Презентація "Географічне положення, адміністративно-територіальний устрій, історія формування і розвитку Харківської області"

Географічне положення, адміністративно-територіальний устрій, історія формування і розвитку Харківської областіГеографія 8 клас

Утворена:27 лютого 1932 року. Населення:2 699 846 Площа:31415 км²Густота населення:92,2 осіб/км²Обласний центр: Харків. Райони:27 Міста:обласного значеннярайонного значення710 Райони в містах:9 Смт:61 Села:1508 Селища:175

Область розташована на сході України. Вона межує з Луганською, Донецькою,  Дніпропетровською,  Полтавською,  Сумською  областями України та з Бєлгородською областю Росії.

Адміністративно-територіальний устрій Харківської області

Місто Харків - адміністративний центр історико-географічної області України, за якою закріпилася назва «Слобожанщина». Площа сучасного Харкова перевищує 300 кв. км, а населення становить 1 млн 450 тис. чол. Територія міста  -  це горбиста рівнина з долинами, ярами та ін. Клімат - помірно-континентальний: середньорічна температура повітря +6,90, найхолодніший місяць у році - січень (-6,10), найтепліший - липень (+20,50 )

Територію сучасного Харкова люди почали обживати в давнину. Розкопки археологів свідчать, що тут проживали різні народи: скіфо-сарматські, черняхівські племена, половці. Відомо також, що в другій половині I тис. н. е. цю територію заселяло східнослов'янське плем'я сіверян. Слов'яни ще у VIII ст. заснували на місці майбутнього Харкова своє поселення, яке в Х ст. стало відоме як місто Донець. Донець був не тільки фортецею, але й центром ремесел (ковальського, ювелірного, гончарного та ін.), важливим пунктом транзитної торгівлі. Перша згадка про Донець в літописі стосується 1185 р. З цим містом пов'язаний також епізод зі «Слова о полку Ігоревім» - найважливішого твору епохи Київської Русі. Саме тут перебуває після полону герой поеми - новгород-сіверський князь Ігор Святославович. Місто Донець  зруйнували орди хана Батия в середині XIII ст.

Існує кілька версій про виникнення назви «Харків». 1. Харків - трансформована назва від Шарукань, половецької столиці, яка була на цих землях.2. Назву пов'язують з ім'ям ватажка перших українських переселенців в середині XVII ст. Харка (Харитона). 3. Більшість же фахівців вважають, що свою назву місто отримало від річки Харків. Назва це вперше згадується в «Книзі Великому КРесленню», укладеній 1627 р., і досі залишається гідронімічною загадкою. Засновниками міста були українські козаки й селяни, що втекли від національно-релігійного та соціального гніту польських панів з Придніпровської і Західної Україні, особливо в період визвольної боротьби українського народу під керівництвом Б. Хмельницького. Українські переселенці почали обживати незаселені території, які ще на початку XVI ст. номінально входили до складу Московської держави. Цей край іменувався «Диким полем», тому що був спустошений після монголо-татарських набігів. Одночасно з українцями тут з'явилися російські поселенці. У результаті взаємодії двох міграційних потоків: із заходу, більшого, українського, і з півночі, меншого, російського (руського), сформувалася слобожанська субкультура. У XVII-XVIII ст. Слобожанщина перетворилася в особливу історико-географічну область Україна з характерним колоритом матеріальної і духовної культури. Походження назви Харківської області

