Презентація "Італія після Першої світової війни. Встановлення фашистського режиму. Корпоративна держава"

Італія після Першої світової війни. Встановлення фашистського режиму. Корпоративна держава. Розділ 3. ПРОВІДНІ ДЕРЖАВИ СВІТУ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учениці/учні зможуть: Знати:– дати приходу до влади фашистів в Італії, Розуміти:– поняття: «авторитаризм», «авторитарна модель модернізації», «державне регулювання економіки», «корпоративна держава», «тоталітаризм», «фашизм»;Уміти:– встановити хронологічну послідовність і синхронність фактів, пов’язаних із економічною стабільністю та світовою кризою у провідних країнах міжвоєнного світу, боротьбою за збереження демократичного устрою і становленням тоталітарного режиму в Італії;– схарактеризувати фашистський режим в Італії;– порівняти стратегії подолання світової економічної кризи, обрані урядами США, Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії;– встановити передумови, механізми та наслідки утвердження тоталітарних режимів в Італії;– висловлювати аргументовані судження про політичну діяльність Беніто Муссоліні.

Становище Італії після Першої світової війниІталія вийшла з Першої світової війни такою ослабленою. Італійська армія втратила у війні 460 тис. убитими, близько 500 тис. покаліченими і понад 1,5 млн полоненими. Військові витрати становили 46 млрд лір, поглинувши 80 % видаткової частини державного бюджету; на 19 млрд лір збільшився зовнішній борг країни. Настрої реваншу і ураженого національного самолюбства були важливим чинником розвитку політичного життя в країні. Самі італійці з гіркотою називали свою країну «переможеною серед переможців». Відносини Італії із союзниками різко загострилися через небажання Великої Британії, Франції і США задовольнити значні територіальні домагання Італії, зокрема на адріатичний порт Фіуме (Рієку) і Далмацію. Прагнення Італії захопити ці території зі слов’янським населенням утягнуло її в гострий конфлікт з утвореним у 1918 р. Королівством сербів, хорватів і словенців.

Становище Італії після Першої світової війни. Повоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми й призвели до розгортання у 1920–1921 рр. масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Робітничі страйки супроводжувалися захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад (ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Такий рух охопив переважно північні промислово розвинуті райони країни й увійшов в історію під назвою «червоне дворіччя». Складне становище у державі призвело до втрати популярності традиційних партій. Усі прошарки суспільства вимагали змін. Найбільший авторитет мали соціалісти. Але розкол в їхніх рядах на прихильників більшовизму (згодом утворили Комуністичну партію Італії на чолі з Тольятті) і соціал-демократії не дав змоги захопити владу або хоча б закріпити здобутки робітничого руху.

Криза італійського парламентаризму. З моменту остаточного об’єднання Італії в єдину державу (1870 р.) пройшло порівняно небагато часу. Державні інститути ще не встигли зміцніти. 16 листопада 1919 р. відбулися парламентські вибори. Вони принесли перемогу соціалістам. Після парламентських виборів політична боротьба наростала швидкими темпами. У квітні 1920 р. спалахнув загальний страйк у Туріні. У серпні 1920 р. робітники-металісти висунули вимогу про підвищення заробітної плати. У відповідь підприємці оголосили локаут. За цих обставин улітку 1920 р. новий уряд сформував Дж. Джолітті. Він вжив заходів для посилення в країні ролі парламенту, до якого повертався контроль над бюджетом. Уряд вишукував резерв для поповнення казни за рахунок розширення кола платників податків. З іншого боку, було оголошено про впровадження робітничого контролю і підвищення на 10–20 % заробітної плати. Ці заходи дозволили припинити практику захоплення підприємств.

Криза італійського парламентаризму. В умовах політичної кризи в травні 1921 р. за вимогою Дж. Джолітті провели дострокові парламентські вибори. Вперше до парламенту обрали фашистів (35 мандатів), в яких прем’єр-міністр вбачав альтернативу лівим силам. Усе це відбулося вже після однієї з перших відкритих вилазок фашистів. У листопаді 1920 р. в одному з «червоних» центрів країни — Болоньї — фашисти розігнали мітинг трудящих, організований з нагоди перемоги соціалістів під час місцевих виборів. Міську раду, у складі якої соціалісти вибороли більшість, розігнали, а в робітничих кварталах фашисти влаштували погроми. У червні 1921 р. Джолітті змушений був піти у відставку. Його кабінет змінив уряд І. Бономі, який, однак, теж протримався недовго й у лютому 1922 р. поступився місцем уряду Л. Факта. Нерішучість цих урядів викликали критику не лише серед лівих, а й з боку фашистів, які завзято прагнули здобути владу. Відео Беніто Муссоліні, Диктатори https://www.youtube.com/watch?v=djq. YA5 A_2 D4

