Презентація "Групова супервізія:теорія та практика"

Групова супервізія: теорія та практика

Практичний психолог Василівської гімназії

Губиниської селищної ради

Олена Ломака ПС-24-/м 

Групова супервізія – це значною мірою узагальнювальний термін, який використовують для визначення широкого кола діяльності. Групову супервізію можна найточніше визначити як використання груп для виконання частини або всіх завдань супервізії. Якщо команда вирішила впровадити групову супервізію, то для визначення її майбутнього вирішальними є перші кроки.

Управління змінами в членстві – це ключова проблема всіх відкритих груп. Насамперед потрібно ретельно подумати над окремими рішеннями. Найефективніше це можна зробити, якщо супервізор дасть групі структуру, аби супервізовані самі знайшли відповіді на такі питання:

− Як довго повинні тривати зустрічі і як часто проводитися?

− Наскільки суворо потрібно дотримуватися часових меж?

− Що вважати членством у групі?

− Чи є група відкритою для студентів-практикантів, вищого керівництва, адміністративного персоналу тощо?

Також групову супервізію треба зосередити на таких питаннях, як:

− особливості роботи в команді;

− можливості проведення спільних обговорень діяльності учасників команди (форма проведення, типи можливих запитань, способи обговорення, планування роботи команди тощо);

− конфіденційність стосунків та інформації.

У західних країнах існують спеціальні центри, що спеціалізуються на консультаційних і тренінгових

супервізіях. Доволі успішними були спроби їх створення й в Україні.

Серед науковців та фахівців побутує думка, що для консультантів телефонів довіри, громадських приймалень, служб для дітей і молоді потрібний постійний супровід супервізора – висококваліфікованого психолога з досвідом роботи в спорідненій сфері. Не обов’язково він має бути людиною зі сторони. У такому разі можлива взаємосупервізія (інтравізія) – обговорення групою консультантів чи психотерапевтів складних випадків, обмін досвідом і психічне розвантаження.

Чим виразнішим є бачення членів команди щодо того, якою повинна бути групова супервізія, тим імовірніше, що вони поділятимуть між собою відповідальність за її розвиток. Тому було б корисно, щоб група розглянула завдання, наведені нижче, та обговорила відносну цінність кожного з них:

− надання підтримки й розвиток індивідуальних особливостей учасників групи (вимір працівника);

− надання практичних консультацій (вимір практики);

− побудова та розвиток групи чи команди, вивчення проблем групи (вимір команди);

− вирішення питань, пов’язаних із закладом, менеджментом, організацією, політикою, прийняттям рішень (вимір установи).

Структура.

Хоча структура групової супервізії може суттєво змінюватися з перебігом часу, проте важливо прийняти окремі попередні рішення. Зрозуміло, погоджена структура може певною мірою зменшити тягар супервізора щодо керування та спрямування групи, а також надати певне відчуття безпеки членам групи.

Потрібно визначитися щодо:

− використання часу;

− вибору змісту;

− стилю участі;

− використання різних видів діяльності.

Мета групової супервізії більш дидактична, ніж за індивідуальної супервізії: розширення арсеналу концепцій, підходів, тактики й т. ін. за рахунок думок усіх учасників групової супервізії.

Звичайна кількість учасників групи – 6–8 (визначається контрактом). Як супервізований на кожній груповій сесії виступає один з учасників групи за графіком, що визначається групою. Матеріалом для супервізії є усна доповідь супервізованого за одним психотерапевтичним випадком (зазвичай, опис однієї сесії з клієнтом, уключаючи короткий виклад анамнезу та опис клінічної картини й терапевтичного підходу). Доповідь адресується супервізору та іншим учасникам групи й може супроводжуватись ілюстрацією відеозапису психотерапевтичної сесії.

Зазвичай, загальна тривалість циклу групової супервізії – один рік, тривалість кожної зустрічі – дві години, група зустрічається із супервізором один раз на тиждень. Кожна зустріч структурована фазами роботи (контроль над структуруванням часу та цілеспрямованістю роботи здійснює супервізор).

Крім структурування роботи групи, супервізор виконує такі додаткові завдання:

− недирективним шляхом спонукає до навчання супервізованого та інших учасників групи використовувати більш результативні стратегії втручання;

− захищає супервізованого від можливої депресивної реакції на груповий тиск (дебрифінг);

− спостерігає за спілкуванням у групі та стежить за збереженням атмосфери безпеки;

− аналізує додаткові складові частини контакту на допустимому для цієї групи рівні (наприклад аналіз опору, переносу/контрпереносу й інших психологічних захистів);

− сприяє свободі та відкритості висловлювань;

− стимулює розвиток здатності до концептуалізації учасників групи.

Першорядним завданням супервізора є вміння створити умови, у яких процес може протікати найплідніше. Цьому сприяють правила, які традиційно дотримуються групою: не оцінювати, не критикувати, не сперечатися, не будувати гіпотез.

У професійних службах супервізія є елементом надання допомоги, оскільки вона спрямована на забезпечення стандартів якості й підтримку супервізованих у їхній повсякденній діяльності. Вона допомагає визначити особистісні якості, способи реагування, особливості поведінки та ціннісні орієнтації супервізованих, полегшує набуття ними теоретичних знань, умінь і їх адекватне використання в професійній практиці, запобігає професійному стресу й вигоранню.

Супервізію потрібно розглядати як частину політики організації, важливий чинник забезпечення її стабільності й ефективного розвитку.

Порівняно з індивідуальною, групова супервізія дає змогу використовувати значно більше методів, зокрема таких, як:

− групова дискусія;

− робота в малих групах, тріадах або діадах;

− рольова гра;

− структуровані вправи та ігри;

− проєктивні вправи (наприклад зображення скульптур, малювання тощо);

− прослуховування аудіоматеріалів; − відео.

Дослідники групової супервізії Е. Наварре та Е. Сайлес, порівнюючи індивідуальну й групову супервізії, виявили незначну відмінність 66 у загальній ефективності цих двох методів роботи: ті супервізовані, які мали досвід групової супервізії, краще узагальнювали вивчене та більше розуміли контекст, у той час як ті, котрі мали досвід індивідуальної супервізії, були кращими в роботі з конкретними користувачами послуг. Так, групова супервізія дає змогу суттєво економити час супервізора (І. Астремська).

Групова супервізіє відіграє дві основні ролі:

–            по-перше, вона надає підтримку в тому сенсі, що, слухаючи інших, супервізовані почуватимуться менш ізольованими та більш спроможними здобути збалансованіший погляд на власну практичну діяльність;

–            по-друге, група може виступати вторинним джерелом досвіду, спонукати своїх членів до навчання з досвіду інших і в такий спосіб пришвидшувати їхній професійний розвиток. Водночас новий працівник може ліквідовувати розрив між своїм безпосереднім досвідом та встановленими загальними принципами.

Групова супервізія має свою специфіку проведення. Супервізований розповідає про свою проблемну ситуацію, про власні труднощі в ній і формулює запит або може просити допомоги у формулюванні запиту.

Отже, групова супервізія значно більше, ніж індивідуальна, дає змогу зануритися в себе, даючи час для того, щоб ідея прояснилися. Важливою навичкою для супервізора групи є вміння відрізняти супервізованого, котрий обмірковує ситуацію, від того, що відволікається з інших причин.

Дякую за увагу!