Презентація "Історія маски".

Історія маски.

 Маска – це накладка з вирізами для очей, що приховує обличчя учасника маскараду, карнавалу, іноді з зображенням обличчя людини, голови тварини або міфічного звіра. Маска означає потаємність, таємницю. Маски передають характер героїв, вони бувають: добрі, веселі, злі, сумні, боягузи. Одягнувши таку маску, людина повинна відповідно поводитися. Маска виникла дуже давно і була зовсім не схожа на сучасну. Уже первісні люди одягали маски, виконуючи священні танці.

ВИДИ МАСОККАРНАВАЛЬНІОБРЯДОВІТЕАТРАЛЬНІКУЛЬТОВІ

Маска з'явилася як реквізит культу. Ритуальні маски зображували тварин, духів, міфологічних персонажів, сили природи, їх надягали учасники культових обрядів. Вони широко відомі з найдавніших часів у багатьох племен і народів світу. У культових обрядах маска слугувала засобом комунікації з духами і містичними силами природи. Ритуальна маска мала потужну енергетику, адже її носій на час обряду переставав бути собою і перевтілювався на сутність, відображену в масці. Дотепер у фольклорних традиціях зберіглася віра у велику трансформаційну силу маски. Використовує цю чарівну енергетику з давніх-давен і мистецтво.

З глибини віків до нас дійшли маски з каменю - найдавнішим близько 13 тисяч років. Матеріалом для виготовлення масок слугували рослини, пір'я, дерево, шкіра, тканина, метал або папірус. Золото використовувалося у виняткових випадках, наприклад, для похоронної маски давньоєгипетського фараона Тутанхамона. Золота маска Тутанхамона є прекрасним зразком давньоєгипетського ювелірного мистецтва. На відміну від посмертної маски з гіпсу, яка є зліпком з обличчя покійного і залишається в світі живих, похоронна маска зберігає обличчя покійного для його подорожі в світ потойбічний. Поховальна маска Тутанхамона. У давньоєгипетській піраміді вчені знайшли золоту маску фараона Тутанхамона, який жив понад три тисячоліття тому. Від таких масок і народилося мистецтво скульптурного портрета. Древні маски намагалися точно відтворювати зовнішність людини, з якої ліпили маску.

Надбанням культури маску зробили в Європі древні греки. Античний театр бере свої витоки з культу Діоніса, покровителя виноградарства і веселих гулянок. На цих святкуваннях виступали і ряджені, котрі складали свиту Діоніса. Учасники мазали особу винною гущавиною, надягали маски і козлині шкури. Разом з урочистими і сумними, виспівували веселі, а часто і непристойні пісні. 

Маски в античному театрі були не просто такими, що сміються чи плачуть, вони уособлювали десятки найрізноманітніших людських типажів і душевних станів. Цікаво, що театральні маски стародавні греки "масками" не називали. Елліни говорили "просопон", тобто буквально "те, що ви бачите перед собою". Цим же словом древні греки позначали і передню частину голови. Тобто "просопон" було і обличчя, і театральна маска. Актори давньогрецького театру з масками

Маску чумного лікаря середньовічні лікарі носили під час епідемій чуми. Страхітливі маски з величезним пташиним дзьобом повинні були прогнати хворобу, від якої не було лікування, але, перш за все, вони захищали (на зразок сучасних респіраторів) самих лікарів від інфекції. У дзьобі були пахучі трави, які рятували медиків від чумного смороду.

У культурний контекст маска повернулася в епоху Ренесансу через італійську комедію дель арте - у фарсах, побудованих на імпровізації, актори в напівмасках грали все своє сценічне життя одного і того ж персонажа. Популярною розвагою серед аристократів були в ті часи костюмовані бали, на які гості були в масках, які дозволяли залишатися людині анонімною. У повсякденному житті того часу маски давали можливість знатним мандрівникам пересуватися по Європі інкогніто.

В Африці робили страшні воєнні маски. Воїни одягали їх, щоб налякати своїх ворогів, які ледь побачивши грізні маски, кидалися на втік. У кожній країні африканського культурного регіону, у кожної народності і сьогодні є свої «добрі» і «злі» маски. Є маски-герої місцевої міфології, маски-обереги, що зберігають сили і здоров'я, страхітливі маски тощо. Зазвичай маски прикрашалися загадковим орнаментом, кожна деталь якого мала символічне значення. Наприклад, зигзаг — це стежка предків, складний шлях, яким потрібно пройти з гідністю, щоб духи предків були задоволені; шаховий орнамент — подвійність світу, протистояння добра і зла, чоловічого і жіночого початків.