Прихід фашистів до влади. Б. МуссолініІталія стала батьківщиною фашизму не випадково. Великі підприємці, численні дрібні власники, селяни були вкрай стурбовані розвитком лівого руху, який прагнув насамперед переглянути ставлення до власності. Уряди Італії не змогли знайти ефективних засобів для захисту інтересів приватних власників. Тому люди, які володіли власністю, капіталами і заощадженнями, звертали свої погляди на фашистський рух, що зароджувався. У березні 1919 р. у Мілані відбувся перший зліт фашистів. Він і поклав початок першої фашистської організації Італії — «Фашио ді комбаттіменто» («Союз боротьби», або «Союз фашистських бойових загонів»). У основі програми фашистського руху (1919 р.) лежали три головні ідеї:співробітництво всіх соціальних груп;сильна державна влада, що забезпечувала б це співробітництво;націоналізм («нація понад усе!»).

Прихід фашистів до влади. Б. МуссолініФашисти висунули в цій програмі і загальнодемократичні вимоги, запозичені й у Народної партії, і у соціалістів: скликання Установчих зборів, проголошення республіки, загальне виборче право, гарантії громадянських свобод, впровадження прогресивного податку, конфіскація 25 % прибутків військових підприємств, передача землі селянам, встановлення 9-годинного робочого дня, участь робітників в управлінні виробництвом і навіть соціалізація окремих підприємств. Згодом, прийшовши до влади, фашисти забули про цю програму. Спочатку фашистська організація налічувала кілька десятків осіб, але поступово вона розширила свої ряди, переважно за рахунок колишніх фронтовиків. Різкі фрази, ефектні жести, демагогічна фразеологія — усе це приваблювало молодь, готову на що завгодно, аби не тягти ярмо прозаїчного існування. У рядах фашистів знайшли своє місце і люмпени, і частина анархістськи налаштованих сільських і міських робітників, які були розчаровані провалом революційного руху. З фашистами були тісно позв’язані і представники великого капіталу, які, у свою чергу, мали великий вплив на правлячі кола країни. Лідером італійських фашистів став Беніто Муссоліні.

Прихід фашистів до влади. Б. Муссоліні24 жовтня 1922 р. у Неаполі в театрі «Сан-Карло» відкрився черговий з’їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з агресивною промовою, ультимативно вимагаючи від уряду надати фашистам п’ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. Він мальовничо розказував про свою відданість монархії. 27 жовтня була оголошена загальна мобілізація фашистів. Наступного дня вони провели атаку на головні центри країни. Три колони сквадристів — членів фашистських бойових загонів (сквадр) — повинні були вступити в Рим з боку Перуджі, пред’явити ультиматум голові уряду й захопити основні міністерства. Відразу пролилася кров: у Кремоні, Болоньї, Алессандрії сквадристи стали некерованими. Кабінет міністрів прийняв рішення про відставку, але попередньо затвердив і розіслав на місця декрет про стан облоги, за умов якого армія мала необхідні повноваження для наведення порядку. Однак король Віктор-Еммануїл III відмовився підписати цей декрет.

Прихід фашистів до влади. Б. МуссолініКоли фашисти 28 жовтня йшли колонами на Рим, дуче перебував у редакції газети «Пополо д’Італія» в Мілані. Удень 29 жовтня 1922 р. дуче одержав звістку про призначення його прем’єр-міністром. Увечері того самого дня спеціальним потягом Муссоліні прибув до Рима, з’явився до короля і, вийшовши з ним на балкон, вітав натовпи чорносорочечників. Так Італія стала першою в світі державою, де до влади прийшли фашисти. Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва виріс з 1920 р. до 1928 р. на 60%. Часткова стабілізація італійської економіки була здобута не без допомоги капіталу США. Тільки Морган вклав в італійську економіку більше 140 млн. дол. Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисловості був нерівномірним, перевагу мала військова промисловість. До того ж південні райони країни залишалися відсталими.

Встановлення фашистської диктатури. Уряд Муссоліні одразу розпочав наступ на соціальні права італійців. Він скасував 8-годинний робочий день, зменшив заробітну плату робітникам і службовцям, обмежив права профспілок, відібрав у селян захоплену ними поміщицьку землю і повернув її колишнім власникам, анулював податкову заборгованість промисловців і великих землевласників та понизив ставки оподаткування капіталу. Відразу після перевороту з’явилися два нових державних інститути: у грудні 1922 р. виникла «Велика фашистська рада» (ВФР), а в січні 1923 р. королівським декретом було закріплене створення фашистської міліції, що відтепер мала назву «Добровільна міліція національної безпеки» (ДМНБ). ВФР робила висновки щодо законопроектів перед поданням їх у парламент, контролювала діяльність самого уряду. Передача ДМНБ у підпорядкування Муссоліні підсилювала його особисту владу.

