Презентація " Ігор Калинець. збірка " Дивосвіт"

“Дивосвіт” Ігоря Калинця

“Дивосвіт” – це цикл поезій, де автор оживлює образи Стежечки, Блискавки, Веселки, Диму тощо, примушуючи читача замилуватись красою природи і пробудити любов до неї. 

“Писанки” – уславлення материнської праці,прагнення відтворити дивовижний світ для своєїдитини;“Стежечка” – уславлення краси довкілля;“Блискавка” – уславлення краси як необхідність задоволення спокою героїні;“Веселка” – уславлення веселки як стрічки українського віночку;“Криничка” – уславлення кринички як життєдайного цілющого джерела;“Дим” – запах диму свідчить про рід діяльності людини (готування їжі, прибирання в садку).

Виводить мама дивним писачком,по білому яйці воскові взори. Мандрує писанка по мисочках,із цибулиним золотим узваром,з настоями на травах і корі,на веснянім і на осіннім зіллі –і писанка оранжево горитьу філіграннім сплеті ліній. То вже вона, як дивовижний світ,то вже дзвенить, як згусток сонця,буяють буйно квіти у росі,олені бродять в березневім соці.І стилізовані сплітаються садиу маєві густих обрамлень,мереживом найтоншим мерехтитьгеометричний космацький орнамент.І я поплив у світ дитячих мрійна білі колискові оболоні... Котились писанками ізгориясні сонця у мамині долоні.“Писанки”

“Стежечка”​Ходім зі мною, стежечко. Обережно,не зачепися за камінець,переступи соломкуі під спориш не ховайся,—все одно бачу. А там,за городомого як ти виросла!Сама біжиш,через струмок перескакуєш,батіжком по пилюці цвьохаєшза суницею збочуєш,топчеш горох при дорозі. Коли б глянути, стежко,он з тої гори на всенький світ!Тільки не поспішай:така верчена ти,як дзига. Але ж світ красний —голова крутиться...

“Блискавка”Живе собі королева —королева темряви. Кортить їй зазирнутиу дзеркало —а темно. Зблиснена мить світлом —зазирне:— Хто на світі найгарніший?— Ви, Ваша темність,—відкаже дзеркалопохапцем. Заспокоїться королевана часину. Сказано,писана красуня.

“Веселка”Надягла веселкастрічок-стрічок,як у свято. Взяла коромислоі пішла до річки. Дорогою перестрів їїкнязенко соняшникіз золотим черевичком. У руці. Поміряла веселка —якраз на ніжку!От вони й побралися.

“Криничка”Сплю глибоко-глибоко. А ще глибше —мати моя підземна. Я їй про зорі розповідаю,а вона —про коріння дуба. Я їй про хмаринку,а вона студеним молокоммене поїть. Я їй про метелика, а воназ водяного царстварусалку приводить. А оце весняна калинане хоче забратиз мене свою подобу. Тільки сонцеп'є та п'єкалинову водучерез золоті соломинки.

“Дим”Втік дим від вогнища,просто у синіх джинсах,розпатланий,та й подався у мандри. Тільки спечену картоплинуприхопив. По дорозі місто. Сів у трамвай —принюхується. Зітхнула кондуктор:— Осінь мені запахла. Залоскотало водієві в носіповернув трамвайі гайнув у гай.«Я не в той трамвай сів»,-подумав димі через вікновистрибнув.