Презентація "Христя Алчевська" до програми "Літературна Харківщина".

Відверта, весела, довірлива жінка, інтелігентка, має щиру ніжну душу, як вона писала про себе: ” Моя душа любила світ “. ” Пишу тоді, коли душа співає , а для кого і що – ніколи себе про це не питаю : я вже така людина , що зложилась і теоретично себе переробляти вже мені пізно . Яка я є , така я є” .

Христина Олексіївна з неповних п'ятдесяти років життя майже тридцять віддала праці на збагачення літературно-мистецької скарбниці рідного народу , працювала вчителькою . 100-річчя з дня народження Алчевської було внесено до календаря знаменник дат міжнародної організації ЮНЕСКО .

Гарно співала, малювала, захоплювалася заняттями у драмгуртку, зрештою, мала найбільшу пристрасть - літературу, служіння якій присвятила життя .

“ Гей на бій ! За нами встануть!”(1905), збірка віршів “ Туга за сонцем “ (1907), “ Сонце з-за хмар “ (1910), збірка поезії “ Пісня життя “(1911),“ Вишневий цвіт ” (1912), “ Пісня сонця і просторів “ (1914),” Сльози “ (1915), “ Встань, сонце! ”(1916),” Пробудження “(1917), етюд “ На сході “(1925), “ Калина “ (1928).

“У “ старі міхи ” заливала “ молоде вино, пристосовувала традиційну форму до нового змісту ” – критика української літератури. “ Душа ліричної героїні увінчувалася спалахами оптимізму, але далеко не завжди ”.

Не спи, сину! Час не спати: Перед ранком ясним, гарним Ще темніють ночі шати, Перед світлом яснобарвним; Ще подужати жадають Усе добре, усе чисте, Тільки того й дожидають Щоб убити все барвисте!.. Не спи, дочечко кохана: Ночі теплої не буде, Близько хвиля та бажана, Як світ ясний матір збуде, І крізь хатні віконця Рознесеться, залунає По занедбаному краю Пісня волі, пісня сонця!

Я не боюсь ні грому, ні хмари - Змалку я звикла до гнівних пісень, Серця мого не злякають примари В темряві бурі не згубиться день, Я – провознісниця гніву безодні, Білая чайка над морем сумним, Думка, що збуджує сили народні, Гасло, що променем сяє ясним! Море розбурхане плеще і виє, Кидає піною, рве береги, Буря і блискавка спалить і змиє Все, що піднятись не мало снаги… Гей же, до мене, чайки, прилучайтесь; Лучче не жити, а згинуть в бою; Хутко зі мною над морем єднайтесь, Міцно борітесь за долю свою !

Гей, на бій! За нами встануть Всі зневолені люди; Забезпечений час свободи, Бо таких багато буде!.. Ой на те ви не вважайте, Що проллються ріки крові: Крізь горнило сліз гарячих Ми простуємо до любові. До братерства, до єднання Проти тьми й неволі злої Без рабів, без панування !

І знову теплінь, як раніше, І гріє сонце, й вітер спить, І до життя любов`ю дише Розкішний гай, що весь тремтить ; Далеко всі турботи світа, Затихли пориви смутні , Розкрилось серце для привіта, Повстали думи - огні … О, як востаннє листя сяє! О, як шепоче осінь та … Се - ніби юність промовляє, Се - мрія серця золота: “ Живи! Люби! Кохай Вкраїну! Поверне краща доба … В краю не буде смерті й тліну. Не смерть міцна, а боротьба! “

Пам’яті Тараса Шевченка Співець великий, син народу, Він і в неволі не мовчав, А в кого лютилась негода, І ворон сторожем літав... ” Умреш, – він каркав, – і з тобою умре Україна твоя! І нишком пізньою добою Сховає вас чужа земля ”. „ Ні, не умре! – сказала Слава. – Я розкажу його братам, Що ніч сувора і лукава Його убить хотіла там. Він буде жить і вічно жити І в світлі сонця, і у тьмі,  І будуть славить і хвалити Його раби, колись німі!  

* * * Співайте пісні голосніш, Будіть думки про волю! Тоді ми встанемо міцніш За кращу братню долю! Кричіть про сонце золоте, Що зійде над братами, – І ми певніше за святе Поляжем головами! Приспіть ви зиму навісну: Морози серце нудять... Надії будять в нас весну, Події – помсту збудять!

Він незрячими очима Сонечко вже бачить І не зна, що біля нього Тільки ніч манячить. Він уваги не звертає, Степ кругом чи люди, Пісню сонця він співає І надію будить... Й одоліти не здолають Духи злої ночі, Світа правдоньки святої, Якій вірять очі!..