Першу Харківську фортецю побудували «за черкаським» (тобто українським) звичаєм. У 1656 р. московський цар Олексій Михайлович видав указ про створення окремого Харківського воєводства. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 башт і довжину стін понад один кілометр. Найстаріший документ, у якому є згадка про Харків - царський указ Чугуївському воєводі Сухотіну про будівництво Харківських укріплень, датований 28 березня 1656 р. Судячи з «відпису» першого харківського воєводи Селіфонтова 1657 р. та іменного опису 1658 р. Харків був уже досить великим поселенням. В описі значилося 578 душ чоловічої статі, і можна вважати, що в цей час у місті було не менше ніж 200 будинків. Харків став центром Харківського козацького полку. Українські переселенці принесли з собою характерний для них козачий військовий і адміністративний порядок. З перших років існування фортеці біля неї почав селитися торгово-ремісничий люд. З'явилися перші слободи - Гончарівка, Журавлівка і т. д. Це свідчило про перетворення Харкова з важливого прикордонного форпосту на центр ремесел і торгівлі. На початок XVIII ст. було заселено Поділ - район між фортецею і річкою Харків, а в 30-40-ті рр., коли минула загроза нападу з боку кримських і ногайських татар, забудова переступила річки Лопань і Харків. У місті налічується близько 1 тис. подвір'їв і низка різного роду громадських споруд. З шести найбільших ярмарків Слобожанщини чотири проходили в Харкові: Успенський, Хрещенський, Троїцький, Покровський.

Харківська фортеця. Харківська фортеця в 1709 р. з найменуванням башт, реконструкція Олександра Парійськогоhttps://varta.kharkov.ua/blogs/1001013/1205112

Відбулися зміни і в соціальному житті міста. У 1765 р. ліквідують полковий адміністративний устрій міст. Замість слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію. Протягом довгого часу Харків належить до Бєлгородської єпархії. У 1799 р. було створено Слобідсько-Українську єпархію з центром у м. Харкові. Серед перших церков, побудованих у місті, - Успенська церква. Її зведення почалося в 1658 р. Сучасний же храм побудовано в 70-і рр. XVIII ст. У 1726 р. на території Харківської фортеці був заснований Покровський монастир. Монастирський храм є найстарішим у Харкові. Харків стає губернським містом. Створюється міська дума (1785 р.). З 1734 р. починає діяти поштова служба, з 1739 р. з'являється перший лікар, з 1778 р. - перша аптека. Це дещо змінює побут харків'ян, проте протягом усього століття основним заняттям їх залишається рільництво (до 70 % населення). Про розвиток ремесел і торгівлі свідчать найменування  вулиць і провулків, що виникли в той час: Чоботарська, Римарська, Капелюшний, Столярний, Слюсарний.

Утворення Харківської області28 липня (7 серпня) 1765 указом імператриці Катерини II «Объ учрежденіи в Слободскихъ полкахъ приличнаго гражданскаго устройства и о пребываніи канцелярии губернской и провинціальной» було створено цивільне правління у колишніх слобідських полків — Слобідсько-Українську губернію у складі 5 провінцій: Харківської, Охтирської, Сумської, Ізюмської та  Острогозької провінцій — території колишніх слобідських полків. За новим адміністративним устроєм, який засновувася на указі Катерини II «Учреждения для управления губерниями» від 7 листопада 1775 створювалась нова адміністративна одиниця — Харківське намісництво, яка складалася з таких повітів: Харківського, Чугуївського, Вовчанського, Золочівського, Валківського, Охтирського, Краснокутського, Богодухівського, Сумського, Миропільського, Білопільського, Лебединського, Недригайлівського, Хотмижського і Ізюмського.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8 C%D0%BA%D0%B0_%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8 F

