Презентація "Іван Макаровия Гончар - видатна особистість Шполянщини"

Іван Макарович Гончар - видатна особистість Шполянщини (27.01.1911-18.06.1993)

Іван Макарович Гончар Український скульптор, графік, маляр, етнограф, колекціонер.  Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1991). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1989).

Біографія. Народився 27 січня 1911 року в багатодітній (8 дітей) селянській родині в селі Лип'янка, тепер Шполянський район, Черкаська область,Україна. В 1927 році закiнчив Лип’янську семирiчку. Вступив до Київської художньо-iндустрiальної профшколи, де навчався живопису, скульптури та рисунка у К. Єлеви та В. Климова.

1927 року до його села приїхав музикант і фольклорист Максим Коросташ, який, дізнавшись про талановитого хлопця, взяв його під свою опіку, допоміг поступити в Київську художньо-індустріальну школу й оселив у своїй квартирі на Гоголівській вулиці. У цей час І. Гончар мав змогу зустрічатися з музикознавцем Климентієм Квіткою та письменницею Оленою Пчілкою.

Біографія1930 — закінчив Київську художньо-промислову школу (майстерня В. Климова). Рiк учителював в селi Васильковi Шполянського району (1930-1931 р.),1931–1936 — навчався в Київському інституті агрохімії та ґрунтознавства.І. Гончар, вчитель початкової школи с. Василькова Шполянського р-ну, 1930-31 рр.

Біографія. За участь у Другій світовій війні, яку закінчив у Берліні, отримав орден Вітчизняної війни II ступеня, медалі «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною». По закінченні війни йому вдалося попрацювати у Віденській академії мистецтв, поїздити містами Європи, замальовуючи її архітектурне обличчя. Працював у галузі станкової та монументальної пластики. Скульптурним творам Гончара притаманні сміливе моделювання форми, динамічні композиції, портрети — чітко окреслені характери.

«На вулицях Берліна» (1945) Побачене й пережите стало однією з тем у його повоєнній творчості. Життєва правда, достовірність ситуації та конкретність деталей допомагають художникові створити після демобілізації глибоко переконливі образи в композиціях: «Кулеметник» (1945)«Прапор над Рейхстагом» (1946)«Дрезден. Лівий берег р. Ельби» «Одна з вулиць Берліна»

Майстер прагнув осмислити здобутки світового мистецтва і опирався на ті його твори, що утверджують нетлінні людські цінності. Герой Великої Вітчизняної Війни Одинцов. Гіпс, 1945 Лауреат Державної премії поет Володимир Сосюра. Мармур, 1949

Тогочасні твори І. Гончара напрочуд виразні у ледь вловимих оком відтінках прихованого життя душі, як це ми бачимо в портретах Н. Корсун та А. Малишка, що з успіхом експонувалися на республіканських та всесоюзних художніх виставках. Герой Соціалістичної праці Ланкова Н. С. Корсун. Теракота, 1949 Лауреат Державної премії поет Андрій Малишко. Бронза, 1949

З року в рік зростала галерея портретних образів художника.І. П. Котляревський. Гіпс, 1969 Погруддя Максима Залізняка до пам'ятника. Оргскло, 1966 Степан Васильченко. Гіпс тонований, 1963 Оксана. Теракота, 1966 Катерина Білокур. Погруддя до пам'ятника. Гіпс тонований, 1963 Погруддя Т. Г. Шевченка. Гіпс тонований, 1966 М. П. Старицький. Теракота, 1965 Дід-пасічник. Етюд. Теракота, 1965

 І. Гончар створив велику серію творів, присвячених героїчному минулому українського народу. Коліївщина. Барельєф пам'ятника. Фрагмент. 1966 Коліївщина. Барельєф пам'ятника. Фрагмент. 1966 Григорій Сковорода, 1967 Михайло Драгоманов, 1967 Северин Наливайко. Теракота, 1967 Коліївщина. Стела. 1968 А я не журюся. 1969Іван Гонта. Фрагмент. 1971 Неспокій. 1974 Богдан Хмельницький. 1983

