Презентація "Іменник: число, відмінок, відміна"

Конспект 29.04. 10-Б клас Іменник – 2 урок

3. Число іменників. Збірні іменники

Іменники мають два числа: однину й множину.

Іменник в однині можна співвіднести з він, вона, воно або поєднати з цей, ця, це: цей корінь (він), ця сосна (вона), це коріння (воно).

Іменник у множині можна співвіднести з вони або поєднати з ці: ці корені (вони), ці сосни (вони).

Частина іменників вживається, як правило, тільки в однині. Вони означають:

1) назви речовин: молоко, залізо, віск, кров;

2) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, картоплиння, морква, листя, проміння, каміння;

3) назви дій, якостей, почуттів: хода, думання, біганина, далеч, синь, хоробрість, гнів;

4) власні назви: Оксана, Степан, Сосюра, Іваненко, Вінниця, Добротвір.

Незначна кількість іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

1) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;

2) збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова;

3) назви дій, станів, почуттів тощо (переважно іменники з суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива;

4) власні географічні назви: Карпати, Черкаси, Апенніни.

Визначаючи число іменників, треба особливу увагу звертати на збірні іменники — вони, як правило, стоять в однині, хоч і називають сукупність багатьох предметів: наша молодь, осіннє листя, коріння проросло.

4. Відмінки іменників

Іменник, пов’язуючись у реченні з іншими словами, змінюється за відмінками.

В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання:

1) називний — хто? що? (син, яблуко; сини, яблука);

2) родовий — кого? чого? (сина, яблука; синів, яблук);

3) давальний — кому? чому? (синові, яблуку; синам, яблукам);

4) знахідний — кого? що? (сина, яблуко; синів, яблука);

5) орудний — ким? чим? (сином, яблуком; синами, яблуками);

6) місцевий — на (в, при) кому? на чому? (на синові, яблуку; синах, яблуках);

7) кличний — хто? що? (сину, яблуко; сини, яблука).

Називний відмінок називається прямим, усі інші — непрямими.

Називний і кличний відмінки вживаються завжди без прийменника, місцевий — завжди з прийменником, давальний відмінок, на відміну від місцевого, виступає майже завжди без прийменника (з давальним відмінком поєднуються тільки прийменники назустріч, наперекір, навздогін, на противагу): І знов жага (на чому?) на світі жити, чинить добро, людей любити й віддать душі надбитий хист (чому?) країні рідній на користь (М. Старицький). Усі інші відмінки можуть вживатися як з прийменниками, так і без них.

Щоб під час аналізу іменників не сплутати знахідного відмінка з називним або родовим, слід ставити до іменника відразу обидва питання хто? що?, кого? чого? або кого? що?: За сонцем (хто? що?) хмаронька пливе, (кого? що?) червоні поли розстилає і (кого? що?) сонце спатоньки зове у (кого? що?) синє море (Т.Шевченко).

В українській мові є іменники, які не змінюються. Це переважно слова іншомовного походження (кашне, метро, парі, Перу, Чилі, Гейне, Дюма), жіночі прізвища на приголосний та -о (про Зою Гайдай, від Оксани Петрусенко), а також деякі абревіатури (МЗС, ООН, райвно, але: біля загсу, у ЦУМі). Відмінки таких іменників визначаємо за питанням, на яке вони відповідають у реченні або словосполученні.

1. Поділ іменників на відміни

За особливостями відмінювання іменники в українській мові поділяються на чотири відміни. Проте не всі.

Незмінювані іменники (радіо, таксі) і ті, що вживаються тільки в множині (двері, ворота), до жодної відміни не належать. Не зараховуються до жодної відміни і ті іменники, що відмінюються, як прикметники (вартовий, ланкова, Хмельницький).

Відміну іменника визначаємо за його початковою формою (називний відмінок однини)

До І відміни належать іменники жіночого й чоловічого роду, які в називному відмінку однини мають закінчення -а: тиша, хмара, буря, мрія, лелека, Микола, суддя, сирота.

До II відміни належать:

1) іменники чоловічого роду, які в називному відмінку однини не мають закінчення -а: дядько, герой, вітер, дощ, день;

2) іменники середнього роду, які при відмінюванні не приймають жодних суфіксів: село, жито, море, життя, узгір’я, курчатко.

До III відміни належать іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини не мають закінчення -а: тінь, ніч, любов, мати.

До IV відміни належать іменники середнього роду, які при відмінюванні приймають суфікс -ат- або -ен-: коліща — коліщати; ягня — ягняти; плем’я — племені, ім’я — імені.