Встановлення фашистської диктатури. У квітні 1924 р. відбулися чергові парламентські вибори, на яких фашисти змогли досягти успіху лише шляхом розгнузданого терору. Соціаліста Дж. Маттеотті, що виступав у парламенті з викриттям нового режиму, незабаром убили фашисти. Обурена убивством відомого політика опозиція утворила «Авентинський блок», до складу якого увійшли соціалісти, «пополярі» і більшість лібералів. Учасники блоку відмовилися брати участь у засіданнях парламенту і вимагали відставки уряду. Муссоліні спочатку розгубився і навіть наказав заарештувати фашистів, винних в убивстві депутата, але потім досить швидко отямився і розгорнув контратаку проти опозиції. У квітні 1926 р. був ухвалений закон про профспілки, за яким всі нефашистські профспілки оголошувались розпущеними. Право «захищати інтереси людей праці» було надано лише фашистським синдикатам, до яких примусово заганялися всі, хто працював по найму.

Фашизація країни. У листопаді 1926 р., скориставшись кількома замахами на Муссоліні, фашистський уряд ухвалив надзвичайні закони, за якими розпускалися всі політичні партії країни, крім фашистської, закривалися всі їхні газети, анулювалися їхні парламентські мандати. Для розправи з тими, хто порушував ці закони, був заснований Особливий трибунал, що одержав надзвичайні повноваження. Була відновлена страта за політичні злочини, впроваджувалась адміністративна висилка без суду і слідства. У 1928 р. був установлений новий порядок виборів до парламенту. Відтепер на виборах міг балотуватися лише один список кандидатів, висунутих фашистською партією. Жодні інші виборчі списки не допускалися. Вищим органом фашистської партії і держави була оголошена «Велика фашистська рада», до складу якої входили члени директорії фашистської партії, члени Палати депутатів та інші.

Фашизація країни. В основі фашистської доктрини лежала ідея «загальнонаціональної» влади, яка стояла нібито на варті «загальних інтересів». Фашисти вимагали від народу повного підкорення. «Все в державі, все для держави, і нічого поза державою», — ці слова Муссоліні стали формулою фашистського режиму. Особливе місце належало закону про права прем’єр-міністра. Відповідно до цього закону глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом. Використовуючи своє становище, фашистські діячі самі ставали великими промисловцями і фінансистами. З 400 депутатів фашистського парламенту, обраних у 1929 р., 175 обіймали оплачувані посади в адміністративних радах великих акціонерних товариств. Зростала корупція. Фашистський режим здійснював державне регулювання економіки в інтересах підготовки до війни з метою реалізації агресивних планів італійської держави.

Фашизація країни. Відбувалося зближення фашистського уряду з католицькою церквою. Її глава папа Пій ХI оголосив Муссоліні людиною, «посланою Італії провидінням», і вступив з ним у союз, спрямований проти демократичного руху в країні. У лютому 1929 р. уряд Муссоліні уклав з папою Латеранські угоди, за допомогою яких був ліквідований старий конфлікт між Римським престолом та Італійським королівством. За цими угодами на частині території Риму створили папську державу — Ватикан, що мала всі права суверенної держави. Католицька церква зобов’язалася молитися за італійського короля і дуче, а її єпископи — приносити присягу про те, що вони будуть вірні державі, королю і дуче, і вимагати того самого від підлеглого їм духівництва.

Фашизація країни. У 1929 р. до Італії докотилась економічна криза. На 1932 р. більшись компаній виявились збитковими, безробіття складало 1 млн осіб, реальна заробітна плата скоротилась на третину. Найбільші банки опинились на межі банкрутства. Щоб подолати кризу Муссоліні вдався до ще більшого одержавлення всіх сторін життя суспільства. Інституту промислової реконструкції (ІРІ) було безпосередньо підпорядковано 30% промисловості, а опосередковано ще 49%. Населення мобілізовувалось на масові «битви за хліб», коли всі італійці, разом з дуче («перший тракторист») – на кіноекрані – працювали на полях. За успіхи в цій «битві» давали бойові ордени. Розгорнулись масові роботи по міліорації долини річки По, по будівництву сотен кіломентрів шосе, плотин тощо. Почалась масова перебудова Риму, проводились грандіозні розкопки. Але, незважаючи на всі зусилля, відчувалась нестача фінансів, стрімко зростав державний борг, податки росли, скорочувався золотий запас.

