Презентація "Іван Франко : муки і радощі кохання"

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДО УРОКУ“ІВАН ФРАНКО : МУКИ І РАДОЩІ КОХАННЯ”Підготувала вчитель української мови та літератури. Клеванського. НВК “школа-ліцей”Середа Вікторія

У листі до Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав... Майже всі писання пливуть з особистих імпульсів... усі вони напоєні, так сказати, кров'ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони... є частками моєї біографії... Значний вплив на моє життя, а, значить, також  на мою літературу мали зносити мої з жіноцтвом.   Вічна загадка Любові… Стільки існує людство, нерозгаданою залишається тайна почуттів, що надихають художників і композиторів, скульпторів і поетів... . І хоч Великий Каменяр стверджував, що в його житті “тричі являлася любов”, дослідники його творчості і життя знають, що поет значно більше “потерпав” від жіночої вроди.

  Перед одруженням Ольга пише до Франка: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш — все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками". Перше світле юне кохання Франка -донька священика Ольга. Рошкевич. Ольга була жінкою з вищого світу. Знала кілька іноземних мов, збирала фольклор, мала власні друковані праці. Познайомилася пара у 1874 році. То було кохання з першого погляду і до... останнього подиху. Але долі їхні так і не поєднались.

Другим справжнім коханням Франка називають Юзефу Дзвонковську.  Він закохався щиро, шалено і … невзаємно.   Думки дослідників розходяться. Частина вважає, що дівчина відмовила Франкові через свій вищий соціальний статус. Інші переконані: через смертельну хворобу. Прожити їй судилося всього 30 років. Франко присвятив Юзефі Дзвонковській десять віршів. В останньому вірші, написаному вже після її смерті, він напише: «Вона умерла! — Ні, це я умер».

Третє кохання – шляхтянку і затяту польку Целіну Журовську– Франко зустрів на пошті. Тут вона працювала. Письменник безмежно закохався в прекрасну дівчину. Однак абсолютно безрезультатно! Целіна відверто говорила, що Франко їй не подобається. Вона була в захваті від брюнетів, а Франко – рудий. Іван Франко у листі до Агатангела Кримського зізнавався: «Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ, її впливом були мої писання «Маніпулянка», «Зів’яле листя» дві п’єски в «Ізмарагді» і повість «Лелюм-Полелюм…» 

 «Є потайна связь поміж духами! Ти відгадав мої смілі, скриті бажання, заговорив до незнайомої. Я ваша, ваша навіки! О, до останнього віддиху я для твоєї ідеї живу, незнайомий, але споріднений духом – рішаєш мою долю», – нотує у щоденнику 23-річна Юлія Шнайдер у листопаді 1883-го.25-літній Франко, чоловік у розквіті сил, звертає увагу на жінок, шукає свою долю. Тоді й знайомиться з Уляною Кравченко. Чи можна говорити про кохання між Іваном Франком та Юлією Шнайдер-Нементовською (справжнє ім`я письменниці )? Документів чи записів, які б підтверджували такий факт, не збереглося. Зате в багатьох їхніх листах прослідковується глибока симпатія

‘В одному з листів Климентина написала: «Дорогий Іване! Ти не можеш мене любити, бо я не вмію Тебе чарувати, що тобі й подобатись може. Я не хочу приковувати Тебе до себе, не хочу дивитися на Твою муку і мучитися нею вдесятеро більше від тебе! До мого щастя потрібно бачити Тебе щасливим, а я виджу, що зі мною Ти не найдеш сего щастя». Вчителька, письменниця, громадська діячка Климентина Попович вперше зустрілася з Іваном Франком утравні 1884 року. Їхнє знайомство тривало майже два десятиліття і переросло у щиру дружбу, кохання. Але знову не склалося. Уже згодом, через понад десять років, Франко, що Климентина не мала на нього «тривкого впливу». Проте навіть після її заміжжя він прагнув листування з поетесою, більше того — навіть зустрічі. Та марно. Ревнивий чоловік не дозволяв. Але через усе життя Климентина пронесла ті світлі миті її стосунків з генієм. І шкодувала.

Коли 29-річний Франко побачив миловидну 21-річну Ольгу Хоружинську і почув, що вона – спадкоємиця двох заможних дідів-генералів, він задумався про шлюб. Франко і посватався до дівчини, обстоюючи їхній шлюб як ідею єднання Східної та Західної України, розділеної на той час кордонами. У травні 1886 року молодята побрались.  Їхній шлюб називали “сокровенною мрією українського народу“, але справжнього щастя пара так і не зазнала. «Що сказали б ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?», – писав у листі до Ольги Іван Франко.

Згодом Ольга стала стала доброю матір’ю трьох хлопців і дочки Анни, вправно вела господарство, власним коштом побудувала двоповерховий будинок. Але попри все, її душа залишалась самотньою. З львівською громадою жінка спільної мови так і не знайшла, а коло її знайомих обмежувалося друзями Франка. Ольга робила все, що могла, терпіла злидні, ревнувала Івана до інших жінок, але тішилася, що саме вона його половина. У неї все частіше стаються неврози. Останньою каплею стала смерть їхнього сина.

Саме завдяки Ользі львівська громада мала змогу читати Франків журнал  «Життє і слово», саме вона спонукала письменника здобути вищу освіту в Чернівецькому університеті, а пізніше у Відні написати та захистити докторську дисертацію. Жінка навчила Франка вільному володінню французькою, допомагала у перекладі наукових статей. Дочка Анна через багато років скаже: "Чи ж не вона була вірною помічницею - дружиною батька, чи ж не допомагала йому в літературній праці? Скільки разів її ім'я містилось у виданнях, але й безіменна, вона жила життям тата, була його порадницею".

Жінки принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку. Бо той, хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно переплетені в ньому ці почуття.«Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя — жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита», — писав Іван Франко.