Презентація "Голодомор 1932-1833рр."

Підготувала вчитель історії Буцнівської ЗОШ І-ІІІ ст. Михайлюк Зоряна Григорівна

Три голодомори. У двадцятому сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голод 1932-1933 років – саме його нині називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом. Керівництво Радянського Союзу довгий час приховувало факт смерті українців від штучного голоду. Лише після оголошення незалежності України почалося розслідування масштабів Голодомору

Голодомор в Україні. 10 головних фактів

1. Геноцид2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не передбачене. Серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. При цьому "батько Конвенції про геноцид", доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що "винищення української нації" - це "класичний приклад геноциду". Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан, як окрема держава.

Ще 10 країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор, як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам’ять його жертв. Крім того, Голодомор 1932-1933 років в Україні було визнано актом геноциду на регіональному та муніципальному рівні у 8 країнах.."Ця трагедія не має і не може мати міжнародно встановлених ознак геноциду і не повинна бути предметом сучасних політичних спекуляцій", - йдеться у заяві Державної Думи РФ. Слова "геноцид" немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору. У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо "жахливим злочином проти народу України та людяності". Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид. У 2010 році Апеляційний суд міста Києва у своєму рішенні оголосив про геноцидний характер Голодомору і намір керманичів СРСР Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації.

2. Кількість жертв. За різними оцінками, Голодомор забрав життя від 3 до 10 мільйонів українців. Втрати оцінюють по-різному через брак достовірних демографічних даних того періоду про чисельність втрат серед українців. За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн. За даними істориків, навесні 1933 року в Україні помирало 20 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня..

3. Географія голоду. Найбільше постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Голоду практично не було в регіонах, які не належали до УРСР. На карті місця найбільшої кількості масових поховань

5. Дюранті та перша згадка в пресіОдним з перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян. Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни. У березні 1933 року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв'ю у Сталіна. Врешті він проїхав Україною та зафіксував жахіття, які там коїлись. Наприкінці березня 1933 року Джонс опублікував статтю "Тут немає хліба" про голод в Україні, яку передрукували у газетах Manchester Guardian і New York Evening Post. У 2019 році вийшов фільм Агнешки Холланд "Ціна правди" про трагічну долю Гарета Джонса та голод. У 1934 році у Британському парламенті відбулись спеціальні дебати щодо Голодомору. Сенсаційні відкриття журналістів спробував заперечити кореспондент New York Times у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: "Росіяни голодують, але не вмирають від голоду". Заголовок - "Тут немає хліба", підзаголовок - "Гарет Джонс почув плач голоду по всій Україні, яка колись була морем хліба Росії"

6. Офіційне визнання. Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр. Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів". Справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом. Першим професійним літературним твором про голод був "Жовтий князь" Василя Барки, який вийшов у діаспорі в 1962 році. У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні. У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор. Згодом у Києві звели великий музей Голодомору та меморіальний комплекс. Вшановування пам'яті жертв Голодомору є частиною офіційної програми під час візитів іноземних делегацій до України.

7. Натуральні штрафи. У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували все інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом та способом збагачення представників радянської влади. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було. Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання. Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні - все забрали". Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідала, що в селі досі пам'ятали людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі. Спеціальні загони за допомогою металевих "щупів" обшукували навіть городи селян й шукали закопані продукти. У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються". На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично. Діти збирають мерзлу картоплю на колгоспному полі села Удачне Донецької області. 1933 рік

8. Закон "про п'ять колосків"У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшувальних обставин - 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п'ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

9. Канібалізм. Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей."Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей - це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету. За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей. Доктор історичних наук Василь Марочко вказує, що у першій половині 1932 року були поодинокі факти людожерства, а у другій половині 1932-го і в 1933-му - це стало масовим явищем в усіх областях України, де лютував голод."Зазвичай до людожерства найчастіше вдавалися жінки, можливо, щоб зберегти сім'ю, коли в жертву приносили меншу дитину, щоб вижили старші. Особливо це було у весняний період", - розповідає пан Марочко. Часто жертвами канібалізму ставали безпритульні діти, які в пошуках їжі ходили селами. Також за ці роки з'їли кілька мільйонів собак і котів.