Особливо приваблювала Івана Гончара шевченківська тема. Художник задумав створити цілу серію образів Великого Кобзаря. Відтак однією з його перших скульптурних робіт постала бронзова композиція «Тарас-водоноша» (1938), в якій митець через спогади власного тяжкого дитинства розкриває страждання в наймах малого Тараса. Статуя «Молодий Тарас Шевченко» (1949) постає новаторською роботою в українській скульптурній шевченкіані. Митець долає усталене на той час вирішення образу поета у зрілому віці. Його Тарас – це сповнений енергії, творчої наснаги і власної гідності юнак, котрий щойно закінчив петербурзьку Академію мистецтв. Обличчя Т. Шевченка – одухотворене і благородне, чоло високе і ясне. Ця робота експонувалася у 1950 р. на Всесоюзній художній виставці у Москві, де була високо оцінена й придбана до зібрання Державної Третяковської галереї (Москва). Ця скульптура по праву стала одним із кращих творів української шевченкіани. Статуя «Молодий Тарас Шевченко» (1949)

Зі спогадів І. Гончара, – «це символ тогочасної України в образі Ярини, яку Шевченко пригорнув до свого серця». Впродовж 1959–1963 років Іван Гончар працює над скульптурною композицією «Тарас Шевченко з сестрою», в якій передає трагізм української долі. Це зустріч рідних після довгої розлуки і страждань минувшини та безнадійність на щасливе майбуття. Скульптурна композиція «Тарас Шевченко з сестрою»

Іван Макарович Гончар відомий шанувальникам української культури передусім як збирач старожитностей і фундатор унікального хатнього музею народного мистецтва в Києві. Але менш знаною є його особиста творчість як цікавого самобутнього скульптора і живописця, зокрема його значний внесок в українську шевченкіану.1963 року митець створює погруддя Тараса Шевченка в зрілому віці. У 1965 р. з’являється погруддя Кобзарю, відлите у бронзі на високому постаменті в с. Шешори на Івано-Франківщині (Тарас Шевченко в кожусі та смушевій шапці). Стоїть погруддя і понині як символ незламності українського духу і палкої любові народу до свого національного пророка. Погруддя Кобзарю в селі Шешори на Івано-Франківщині, 1965 рік. Погруддя Кобзарю, 1965 рік

Скульптору Івану Гончару належить багато малярських робіт. Скульптурна шевченкіана Івана Гончара доповнюється його малярськими роботами: «Дума про Тараса», «Тарас Шевченко на Україні», «Дума про Чигирин», а також графікою: «Стара чумацька хата в с. Шевченкове на Черкащині (ХІХ ст.)», «Вітряки в селі Шевченковому», «Шевченко Тиміш, внук Тараса Шевченка», «Хата Тимоша в с. Шевченковому».

У 1968 році створив пам’ятник Григорiю Сковородi для Переяслава та пам’ятник Максиму Залiзняку для села Медведiвка на Черкащинi. Постать Г. С. Сковороди до пам'ятника в Переяславі-Хмельницькому. Гіпс, 1963 Пам`ятник Максиму Залізняку в селі Медведівка Чигиринського району на Черкащині

В 1969 році створив погруддя I. П. Котляревського для Меморiального будинку-музею письменника в Полтавi. Погруддя І. П. Котляревського в ПолтавіВ 1970 році створив пам’ятник I. Я. Франку для села Купчинцi Тернопiльської областіПам’ятник І. Я. Франку в Тернопільській області

Пам’ятник Шевченкові роботи уроженця Лип’янки Івана Гончара встановлене в березні 1969 року зусиллями Степана Кожум’яки та Новомиргородської ШЕД – 722. У 1969 р. за ініціативою художника, на власні його кошти, було відлито і встановлено у рідному селі Лип’янка двометровий пам’ятник Тарасу Шевченку. Інший пам’ятник Т. Г. Шевченку роботи І. М. Гончара встановлено в меморіальному парку м. Палермо (Канада) біля Музею Т. Г. Шевченка (1988 р.). Він являє собою півметрову повнофігурну постать поета (сидить у кріслі і тримає у руці «Кобзар»), розміщену на постаменті. Бюст Т. Г. Шевченка в с. Лип'янка