Уже у XVIII ст. Харків стає освітнім центром. Харківський колегіум (у 1731 р. таку назву отримала слов'яно-латинська школа, переведена в 1726 р. з Бєлгорода) став другим за значенням в Україні після Києво-Могилянської академії. Тут викладали повний курс наук. Бібліотека колегіуму стала першою в місті і до 40-х рр. XIX ст. налічувала вже 5 тис. томів. На початку XIX ст. Харків уже розвивається не тільки як торговий, але і як промисловий центр. До 1897 р. в місті налічується понад 70 підприємств: млинів, салотопок, гуралень і чинбарських заводів. До середини XIX ст. міська промисловість переважно мала кустарний характер і основним напрямом економіки залишалася торгівля та переробка сільськогосподарської продукції. З другої половини XIX ст., у зв'язку з ліквідацією кріпацтва і швидким розвитком Донецько-Криворізького регіону, місто перетворюється на один з найбільших економічних центрів Російської імперії. У середині століття в Харкові налічувалося вже понад 30 тисяч жителів. Фактором, який безпосередньо вплинув на розвиток міста, став розвиток залізничного транспорту. У 1869 р. відкрили залізничну магістраль, яка зв'язала місто з Москвою, а потім - з Донбасом, Києвом, портами Чорного й Азовського морів. У місті розвивається вагоноремонтна справа, у 1897 р. дав першу продукцію Харківський паровозобудівний завод. Поступово підприємства міста почали випускати різноманітну продукцію - від сільськогосподарських машин до двигунів. Тож Харків став постачальником сільськогосподарської техніки на загальноімперський ринок. Найбільшу кількість такої продукції випускав завод Гельферіх-Саде, побудований у 1882 р.

У 1828 р. почали брукувати місто каменем. У 1871 р. на вулицях Харкові з'явилося газове освітлення, у 1881 р. було введено в експлуатацію першу чергу міського водогону. У 1882 р. була прокладена перша лінія міської кінної залізниці, яка проіснувала до 1918 р. Наприкінці XIX ст. в місті  побудовано першу електростанцію, що дало можливість розпочати електрифікацію міського транспорту. У 1905 р. на вулицях міста з'явився перший електричний трамвай. У 1888 р. Харків став другим містом серед телефонізованих в Україні. В другій половині XVIII ст. російський уряд постарався уніфікувати систему освіти. У 1788-1789 рр. в Україні з'явилися головні і малі народні училища. У 1789 р. Головне народне училище відкрилося в Харкові, а в 1805 р. воно стало базою створеної чоловічої гімназії. Зі зростанням міста з'являлися й нові навчальні заклади. До початку ХХ ст. в Харкові було чотири чоловічі, дві жіночі гімназії, два реальні училища, духовна семінарія, кілька приватних гімназій і пансіонів, Інститут шляхетних панянок, Комерційне училище, п'ять вищих початкових училищ (усього на 1902 р. - 111 початкових шкіл). Багато подій у культурному та науковому житті Харкова у XIX ст. відбувалися вперше не лише в місті, а й у всій Україні. Перший провінційний музей в Росії було відкрито в Харкові в 1886 р. Це був міський художньо-промисловий музей.

Величезне значення мало відкриття 17 січня 1805 одного з найстаріших в Росії і першого в Україні Харківського університету. Його засновником став В. Н. Каразін. Університет є науковим і культурним центром, він відомий своїми вченими, випускниками та викладачами: М. М. Бекетовим, В. Я. Данилевським, М. Ф. Сумцовим, Д. І. Багалієм і багатьма іншими корифеями. Університет став центром створення наукових  товариств: Філотехнічного (1811 р.), Фізико-хімічних наук (1873 р.), Історико-філологічного (1877 р.), Математичного (1879 р.), Юридичного (1901 р.) і т. д. Уперше в Російській імперії тут в 1910 р. науковий ступінь доктора історії надали жінці, А. Я. Єфименко. У 1873 р. в Харкові було відкрито Ветеринарний інститут, у 1875 р. - Технологічний інститут. У 1914 р. з Нової Олександрії в Харків евакуювали Інститут сільського господарства і лісництва.

