Словничок Кіммерійці – перший народ на території України, назва якого дійшла до нашого часу. Вважається, що саме кіммерійці принесли на наші землі початкові навички обробки заліза. Це - войовничі племена кочівників, які знаходилися на рівні розпаду первісно-общинного ладу. Словничок Кіммерія - територія Північного Причорномор'я і Приазов'я, Криму, Кавказу.
Гомер Геродот Давньогрецький поет Гомер у поемі «Одіссея» писав, що країна і місто кіммерійців знаходиться біля входу до потойбічного світу. «Зайшло сонце, і вкрила темінь усі шляхи, а корабель наш досягнув меж океану. Там народ і місто людей кіммерійських». Давньогрецький історик, "батько історії» Геродот вважав, що «країна, що її тепер займають скіфи, належала здавна, як кажуть, кіммерійцям. Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці, кіммерійські переправи, є також і країна, що називається Кіммерією, є й так званий Кіммерійський Боспор».
ОСНОВНІ ЗАНЯТТЯ: Кочове скотарство, провідну роль у якому відігравало конярство. Першими на території України почали виплавляти залізо з болотяної руди. Винайшли горно та навчилися виплавляти високоякісну сталь, з якої робили зброю. Певною мірою займалися землеробством Кіммерський посуд Золота прикраса
Релігійні уявлення кіммерійців відомі за матеріалами поховань. Знатних людей ховали у великих курганах. У чоловічі поховання клали кинджали, вуздечки, набір наконечників для стріл, камґяні бруски, жертовну їжу, коня. У жіночі – золоті та бронзові каблучки, скляне та золоте намисто, глиняний посуд. Кам`яні зображення людських фігур (чоловічих та жіночих) представляють божества кіммерійських часів.
НАПРИКІНЦІ VI СТ. ДО Н. Е. В ПРИЧОРНОМОРСЬКИХ СТЕПАХ ФОРМУЄТЬСЯ МОГУТНЄ ДЕРЖАВНЕ ОБґЄДНАННЯ НА ЧОЛІ ЗІ СКІФАМИ – ВЕЛИКА СКІФІЯ. Період найвищого розквіту Скіфії припадає на ІV ст. до н. е. Його повґязують з правлінням царя Атея, який карбував власну монету. Влада царя поширювалася на величезні території, що простягалися від Дунаю до Дону.
ОСНОВНІ ЗАНЯТТЯ: Скіфи-кочівники – розводили коней. Скіфи-орачі і скіфи-землероби вели осілий спосіб життя і займалися землеробством, використовували деревґяний плуг. Займалися садівництвом, ремеслами, торгівлею. Наймогутнішим й найчисленнішим племенем були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами.
Важливу роль у життя скіфів відігравала військова справа Воювали з Персією, Мідією Лідією, Македонією, кіммерійцями, сарматами У 513 році до н. е. до Скіфії вторглися війська перського царя Дарія І, похід якого закінчився для персів поразкою. За свідченнями Геродота, у війську Дарія було сімсот тисяч воїнів. Скіфський цар Іданфірс не вступав у бій з персами. Він обрав тактику партизанської війни: відступаючи, скіфи спалювали усе на своєму шляху, засипали колодязі, влаштовували степові пожежі та засідки.
339 року до н. е. в битві проти македонського царя Філіппа, батька Александра Македонського, скіфи зазнали нищівної поразки. У цій битві загинув їхній 90-річний цар Атей. У ІІІ ст. до н. е. Велика Скіфія занепала. Зазнавши поразки в боях із племенами сарматів, царські скіфи та скіфи-кочівники відійшли на південь і створили Малу Скіфію зі столицею в Неаполі (нині передмістя Сімферополя). Перестала існувати в ІІІ ст. н. е.
ДЕРЖАВНИЙ ЛАД. Державу очолював цар, якому належала вся повнота законодавчої та розпорядчої влади. Він самостійно вирішував питання внутрішньої та зовнішньої політики, здійснював судові функції. Скіфія була державою рабовласницького типу. За формою правління — один із різновидів рабовласницької монархії. За часів Геродота у скіфському суспільстві існував також демократичний орган — народні збори всіх воїнів, де обговорювалися важливі питання суспільного життя й і престолонаслідування. Зі зміцненням царської влади, починаючи від Атея, збори втратили своє значення. До апарату державного управління входили найближчі родичі, найвідданіші слуги та військова верхівка. Найвпливовіші з них утворювали наближений до царя дорадчий орган — царську раду. На уявленні про божественне походження царської влади базувалися також його функції жерця.