Презентація. Григір Тютюнник. Огляд збірок «Лісова сторожка», «Степова казка».

Огляд збірок «Лісова сторожка», «Степова казка».

У своїх оповіданнях Григір Тютюнник показує нам людей, спроможнихлюбити природу всім серцем. Таким є Данило Коряк, незабутній геройдобродійник із збірки "Лісова сторожка".

Згаданий немолодий персонаж володіє унікальною здатністю відчувати природу, практично розчиняючись у ній. Тому дідусь докладає багато зусиль для того, щоб зберегти кожну рослину й тварину,бо інакше оскудіє земля. Автор не сумнівається в тому, що добро, яке людина несе у світ, вертається їй сторицею. Так ліс "зустрічає Данила, як тата: гілля немовби одхиляється з-понад стежки, щоб він часом не вдряпнувся, пеньки немовби одступають від неї, щоб він часом не спіткнувся"

Хоча на розсаднику Данило тривалий час ізольований від родини, однак він зовсім не почувається самотнім. У Коряка є вірні друзі. Зворушує товариш і помічник сторожа – кумедний песик Кузька, безмежно відданий своєму хазяїнові. Викликає добру посмішку й бідовий гайворон Однокрил, який допоміг Кузьці прогнати величезного вепра ("Нічний злодій"). Мудрий Данило в кожній істоті бачить частинку природи, що має своє призначення, без якої збідніє світ. І себе він відчуває такою ж частинкою, а не володарем, як твердили нам десятки років, злочинно, з тупою послідовністю доводячи землю до екологічної катастрофи

"Степова казка" – невеличкий цикл казочок про тварин. До її складувходять: "Забутий Курінь", "Як свисне бабак...", "Небезпечний приятель", "Ходи,біда, стороною!" Об’єднувальним компонентом тут виступає старий Курінь."хатка не хатка, бо ні стін, ні вікон, ані димаря; одначе й не стіжок, бо двері є"

Персоніфікований Курінь проживає перед нами кілька важливих етапів. Спочатку автор показує процес майстрування степового "будиночка" і те, як Курінь, наче маленька дитинка, наслідує свого "батька". Так, обтесуючи дерево,тобто здійснюючи підготовчі роботи, старий Демид розгинав спину й проказував:"О-ох! Болять мої кісточки… Мабуть, на дощ". А наступного дня, коли степовики вантажили цю споруду на віз, Курінь несподівано промовив: "О-ох!"Та на відміну від діда, який цим вигуком виказував болісні фізіологічні відчуття,"новонароджений" герой виразив збентеження від перших у його житті змін.

Зробивши раму своїй будівлі (власне, "хребет" героя) й оббивши її латами,задоволений дід весело вигукнув: "Хух. Заморився, хай тобі абищо". Таким чином Демид виявив радість від результативної творчої праці. І знову. Курінь потішно повторив за своїм творцем "Хух!", коли його привезли на поле та зсадили з воза. Григір Тютюнник переконливо показує щастя персонажа, котрий усвідомив своє призначення і втішився ним. Недаремно Курінь так казав кожного разу, коли його перевозили на нове місце.

Згодом Курінь відслужив своє і постарів, усіма забутий. Позеленілий від моху й заснований павутиною, герой розучився говорити. Нині ж старезний Курінь відродили до життя його нові мешканці – степові тваринки та комахи. Люди й не здогадуються про те, що Курінь не самотній, бо "насправді в ньому живуть, і старанно працюють, і спочивають, і їдять, навіть граються, як є коли". Прозаїк учить своїх маленьких читачів уважніше придивлятися до оточуючого світу, адже він набагато яскравіший і різноманітніший, аніж ми тільки можемо собі уявити.

У казці "Як свисне бабак..." прозаїк знайомить із Кротом, котрийвипадково опинився в Курені

Автор знайомить Крота з іншими мешканцями Куреня – працьовитими мурашками та хвалькуватим Павуком. Герої Тютюнника показують зразок справжньої гостинності й терпимості. Так, Кріт, випадково створивши незручності для мурах, шанобливо перепрошує в них, а старожили люб’язновизнають права нового сусіда. Звертає на себе увагу незначний (на перший погляд) штрих: мурашиний ватажок завбачливо повідомляє про те, що в одному з Куреневих кутків хтось невідомий почав рити нору. Ця художня деталь свідчить про те, що в основу мирного співіснування дуже різних пожильців покладено взаємоповагу і взаємодопомогу.

Їжак і Кріт, герої казки "Небезпечний приятель", змогли порозумітися попри те, що зазвичай ворогують. "Хіба, якщо вдачі у нас різні, то й сваритися неодмінно? Вдача – це таке: сказав їй "мовчи!", вона й мовчатиме" – такміркує мудрий Їжачок. У цих нехитрій, проте вельми мудрій життєвій філософіїсформульовані принципи толерантного співіснування не тільки казкових героїв, а й людей, спроможних сприймати без агресії погляди інших, а також їх поведінку і спосіб життя.

У промовистій назві фінальної казки "Ходи, біда, стороною!" звучить наївне замовляння, яким тваринки намагаються врятуватися від неминучої небезпеки. І селяни, зворушені дружною спільнотою, вирішують зберегти Курінь. Так колективна шляхетна мета поєднала, здавалося б, далекі людський і тваринний світи