На початок ХХ ст. Харків стає промисловим, науковим і культурним центром з величезним потенціалом. Нове століття внесло свої несподівані корективи у розвиток міста. З Харковом пов'язано багато важливих подій в історії України: 29 січня (за старим стилем) 1900 р. тут створено першу українську політичну партію в Придніпровській Україні - РУП (Революційна українська партія), 12 грудня 1917 р. - проголошено радянську владу. Бурхливий перебіг економічних процесів зумовив загострення соціальних суперечностей. Харків ще в 70-80-ті рр. XІХ  ст. став центром народницького руху. Відбувалися стихійні виступи робітників. Під час громадянської війни Харків переживав і червоний більшовицький терор, і свавілля армії Денікіна, і наслідки інтервенції, і націоналізацію. На початку 20-х рр. починається смуга великих перетворень у різних сферах суспільного життя. Істотних змін зазнає адміністративно-територіальний устрій міста. 26 січня 1919  р. було вирішено розбити місто на три райони - Іваново-Лисогірський, Петинско-Журавлівський, Основ'янсько-Холодногірський. Керівництво всіма виявами місцевого громадського життя сконцентрували у своїх руках виконкоми. Назви та кількість районів у місті часто змінювалися. До 1938 р. їх стало вісім (вони, в основному, відповідали сучасному поділові). У 1919 р. за Харковом  офіційно закріплено столичний статус. До кінця 1925 р. промислові підприємства міста було поновлено; зазнавали реконструкції та виникали нові заводи й фабрики. У 1940 р. промисловість міста в 12 разів перевищувала рівень 1913 р.

У 1924 р. почала працювати перша в Україні радіостанція. З'явилися нові робітничі селища: імені Артема, імені Кірова, тракторобудівників, Червоний Жовтень. Почалася теплофікація міста. У 1939 р. з'явилася перша тролейбусна лінія міста. У 20-ті - 30-ті роки виникла густа мережа шкіл-семирічок, розгорнулася боротьба з неписьменністю. З Харковом пов'язаний і період у діяльності видатного педагога А. С. Макаренка. Виникли нові форми позашкільної роботи, і в 1935 р. у Харкові відкрився перший в Україні палац піонерів. Значні зміни відбулися в системі вищої освіти. Після реорганізації університету виникли: з 1921 р. - медінститут, Інститут народного господарства, з 1937 р. - юридичний інститут. Усього в 1930-1931 рр. у Харкові було організовано 23 нових вищих навчальних заклади. У 1920-1930 рр.. почалася робота багатьох нових наукових організацій та інститутів міста: Української рентгенівської академії, Інституту гематології та переливання крові, Коксобуду, Українського фізико-технічного інституту і т. д. Наукову і дослідницьку роботу проводили наукові товариства, розвивалося краєзнавство. У першій половині ХХ ст. місто змінилося завдяки появі нових пам'ятників (в 1935 р. було відкрито найкращий у світі пам'ятник Т. Г. Шевченкові, скульптор М. Г. Манізер); роботі «Харківського Россі» - Бекетова, архітекторів Верьовкіна, Жукова та ін. У 1925-1927 рр. у стилі конструктивізму було споруджено будівлю Держпром.

Насиченим було й культурне життя міста. У 1926 р. з Києва до Харкова переїхав Державний український драматичний театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом, у 1929 р. перші вистави почав давати Український театр музичної комедії. У 1932 р. організовано Харківську організацію Спілки композиторів України, у 1934 р. - Спілку письменників України. Величезних втрат зазнало місто в роки масових репресій сталінського режиму і в роки Великої Вітчизняної війни. Воно стало предметом особливого інтересу гітлерівської Німеччини, і, у результаті, за оволодіння ним обидві сторони боролися запекло. Місто двічі переходило з рук у руки, пережило окупацію, голод і руйнування. До моменту остаточного звільнення було зруйновано 200 тис. кв. м житлової площі, повністю виведено з ладу всі споруди комунального господарства. Загинула значна частина матеріальних цінностей підприємств Харкова, незважаючи на виконану евакуацію. До 23 серпня 1943 р. - дня звільнення міста - у місті не залишилося діючих підприємств. У період окупації тисячі харків'ян були знищені фашистами тільки через свою партійну, національну або расову приналежність, багато кого відправили в Німеччину. Але навіть у таких нелюдських умовах жителі міста намагалися вберегти і зберегти культурні цінності. Усього за 21 місяць окупації було вбито і закатовано понад 256 тис. мирних жителів, 164 тис. силоміць вивезено на роботи. З 900 тис. довоєнного населення в місті залишилося 200 тис. чоловік. Загальний матеріальний збиток, завданий народному господарству Харківщини, установам культури й окремим громадянам, становив 33,5 млрд руб. Багато вулиць міста носять імена захисників і визволителів міста: взводу лейтенанта П. М. Широніна, О. Яроша, І. Танкопія та ін.

