Презентація: "Італія, 1918-1939 роки".

Які особливості розвитку Італії (1918 – 1939 роки)?

Італія 1919 – 1939 рр. Безробітних в Італії налічувалося понад 2 млн. осіб. Зовнішній борг країни за роки війни зріс у 4,5 разу.Італія приєдналася до Антанти та претендувала на значні території на Балканському півострові, Малій Азії, Африці. Але, отримала лише західну частину Істрії з портом Трієст, Південний Тироль, Пулу, Горіцію, Зару та стала «переможеною серед переможців». У 1924 році Італія отримала Фіуме. Далмація увійшла до складу Югославії. Від Османської імперії Італія отримала Додеканеські острови. У Першій світовій війні загинули понад 600 тис. осіб, 1 млн. було поранено і 700 тис. залишилися інвалідами (точної інформації не існує, в різних джерелах надаються різні цифри). Загальні збитки від війни склали третину національного багатства країни.

1919—1920 - «червоне дворіччя».Італія, яка вийшла на світову арену як централізована країна лише в останній третині ХІХ століття, намагалася вибороти для себе сфери впливу. Але, не маючи потужної економіки вона не могла конкурувати з провідними країнами світу. Уряд обіцяв збільшити заробітну плату робітництву. Проте після повернення заводів і фабрик під контроль власників останні відмовилися це робити.селянський рух. Учасники його почали відбирати землі у власників. Це примусило уряд піти на поступки й дозволити в деяких випадках передавати селянству захоплені ним землі. Настрої протесту поширилися на ветеранів і військових, обурених зрадою союзників, що обманули країну. Внаслідок економічної нестабільності, післявоєнних негараздів поновився страйковий рух. Страйкарі вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення заробітної плати, укладення колективних договорів з адміністрацією. Страйкарі захоплювали продовольчі магазини й за допомогою профспілок розподіляли конфісковані продукти за низькими цінами. Робітництво для захисту від поліції створювало загони Червоної гвардії, а для виконання функцій місцевої влади — фабрично-заводські ради.

1919. ХІ, на виборах до парламенту перемогу здобули соціалісти. поява перших фашистських (правих) організацій. Причинами цього були: економічна відсталість, особливо, південних регіонів та посилення впливу лівих сил. Вони були сформовані як напіввійськові дружини колишніх фронтовиків і називались «фаші ді комбантіменто». Вони висунули програму, яка не відрізнялася від програм лівих: Встановлення восьмигодинного робочого дня,республіканський лад і соціальне страхування.проведення аграрної реформи і наділення селян землею.1919 рік,Головне, фашисти передбачали встановлення державного контролю над економікою!

1919. - збройний загін, очолюваний Г. д’Аннунціо, захопив порт Фіуме,1921. ХІ - створено Національну фашистську партію, яку очолив Беніто Муссоліні (він прийняв титул дуче — вождь).1922. - на виборах фашисти вже здобули 35 місць у парламенті. «Демократія для ситих», — казали італійці.який Антанта обіцяла передати Італії, але не зробила цього. Г. д’Аннунціо проголосив самостійну державу Фіуме, майже оголосив війну Італії. Лише в 1924 році ця територія увійшла до складу Італії

1922.27. Х - Б. Муссоліні віддав наказ про «похід на Рим». Напередодні за наполяганням фашистів було прийнято новий виборчий закон, за яким партія, що набирала 50% плюс один голос, отримувала 2/3 місць у парламенті. Опозиційні сили утворили «Авентинськнй блок, вимагаючи відставки Б. Муссоліні й розпуску парламенту. Проте дуче його просто розігнав і розпочав погроми опозиції. Король Віктор Еммануїл прийняв Б. Муссоліні й запропонував йому посаду голови уряду. Уряд, який очолив Б. Муссоліні, був коаліційним. До нього увійшли представники й інших партій.1924 - парламентські вибори.

1925 - Б. Муссоліні заявив, що розпочинається друга хвиля боротьби за владу, і висунув гасло: «Усю владу фашистам!».1926 - прийняття парламентом низки надзвичайних законів. Відповідно до них голову уряду призначав король, а не парламент. Від відповідальності перед останнім так само звільняв монарх. Уряд отримав право видавати замість законів декрети, місцеві органи влади було замінено префектами, яких призначав дуче. Старі профспілки та всі політичні партії, крім фашистської, заборонялися. Було відновлено смертну кару над «ворогами держави», створено трибунал і таємну поліцію, запроваджено заслання за політичні погляди без суду й слідства.1927 - прийнято «Хартію праці», яка проголосила страйки кримінальним злочином і започаткувала запровадження корпоративної системи в економіці держави, що мала забезпечити «спільні національні інтереси». Хартія Праці1927 рік. Через корпоративну систему держава здійснювала жорсткий контроль над економікою, фінансами. На 1929 рік економіка Італії показала значний успіх. У всіх галузях вона не тільки досягла довоєнний рівень а, перевищила його!

У 1934 р. в країні існувало 22 корпорації, що об’єднували промисловців, трудящих через нові контрольовані владою профспілки й посадовців фашистської партії. Взаємовідносини особи й держави в тогочасній Італії Б. Муссоліні висловив у гаслі: "Усе в державі, усе для держави й нічого поза державою". Корпоративна система стала специфічною формою запровадження державного регулювання економіки в поєднанні з владою фашистів. Поза контролем фашистів залишалася лише церква, на конфлікт із якою дуче не наважувався, усвідомлюючи, що більшість італійців є ревними католиками.1929 - Б. Муссоліні уклав із Папою Римським "Латеранський конкордат"про взаємне визнання Ватикану та Італійського королівства суверенними державами. Церква зберігала свій вплив на сімейні відносини та освіту, а італійський уряд виплачував Папі Римському грошові компенсації за відмову від претензій на весь Рим.

1938. - в Італії з’явилися расові закони.1938 р. «Сталевий пакт» союз з Німеччиною.1939, Італія окупувала Албанію, яку вважала своєю територією. Чиста арійська італійська раса оголошувалася вищою за інші.Італія встановила дипломатичні відносини із СРСР. Через два роки було досягнуто домовленості з Великою Британією про перерозподіл сфер впливу в Ефіопії на користь Італії. Газета від 11 листопада 1938 року в якої вперше надруковано расові закони. Під час Паризької конференції 1919 року було вирішено поділити Албанію між Італією, Югославією та Грецією. Але, Албанія залишилася самостійною державою. Саме це рішення США, Великої Британії, Франції та Італії й дало «право» на її окупацію.