У головного атрибуту Венеціанського карнавалу — маски, своя окрема історія. Історія карнавалу у Венеції і традиційної венеціанської маски - починається в середньовіччі. У Венеції вони мали спершу суто практичне і пряме призначення в побуті, так сказати. Маски одягали куртизанки, а іноді і їх клієнти. Приховували обличчя від зайвих заздрісників, пліткарів, ревнивих дружин. Часом навіть від своїх жертв, яких йшли вбивати. Маски так заполонили вулиці Венеціанської республіки, що їх навіть спробували заборонити. Але нічого не вийшло. Обличчя стали закривати такими незвичайними прикрасами з серпня до Жирного вівторка, що передує Великому посту. З часом стали відкриватися майстерні, де художники та ювеліри створювали незвичайні, унікальні і, безумовно, красиві маски для всіх бажаючих. А в ході гулянь і всіляких розваг на Венеціанському карнавалі вони були ой як потрібні.

Маскарадна маска продовжує жити і сьогодні в традиціях венеційського та інших карнавалів. Але на велику театральну сцену маска так і не піднялася. Традиція стародавнього театру маски, яка продовжує жити в багатьох східних культурах, в Європі виявилася втраченою.

Українська народна маска сягає своєю історією з виникнення календарних свят та обрядів.

Козу ведуть!Найбільшою популярністю у східних слов’ян користувалася маска кози, символу урожаю. Зазвичай її робили із дерева, обклеюючи хутром. Нижня щелепа була рухомою, до неї прив’язували мотузку, і тоді "коза" могла клацати зубами. Іноді обходилися обручем із лози. Дві гіллячки служили рогами, дерев’яні ложки – вухами. На спину Козі одягали вивернутий хутром догори кожух. На святках Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених "козоводів", що йшли від хати до хати, щедруючи і розігруючи невеликі вистави. Козу тримав за налигача Дід. Він мав величезний ніс і червоні щоки, а на його спині проглядався горб.

Найдавніші маски традиційного рядження українців зооморфні — Коза, Ведмідь, Журавель, Бик, Кінь; з культом предків пов'язані антропоморфні маски Діда і Баби, а також маски змішаного походження (наприклад, Чорта). Популярними були побутові маски (Маланка, Василь, Наречений і Наречена), соціальні (Козак, Солдат, Піп, Пан, Король, Генерал), етнічні (Циган, Єврей, Турок), професійні (Лікар, Коваль, Сажотрус, Мисливець) та інші.

У Європі XVI століття засмага вважалася непристойною для аристократії, але особливо побоювалися сонця дами і тому носили чорні маски “Візард”. Овальний захист повністю покривав все обличчя. Залишалися лише прорізи для очей і маленька бусинка або клапан у рота, прикушуючи яку дама могла втримати маску на обличчі, але, на жаль (чи на щастя), вона робила її мовчазною. У єлизаветинскую епоху “Візард” була на піку популярності, і, на думку сучасників, така маска додавала таємниці жіночому характеру.

Щороку в лютому, напередодні Попільної середи, хорвати шість днів святкують в угорському місті Мохач карнавал Бушояраш. Вулицями бігають бушари – люди в страшних масках та овечих шкурах, які лякають перехожих та галасують (за однією версією, так вони відганяють Зиму і злих духів, за іншою – так колись налякали загарбників турків).

На італійському острові Сардинія найбільш відомий карнавал відбувається в місті Мамояда. Головною окрасою ходи є похмурі і мовчазні мамутонес, а також яскраві і веселі ісохадорес – персонажі місцевого фольклору. Особливо виділяються у натовпі мамутонес: вони одягнуті в чорні овечі шкури, на їх спинах кріпиться багато тяжких дзвіночків для тварин, голову приховують дерев’яні чорні маски і чорні хустки. Мамутонес Ісохадорес

Існували так звані "маски ганьби".Їх вдягали людям, які засуджувалися до покарання за: шахрайство, пияцтво, зраду, грубість та інше. Такі маски були поширені по всій Європі з пізнього Середньовіччя і до Вікторіанської доби (1837-1901) в Англії.