Тетяна Осінь. Тетяна Василівна Нікулочкіна (літературний псевдонім Тетяна Осінь) народилася 2 жовтня 1949 р. в місті Запоріжжі. Членкиня Національної спілки письменників України, поетеса, прозаїкиня, перекладачка. Членкиня Запорізького обласного ЛІТО імені Михайла Гайдабури та літературного об’єднання «Пошук» ім. Миколи Лиходіда. Має середню освіту, і все життя займалася самоосвітою. Авторка працювала здебільшого на заводах. Загальний стаж роботи 45 років, з яких 37 років працювала монтажником радіоелектронної апаратури та приладів на запорізькому КП НВК «Іскра». Вірші та прозу почала писати з дитинства, відвідувала ЛІТО.
Літературна творчість. Працювати над ними почала після 2000 року, коли долучилася до літературних осередків міста. З 2015 року авторка жодного поетичного рядка не написала російською мовою. Авторка книг: «Осінній віршопад» (2011), «Светлые полдни» (2011), «Над суетой» (2012), «Время жатвы и стихов» (2014), «Жажда света» (2015), «Римовані паралелі» (2016), «Життєдайне слово» (2017), «Сонячне гроно» (2017), «Пізня зав’язь» (2019), «Талан любити і прощати» повість і оповідання (2019), «Рахманне передмістя» (2020), «Таврійські сонети» (2021).
***Налетів чубатий вітер розколошкав трави,Та стомився і спочити ліг посеред ставу. А у небі, як отари, - обважнілі хмари…Пошукати найсмілішу і собі до пари?Понести на дужих крилах та зчинити зливу,Напоїти донесхочу золотаву ниву,А тоді вже і спочити у широкім полі,Де вростають в синє небо велетні-тополі.
***Вже згасла осінь: відлетіла. Разом з птахами у глибінь. Зима несла на дужих крилах. Вітрів тужливу голосінь.І верби, зводячись навшпиньки,Стояли в білих сорочках,А вітер струшував сніжинки,І стигли води у річках. Снував цупкі полотна січень,В полон під кригу влігся став. Здавалось, холод буде вічним,Бо так він довго панував. Та навесні нам заспіваєТой осокір, що в небо вріс. Смарагдом весело засяєГіллясте плетиво беріз.