеня, Василькова; Харківська – Харкова, Чугуєва, Мерефи. Характерними рисами формування промислової агломерації є: високий рівень територіальної концентрації виробництва, насамперед промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових і навчальних закладів, населення; тісний виробничо-­функціональний зв’язок виробництв і поселень, що входять до складу агломерації. Форми просторової організації виробництва

Форми просторової організації виробництва. Третинний сектор економіки (послуги) часто розміщений у населенихпунктах і утворює точкові та вузлові форми організації (наприклад, фінансовий, курортно­оздоровчий, освітній центр). Транспортна мережа представлена такими формами просторової організації, як транспортні лінії (наприклад, залізниці, автомагістралі, судноплавні річки), транспортні пункти (зокрема, залізничні станції), транспортні вузли (у місцях перетину транспортних шляхів).Існують також регіональні форми просторової організації виробництва які охоплюють усі господарчі об’єкти певної території: адміністративного району, адміністративної області або економічного району – частини країни, що мають певну спеціалізацію.

ПЕРЕВІР СЕБЕ 1. Назвіть основні форми суспільної організації виробництва. 2. Назвіть позитивні та негативні риси концентрації виробництва. 3. Що таке комбінування? Які його передумови та економічні переваги? 4. Розкажіть про спеціалізацію та кооперування виробництва. 5. У чому полягає сутність агломерування? 6. Назвіть та порівняйте точкові, вузлові, ареальні та регіональні форми просторової організації виробництва. 7*. Назвіть форми просторової організації виробництва, що склалися у вашій місцевості.