Презентація. "Історія розвитку сучасної вітчизняної методики образотворчого мистецтва"

Історія розвитку сучасної вітчизняної методики образотворчого мистецтва. Підготувала Соколенко Анастасія 31-ПО

Образотворче мистецтво з методикою викладання має свою історію, традиції та перспективи. Становлення цієї галузі педагогічної науки з найдавніших часів до сучасності досить ґрунтовно висвітлено у великій кількості наукових мистецтвознавчих, педагогічних та історичних праць.

Ґрунтовне дослідження історії розвитку методів викладання образотворчого мистецтва знаходимо у праці М. М. Ростовцева „Історія методів навчання малювання”. Дослідження розвитку і становлення сучасної методики образотворчого мистецтва представлено в науковому доробку С. В. Коновець.

C. В. Коновець дослідила, що на початку ХХ століття в Україні вчителів мистецького фаху готували у багатьох учительських інститутах: Глухівському (1874), Київському (1910), Вінницькому (1912), Миколаївському (1913), Полтавському (1914), Одеському (1915), Чернігівському (1916). А з 30-х років ХХ століття з’явилися і десятирічні художні школи.

Основними складовими мистецької освіти визначалися знання з теорії та історії різних видів мистецтва та уміння і навички щодо художньо-практичної діяльності. Дидактичною базою такої підготовки у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття були матеріали та напрацювання відомих вчених та фахівців з „художньої педагогіки”: Гальяра, О. і Ф. Дюпюї, Г. Кершенштейнера, Л. Тедда, П. Чистякова, роботи Р. Штейнера (засновника „вальфдорської” педагогіки), М. Монтесорі (авторки ідеї „раннього розвитку і вільного виховання дитини”), А. Бакушинського (розробника теорії „розвитку вільної творчості дитини”).

Відомо, що з 20-х років ХХ століття найпоширенішими стали два напрямки методики викладання образотворчого мистецтва:методика „комплексного навчання малювання” (Д. Н. Кардовський, М. М. Ростовцев, В. С. Кузін, М. Ф. Солом'яний, М. А. Кириченко, О. Я. Боровиков, В. Ю.Єлін, Г. С. Коробов).методика „розвитку вільної творчості дитини” (А. В. Бакушинський, Г. В. Лабунська, В.Є. Пестель, І. П. Глінська, В. М. Полуніна, Б. М. Нєменський, Н. М. Фоміна, Б. П. Юсов, Л. М. Любарська, О.Є. Ковальов).

Прибічники „комплексного” напрямку розробляли методику викладання образотворчого мистецтва у вигляді низки комплексних тем („Природа”, „Наше місто”, „Охорона здоров'я”), відповідно до яких і структурувався та наповнювався зміст навчальної діяльності школярів: „малювання з натури”, „малювання на теми”, „декоративне малювання” та „бесіди про образотворче мистецтво”. Особливого значення у такій методиці надавалося (за висновками Б. П. Юсова) опануванню „технічного образу” через навчально-технічний рисунок на шкоду „художньому образові” через естетичне сприймання та образотворчість. Такий підхід призвів до спрощення творчого шкільного предмета „Образотворче мистецтво”.

Іншою є сутність методики „розвитку вільної творчості”, яка полягає в актуалізації чуттєвих та творчих можливостей учнів в умовах загальноосвітньої школи. Представником методики „розвитку вільної творчості дитини” був А. В. Бакушинський, який в період становлення вітчизняної педагогіки мистецтва закликав до створення належних умов для „свободи дитячої художньої уяви та творчості”.

Як стверджує С. В. Коновець, справжнє відродження для теоретично-методичних розвідок А. В. Бакушинського настало лише у 70-х роках ХХ століття, коли група небайдужих ентузіастів (митців, педагогів, учених) під керівництвом Б. М. Нєменського та Б. П. Юсова розпочала науково-дослідницьку та практично-методичну діяльність у напрямку створення нової системи художньої освіти та естетичного виховання школярів. Були розроблені та на протязі двох десятиліть апробовані відповідні навчальні програми, посібники і підручники для 1-4-х класів загальноосвітніх шкіл.

За найпершими варіантами цих нових методик зміст уроків та види діяльності учнів структурувалися в трьох напрямкахзображення на площинізображення в об'ємісприймання мистецтва

В процесі широкомасштабного впровадження (на теренах всіх республік колишнього Радянського Союзу та, зокрема, в Україні) вони були удосконалені таким чином, що навчальна та художньо-творча діяльність учнів набула нового змістового наповнення за такими умовними напрямками:„колір”, „форма”, „композиція”, „простір та об'єм”, „сприймання дійсності”, „сприймання творів мистецтва”.

Протягом майже тридцяти останніх років було детально розроблено, експериментально перевірено та впроваджено в практику широке коло різних програм, посібників, підручників. Послідовники згаданих методик працюють сьогодні в Україні. Серед них: Л. В. Бичкова (м. Полтава), Л. М. Любарська (м. Одеса), Л. В. Бабенко (м. Кіровоград), Є. В. Ковальов (м. Глухів), С. В. Коновець (м. Київ) та багато інших. У зв'язку з цим існують обґрунтовані сподівання на позитивні зміни у змісті та методичному забезпеченні уроків образотворчого мистецтва в початкових класах, де предмети художньо-естетичного циклу мають неабиякий вплив на формування особистості дитини.