10. Переселення з РосіїПісля Голодомору до спустошених сіл спробували завезти селян з інших регіонів Радянського Союзу. Це передбачалось секретною постановою Ради народних комісарів СРСР "Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників" від 25 жовтня 1933 року. На їхнє переселення виділили 15 мільйонів 500 тисяч рублів. Згідно з архівними документами, до Донецької (тоді поширювалася і на територію нинішньої Луганської області), Дніпропетровської (до якої частково належала і нинішня Запорізька область) і Харківської областей мали переселити колгоспників з Росії, а до Одеської (тоді поширювалася і на територію нинішніх Миколаївської та Херсонської областей) - із Білорусі та Росії. До кінця 1933 року із Західної області РРФСР до Дніпропетровщини відправили 109 ешелонів з переселенцями та їхнім майном, з Центрально-чорноземної області Росії до Харківської області - 80 ешелонів, з Іванівської до Донецької - 44 ешелони. З Білоруської РСР до Одеської області направили 61 ешелон, з Горьківської області - 35 ешелонів з людьми.

Голодомор у фільмах і книжках. Першим художнім твором про Голодомор став роман "Марія" Уласа Самчука, написаний одразу після подій 1933 року. Автор присвячує свій роман "матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933". У романі-хроніці описана трагедія України після 1917-го року - через трагедію однієї жінки. Його вважають одним з найкращих творів про історію українського народу у ХХ столітті.10 книг про Голодомор. У 1962 році в діаспорі вийшов "Жовтий князь" Василя Барки. В основі твору - власні спогади автора, який у молодості опинився на межі голодної смерті. Олесь Янчук у 1991 році зняв за романом фільм "Голод-33". У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні. Одним із найґрунтовніших досліджень на тему голодомору стали "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор" - праця британського дипломата, історика та літератора Роберта Конквеста, яка вийшла 1986-го року. На зорі незалежності України у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів". Тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стало бібліотечним раритетом."Червоне намисто" (2013) — це короткометражний фільм, який може переглянути кожна дитина. Сюжет заснований на реальній історії 7-річної дівчинки Антоніни, яка пережила недитяче випробування голодом у 1932-1933 роках. Фінал стрічки оптимістичний, можна переглядати разом з дітьми. Чи страшні казки про Голодомор?У 2019 році на замовлення Міністерства інформаційної політики створили мультфільм "Голодний дух". Попри анімаційні засоби передачі теми Голодомору, психологи попереджають, що дітей можуть налякати деякі сцени. Канадський фільм "Гіркі жнива" (Bitter Harvest) (2017) розповідає про історію кохання в розпал Голодомору 1932—1933 років. Стрічка стала першим англомовним художнім фільмом про Голодомор. Прообразом головної героїні фільму стала матір режисера Джорджа Менделюка, яка у пошуках хліба дійшла з Харкова до Львова. Фільм "Містер Джонс" (в українському прокаті "Ціна правди") розповідає про історію боротьби британського журналіста Гарета Джонса за правду про Голодомор. Джеймс Нортон зіграв британського журналіста. який шукає правду про голод в Україні

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз. Заплачте разом, а не наодинці. Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,Що мали зватись гордо — українці. Заплачте! Затужіть! Заголосіть!Померлі люди стогнуть з тої днини,Й благають: українці, донесіть. Стражденний біль голодної країни. Згадайте нас — бо ми ж колись жили. Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!Ми в цій землі житами проросли,Щоб голоду не знали люди вічно.

Джерела https://www.bbc.com/ukrainian/features-55061222https://suspilne.media/183650-urad-vidskodue-aviapereviznikam-zbitki-pid-cas-lokdauniv/У презентації використані фотоматеріали з мережі Інтернет