Всю історію розвитку художньої культури можна поділити на такі періоди: Первісна художня культура ( 35 тис.р.до н.е. – ІV тис. р. до н.е.)Художня культура стародавніх цивілізацій ( ІV тис. р. до н.е. – І тис. до н.е.)Художня культура Античності( ІІІ тис. р. до н.е. – 476 р. н.е.)Художня культура Середньовіччя ( V – XIVст.)Художня культура епохи Відродження (XIV - кінець XVІ ст.)Художня культура Нового часу ( початок XVІІ – ХІХ ст.)Художня культура ХХ – початку ХХІ ст.
Епоха – великий період часу, який характеризується спільністю філософських, релігійних та політичних ідей, наукових уявлень, етичних.та моральних норм, естетичних цінностей. Стиль ( з латинської – гостра паличка для письма) – це сукупність стійких ознак, що характеризують твори мистецтва певної культурно-історичної епохи або індивідуальну манеру митця. Стиль епох – певні етапи в історії художньої культури, коли складалася цілісна художня система, що охоплювала різні види мистецтва.
Національна культура – це історичний досвід народу, який сконцентровує та накопичує власне специфічне, лише йому притаманне світосприйняття, прагнення, життєві цінності, практику освоєння навколишнього середовища і передає цей досвід молодшому поколінню. Національним стилем є особливості мистецтва будь-якого народу, властиві йому протягом тривалого часу ( «стародавньоєгипетський стиль», «китайський стиль» тощо).
Стиль епохи знаходить свій конкретний вплив в індивідуальному стилі митця. Слово «стиль» уже в стародавньому світі означало індивідуальну манеру митця. В свою чергу, поняття «індивідуальний стиль» вживається для позначення сукупності художніх особливостей, властивих творчості митця. (наприклад, стиль Леонардо да Вінчі, стиль Мікеланджело, стиль Рафаеля) або навіть окремому періоду їхньої творчості. Леонардо да ВінчіМікеланджело. Рафаель
Поняття «античність» уперше з’явилось в епоху Відродження як назва греко-римської культури. Основу античної культури складають естетичні поняття міри, гармонії та краси. Вони тісно пов’язані між собою. Міра є вихідним принципом існування всіх явищ та предметів. Напис на фронтоні храму Аполлона у Дельфах говорив: «Нічого понад мірою!» Грецький філософ Демокріт був упевнений, що «краса – це певна міра в усьому», а гармонію греки розуміли як єдність у різноманітті. Можливо такі думки є результатом міри, яку втілює сама природа. Храм Аполлона в Дельфах. Реконструкція
Гармонія кожної речі вживається в певних пропорціях її окремої частини. Греки намагалися розробити математичні правила, за якими можна визначити ідеальні пропорції гармонійної людської фігури. Наприклад, давньогрецький скульптор Поліклет не тільки виклав в трактаті «Канон», але й втілив у скульптурі Дорифора. Ця скульптура стала сенсацією. Вона порушила статичність скульптур Стародавнього Єгипту. Поліклет. Дорифор
Золотий перетин - це таке пропорційне ділення відрізка на рівні частини, при якому весь відрізок так відноситься до більшої частини, як сама велика частина відноситься до меншої; або іншими словами, менший відрізок так відноситься до більшого, як більший до всього а : b = b : c або с : b = b: а. Відкриття давніх греків. Естетичний канон= 0, 618
Під час будівництва храмів використовували міри довжини, які були запозичені від пропорцій людського тіла: долоня, стопа, лікоть. У стародавній архітектурі була розроблена цілісна художньо-осмислена система, що пізніше отримала назву ордеру. Ордер ( з лат. – порядок ) –вид архітектурної композиції, яка складається з вертикальних (колон) і горизонтальних (карниз, фриз) частин у відповідній архітектурно-стильовій обробці.
Ордерна система залишалася задіяною і в подальші часи. Прямолінійність, цілеспрямованість і практичність римського характеру знайшли яскраве вираження у художніх творах Стародавнього Риму. Їхній зміст у більшості випадків визначають ідея богообраності римського народу, вимоги до кожного римлянина передусім виконувати свій громадський обов’язок та повага до закону. Славнозвісна формула римських юристів говорить: «Нехай загине світ, але переможе справедливість!»Віра в особливу місію римлян втілилася передусім в прагненні створювати грандіозні форми в архітектурі, скульптурі та інших видах мистецтва. Своєрідність худ. культури римлян полягала в їхній здатності запозичувати все найкраще у підкорених Римом народів, і на основі їхніх досягнень робити нові відкриття. Так у етрусків римляни перейняли арочне склепіння, а у греків –ордер.
Римське скульптурне мистецтво продовжувало традиції грецького портрета. Але характерною ознакою є виключний реалізм у відтворенні людського обличчя. Завдяки римській скульптурі до нас дійшли портрети відомих полководців, імператорів, філософів, письменників. Римляни створили знаменитий тип статуї тогатус, який служив для зображення оратора у тозі (стародавньоримському одязі). Традиція зображувати у такому вигляді полководців збереглася в Європі до середини ХІХ ст. Статуя Августа. Рим, Італія. Скульптурні портрети