В 1971 році створив пам’ятник Iвану Гонтi у селi Гонтiвка (кол. Серби) на Вiнниччинi. В цьому ж році брав участь у Республiканській художній виставці, присвяченій 100-рiччю вiд дня народження Лесi Українки

Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» заснований 1993 року у місті Києві на базі приватної колекції Івана Гончара — художника, скульптора та громадського діяча. Свою колекцію Іван Гончар почав збирати наприкінці 1950-х років. З подорожей по Україні художник привозив предмети народного мистецтва, виготовлені в різний час, що відбивають розмаїття культурних традицій країни. За кілька десятиліть грандіозної й копіткої колекційної та народознавчої роботи, Гончар зібрав унікальну колекцію, що стала початком теперішнього Українського центру народної творчості ім. Івана Гончара.

У музеї зберігається багато фотографій Івана Гончара. Колекція музею налічує понад 15 тисяч етнографічних та мистецьких одиниць, серед яких 2,7 тисяч зразків тканини (рушники, сорочки, верхній одяг, килими, взірці вишивок), близько 700 предметів кераміки (гончарний посуд, дитяча іграшка, кахлі), колекція писанок, дерев'яні різьблені речі, вироби з металу та скла, колекція народних музичних інструментів (кобзи, бандури, цимбали,  сопілки, колісна ліра, цитра, коза, трембіти, флояра та інші). Пріоритетною у колекції Музею є збірка українських народних картин, зокрема, славнозвісних «Козаків Мамаїв», а також ікон народного письма (500 одиниць). Окремими полотнами представлено професійне малярство. Також в Центрі зберігається особиста бібліотека  I. М. Гончара, що нараховує 2 750 книг.

Іван Гончар – народний художник України. Тільки 1988 р., у віці 77 років, до художника приходить заслужене визнання: персональна виставка і через рік нагородження Шевченківською премією. У 1991 р. Іван Гончар отримує звання народного художника України.

Син Івана Гончара Петро Гончар – художник, директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Близьким другом і супутником життя І. Гончара була Аделя Петрівна Юрченко, хатня робітниця, що прожила в домі Гончара понад 30 років (пережила його на півроку). Не маючи формально сім'ї, Іван Гончар усиновив Петра, сина свого рідного брата. Нині Петро Гончар — художник, директор УЦНК «Музей Івана Гончара». Помер Іван Гончар від лейкемії в лікарні у Феофанії. Похований у Києві на Байковому кладовищі, поруч із могилами Івана Світличного та Івана Миколайчука. Того ж року (1993) хатній музей Івана Гончара став державним.

Відкриття музею-садиби Івана Гончара в селі Лип’янка на ШполянщиніПро життя та творчість видатного митця створено фільм «Соната про художника». У 2011 р. в Лип’янці, відзначаючи 100-річчя від дня народження Івана Макаровича, в його батьківській хаті було відкрито садибу-музей художника. Згодом вона має стати ще й історико-етнографічним музеєм Лип’янки.

На реконструкцію та відкриття будинку музею І. М. Гончара в с. Лип’янка витрачено 9000 грн. з місцевого бюджету та вкладена кропітка праця працівників соціальної сфери

Музей-садиба Івана Гончара в селі Лип’янка на Шполянщині.

Музей-садиба Івана Гончара в селі Лип’янка на Шполянщині.

Музей-садиба Івана Гончара в селі Лип’янка на Шполянщині.

Музей-садиба Івана Гончара в селі Лип’янка на Шполянщині.

Музей-садиба Івана Гончара в селі Лип’янка на Шполянщині.

Роботу підготували: Сторчак Каріна, учениця 10-М класу. Шполянського ліцею №1 Шполянської міської ради об’єднаної територіальної громади Черкаської області;Керівник роботи: Кириченко Галина Валеріївна, вчитель географії вищої категорії, ” Старший вчитель “. Дякую за увагу!