Фашизація країни. Внутрішні резерви країни були вичерпані. Муссоліні залишалось покластися лише на успіхи в зовнішній експансії. «Війна для чоловіків те, що і материнство для жінок», - заявляв Муссоліні. Аби прищепити молоді фашистські ідеали, створювалися масові молодіжні організації (молоді фашисти, фашистські дівчата, авангардисти, молоді італійки, балілла-мушкутери, маленькі італійки, сини вовчиці, доньки вовчиці). Насаджувався культ особи Муссоліні. Почалася шалена підготовка до війни: армія збільшувалась чисельно, нарощувався випуск озброєнь. Імперські устремлінняьвкрай виснажили економіку Італії. Стало зрозумілим, що фашистська модернізація країни провалилася. Становище в країні не поліпшувалось. Остаточний крах італійського фашизму відтягнув союз із Німеччиною, яка надавала значної економічної допомоги, і насування Другої світової війни.

Експансіоністські претензії Італії. Створення імперіїПрийшовши до влади, фашисти прагнули відродити Римську імперію і перетворити Середземне море у «mare nostrum» («наше море», як його називали давні римляни). Реалізація цих завойовницьких планів — прямий шлях до війни. Фашисти почали процес мілітаризації економіки і всіх аспектів життя суспільства. Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, яку війська захопили в 1935–1936 рр. Агресія проти Ефіопії була засуджена провідними країнами світу (Англія, Франція, США та ін.), проти Італії запровадили економічну блокаду. У відповідь Муссоліні проголосив політику автаркії (самозабезпечення). Був обмежений імпорт. Купувати іноземні товари вважалося недостойним. Поступово Італія досягла позитивного сальдо у зовнішній торгівлі. На хвилі патріотичного піднесення 9 травня 1936 р. Італію проголосили імперією. Дуче вимагав «підняти на імперський рівень все національне життя країни».

Союз із Німеччиною. Прагнення до переділу світу швидко привело Італію до зближення з фашистською Німеччиною та Японією, незважаючи на деякі суперечки щодо Австрії та Балкан. До того ж, будучи першим фашистом, Муссоліні не хотів поступатися цією роллю "вискочці" Гітлеру. Але вже перша агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія нездатна здійснити жодної серйозної акції. А втім, суперництво між двома фашистськими лідерами тривало аж до 1940 р., доки Муссоліні не змирився зі статусом молодшого партнера Німеччини. У 1937 р. Італія приєдналася до Антикомінтернівського пакту, а 1939 р. Італія та Німеччина уклали між собою "Сталевий пакт". Першою спільною акцією Німеччини та Італії стала підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 рр. Італія відправила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї. У квітні 1939 р. Італія захопила Албанію‚ а 1940 р. вступила у Другу світову війну на боці Німеччини.

Будівництво «корпоративної держави» в ІталіїОсновні принципи корпоративної політики вперше були викладені ще в «Хартії праці», схваленій «Великою фашистською радою» у 1927 р., однак здійснення цих принципів розпочалося значно пізніше. У 1930 р. у законодавчому порядку були визначені функції Національної ради корпорацій, а у 1934 р. почали створюватися самі корпорації. Це повинно було означати перетворення професійних спілок у галузеві корпорації, які об’єднали б підприємців і осіб найманої праці. Було створено 22 корпорації, що об’єднували різні підприємства й господарства: промисловості, сільського господарства, торгівлі, банків, транспорту.

Будівництво «корпоративної держави» в ІталіїУ кожній провінції створювалась економічна рада, що координувала діяльність корпорацій у місцевому масштабі. На чолі всіх організацій була Національна рада корпорацій, до складу якої, крім представників роботодавців і трудящих, входили делегати фашистської партії, міністри і їхні заступники, різні експерти і фахівці. Важливим елементом у структурі державного регулювання економіки став Інститут промислової реконструкції (ІРІ), під контроль якого перейшло декілька великих банків і корпорацій. Було ліквідовано безробіття. Будівництво «корпоративної держави» завершилося в 1939 р. реорганізацією вищих законодавчих органів держави. Уряд було замінено Великою фашистською радою, а парламент — палатою корпорацій. Фашизм в Італії фактично покінчив з виборністю. Результатом корпоративної політики фашизму було зростання впливу держави та її органів на все економічне і соціальне життя країни.

«Корпоративна держава» Італії

Домашнє завдання. Опрацювати §12 Схарактеризувати етапи фашизації Італії та структуру управління державою, що була створена фашистами. Підготувати есе «Особливості італійського фашизму»