Життєвий і творчий шлях. Формування літературно-естетичних смаків. Основні мотиви творчості – надія на духовне розкріпачення людини, щасливе майбутнє рідного краю, поцінування людей мистецтва. Утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.
Відверта, весела, довірлива жінка, інтелігентка, має щиру ніжну душу, як вона писала про себе: ” Моя душа любила світ “. ” Пишу тоді, коли душа співає , а для кого і що – ніколи себе про це не питаю : я вже така людина , що зложилась і теоретично себе переробляти вже мені пізно . Яка я є , така я є” .
“ Гей на бій ! За нами встануть!”(1905), збірка віршів “ Туга за сонцем “ (1907), “ Сонце з-за хмар “ (1910), збірка поезії “ Пісня життя “(1911),“ Вишневий цвіт ” (1912), “ Пісня сонця і просторів “ (1914),” Сльози “ (1915), “ Встань, сонце! ”(1916),” Пробудження “(1917), етюд “ На сході “(1925), “ Калина “ (1928).
Не спи, сину! Час не спати: Перед ранком ясним, гарним Ще темніють ночі шати, Перед світлом яснобарвним; Ще подужати жадають Усе добре, усе чисте, Тільки того й дожидають Щоб убити все барвисте!.. Не спи, дочечко кохана: Ночі теплої не буде, Близько хвиля та бажана, Як світ ясний матір збуде, І крізь хатні віконця Рознесеться, залунає По занедбаному краю Пісня волі, пісня сонця!
Я не боюсь ні грому, ні хмари - Змалку я звикла до гнівних пісень, Серця мого не злякають примари В темряві бурі не згубиться день, Я – провознісниця гніву безодні, Білая чайка над морем сумним, Думка, що збуджує сили народні, Гасло, що променем сяє ясним! Море розбурхане плеще і виє, Кидає піною, рве береги, Буря і блискавка спалить і змиє Все, що піднятись не мало снаги… Гей же, до мене, чайки, прилучайтесь; Лучче не жити, а згинуть в бою; Хутко зі мною над морем єднайтесь, Міцно борітесь за долю свою !
І знову теплінь, як раніше, І гріє сонце, й вітер спить, І до життя любов`ю дише Розкішний гай, що весь тремтить ; Далеко всі турботи світа, Затихли пориви смутні , Розкрилось серце для привіта, Повстали думи - огні … О, як востаннє листя сяє! О, як шепоче осінь та … Се - ніби юність промовляє, Се - мрія серця золота: “ Живи! Люби! Кохай Вкраїну! Поверне краща доба … В краю не буде смерті й тліну. Не смерть міцна, а боротьба! “
Пам’яті Тараса Шевченка Співець великий, син народу, Він і в неволі не мовчав, А в кого лютилась негода, І ворон сторожем літав... ” Умреш, – він каркав, – і з тобою умре Україна твоя! І нишком пізньою добою Сховає вас чужа земля ”. „ Ні, не умре! – сказала Слава. – Я розкажу його братам, Що ніч сувора і лукава Його убить хотіла там. Він буде жить і вічно жити І в світлі сонця, і у тьмі, І будуть славить і хвалити Його раби, колись німі!
* * * Співайте пісні голосніш, Будіть думки про волю! Тоді ми встанемо міцніш За кращу братню долю! Кричіть про сонце золоте, Що зійде над братами, – І ми певніше за святе Поляжем головами! Приспіть ви зиму навісну: Морози серце нудять... Надії будять в нас весну, Події – помсту збудять!