Самовіддана робота з відновлення міста почалася відразу після звільнення Харкова. Але лише до початку 50-х рр. було досягнуто довоєнного рівня виробництва. Саме ж виробництво ставало більш досконалим. Було відкрито нові заводи та фабрики: «Електроважмаш», «Завод дорожніх машин» та ін. На сьогодні в місті налічується близько 250 великих підприємств. За цими показниками Харків по праву вважається провідним промисловим центром України. У середині 50-х рр. розпочала свою роботу Харківська телестудія. У 1962 р. населення міста наблизилося до 1 млн чол., і Харків став другим, після Києва, містом-мільйонером в Україні. У 50-80-і рр. почалася забудова цілих житлових масивів: Павлового Поля, Олексіївки, Салтівки. У 1975 р. в Харкові було відкрито першу лінію метрополітену, а зараз їх діє три. Хоча 1970-ті - перша половина 1980-х рр. увійшли в історію країни як період стагнації, місто досягло певних успіхів у розвитку господарства, науки й культури. У 1985 р. почала проводитися політика реформ - «перебудова». Кульмінацією демократичних процесів у суспільстві стало проголошення в 1991 р. незалежної української держави. Це дало можливість новій державі самостійно створювати своє майбутнє. Життя міста стало відображенням нових процесів у суспільстві. Наприклад, у зв'язку з ухваленням Верховною Радою нової Конституції України, майдан Радянської України перейменовано на майдан Конституції. У результаті приватизації на карті Харкова з'явилося безліч приватних підприємств, шкіл і т. д., більш різноманітним стало культурне життя городян. Однак його основою є установи й організації, створені ще в післявоєнний час.

У 40-50-і рр. було створено: Український НДІ селекції та генетики, НДІ організації та механізації шахтарської будівництва. У 60-70-і рр. відкрито: Інститут громадського харчування, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини, Північно-східний Центр АН УРСР і т. д. І на сьогоднішній день своїми вченими пишається місто. Це академіки Л. Т. Мала, А. В. Погорєлов та інші. Тільки з Харківським державним, а нині національним університетом, пов'язана біографія більш ніж 100 академіків і членів-кореспондентів НАН України. У розвиток науки і техніки зробили свій внесок технічні та військові вузи міста. Харків'яни та гості міста мають можливість відвідувати численні театри, цирк (у 1974 р. він отримав нову будівлю на 2300 чол.), планетарій (відкрито в 1957 р.). У місті проводять численні фестивалі та конкурси. У 1992 р. за рішенням ЮНЕСКО відзначали 70-річчя театру «Березіль», а в 1993 р. проводили міжнародний фестиваль «Березіль-93».  Останніми роками було проведено фестивалі «Українська толока», фестивалі пам'яті К. І. Шульженко, пам'яті піаніста В. Крайнєва та ін. Історія міста Харкова налічує три з половиною сторіччя. Вона сповнена прекрасних і трагічних подій. Місто прийняли до Міжнародної Ліги історичних міст. Його розвиток був і буде залишатися одним з ключових моментів у житті цілої держави - незалежної України. Сергій Куделко. Кандидат історичних наук, професор,директор Центру краєзнавства. Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна 

Домашнє завдання. Опрацювати презентацію. Підготувати інформацію про визначні місця Харкова. Знайти значення застарілих слів: млин, салотопка, гуральня і чинбарський завод.