Презентація. "Книгодрукування в Україні"

Книгодрукування в Україні

Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг — це була дуже копітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше. Запровадження книгодрукування відбулося в Німеччині у середині XV століття. У 1464 році воно виникло в Іта­лії, у 1470 році — у Франції, у 1473 році — в Голландії та Угорщині, у 1474 році — в Іспанії, у 1480 році — в Англії

Початок слов’янсь­кого друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар Фіоль у Кракові надрукував дві книжки — «Часословець» і «Осмогласник». Обидві книги набрані кирилівським шрифтом, який є осно­вою сучасної української та російської азбуки. За друкар­ську діяльність Фіоля Швайпольта було заарештовано краківською інквізицією. Це сталося у 1491 році.

Книгодрукування вимагало складної технології. Потрібний був папір і у великих кількостях. І він появився спочатку у Китаї (ІІ ст.), а згодом паперові фабрики з’явилися і в Європі. Першу таку фабрику паперу в Україні було споруджено в м. Янові на Волині (1522 р.)

На східнослов’янських землях друкарство зародилося у Білорусії завдяки Георгію Скорині. Його друкарні було відкрито у Вільні, Могилеві. Заблудові. А в Україні першу книгодрукарню заснував Іван Федоров 1572 року. Книгодрукування в Україні стало швидко поширюватись. Крім Львова друкарні запрацювали у Стрятині, Крилосі, Уневі. Особливо прославився друкарством Острог. Розпочалося книговидавництво і в багатьох інших містах, монастирях, зокрема у Костянтинові, Почаєві, Луцькому, Житомирі, Чернігові, Крем’янці, Бердичеві, у Грушівському монастирі на Закарпатті. Георгій Скорина

З другої половини ХVІІІ ст. книгодрукування поширилось на Одесу, Катеринослав, Миколаїв, Кам’янець-Подільський та інші міста. Визначним осередком книгодрукування та журналістики став Харків. Тут в університетській друкарні з 1805 року до 1855 року було видано біля 700 книг наукової та художньої літератури, зокрема твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Гулака-Артемовського. Навіть у Петербурзі вперше українською мовою було надруковано “Енеїду” І. Котляревського, “Кобзар” та “Гайдамаки” Т. Шевченка.

Заборона української мови царським міністром Петром Валуєвим, а потім – Емський указ Олександра ІІ знищували українське книгодрукування. У 1865 році видано всього 5 книг українською мовою. У 1877 році –2 книги. У 1878-1880 роках – не видано жодної української книги. У 1923 році в Україні надруковано книг українською мовою 16% від загальної кількості всіх друків, а у 1940 році – 41,5% /решта, тобто більше половини виданих книг – переважно російськомовні.

Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова. Іван Федоров народився близько 1510 року. У 1574 році він друкує «Апостол», який вважається першою українською друкованою кни­гою в Україні. Ця книга вийшла тиражем 1000 примірників обсягом 560 сторінок (збереглося 77 книг). У Львівській друкарні Іван Федо­ров видає й «Азбуку» — перший слов’янський підручник, надруко­ваний кирилівським шрифтом. Обсяг книги — 80 сторінок (зберег­лося декілька примірників). Після смерті Івана Федорова у 1583 його друкарське устаткування перейшло до Львівської Братської друкарні.

З 20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу, але не обхо­дила своєю увагою і навчальну, світсько-політичну літературу та вір­шовані твори («Служебник», «Псалтир», «Акафіст», «Триодь», «Євангеліє вчительне», «Часослов», «Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання Києво-Печерської лаври відзначалися висо­кою поліграфічною технікою. 

Дякую за увагу !