29 квітня о 18:00Вебінар: Використання технології «перевернутий клас» на уроках хімії

Презентація "Концтабір Аушвіц"

Про матеріал
Дана презентація містить інформацію про створення і діяльність концтабору Аушвіц. Підійде до уроку з всесвітньої історії в 11 класі. Кількість слайдів - 40.
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Нацистський концтабір Аушвіц

Номер слайду 2

Аушвіц— один із найбільших нацистських концтаборів, що існував з кінця травня 1940 до січня 1945 біля міста Освенцім (Польща).

Номер слайду 3

Слово Аушвіц у свідомості багатьох людей є символом зла, жаху, смерті, концентрацією самих немислимих нелюдських тортур. Близько 1 300 000 чоловік були вбиті в концтаборі Аушвіц у 1941-1945 роках, що знаходиться в 60 км на захід від польського Кракова. На території табору в 1947 році був створений музей, який включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Номер слайду 4

Створення "фабрики смерті" - концтабору Аушвіц. У травні 1940 року у колишні казарми 5-го артилерійського полку біля містечка Освенцім поселили нових мешканців. Ними були 30 кримінальних злочинців з табору Дахау та – дещо пізніше – кількасот поляків з різних міст. Територію навколо казарм, які відтепер стали бараками, обнесли подвійним рядом колючого дроту, через кожні кілька метрів поставили вартові вежі. Вхід до нового табору прикрасили ворота з написом "Arbeit macht frei" – "Праця робить вільним". Так почалася історія найвідомішої "фабрики смерті" - концтабору Аушвіц. Середній термін життя в’язня Аусшвітцу – чотири місяці. Мало хто витримував довше. Одиниці пережили два-три роки табору і вийшли на волю.

Номер слайду 5

Розмежувальна лінія між бараками

Номер слайду 6

Пункт реєстрації в'язнів. Тут заповнювали особові картки, освідували та видавали форму.

Номер слайду 7

Історія табору Концтабір Аушвіц був створений за наказом Рейхсфюрера СС Г. Гіммлера від 20 травня 1940. Основними таборами були: Аушвіц І, перший табір, що служив адміністративним центром для всього комплексу. У ньому загинуло понад 70,000 полонених, в основному поляки та радянські військовополонені. Аушвіц ІІ (Біркенау), табір винищення. Став місцем знищення близько 1 млн. євреїв, 75,000 поляків та 19,000 циган. Аушвіц ІІІ (Моновіц), робочий табір (нім. Arbeitslager). Полонені використовувались як робоча сила на фабриці по виробництву фарби Buna-Werke концерну I.G. Farben Комендантом табору був призначений оберштурмбанфюрер СС Рудольф Хос (нім. SS-Obersturmbannfьhrers Rudolf HцЯ). Пізніше на цій посаді його замінили Артур Лібеншель (Arthur Liebehenschel) та Річард Баер (Richard Baer). На Нюрнберзькому процесі Хос свідчив, що за його період загинуло понад 3 млн людей, пізніше він зменшив цю цифру до 1,1 млн. У 1947 році його повісили на території Аушвіц І, між крематорієм та будинком, де він проживав.

Номер слайду 8

Історія табору Важка праця, погане харчування та гігієна стали причиною високого рівня смертності в таборі. Блок 11 був «в'язницею у в'язниці», де карались порушники численних правил. У «стоячих камерах» в'язнів примушували стояти всю ніч. Ці камери займали площу 1,5 мІ, і в ній поміщали 4 чоловіків. Вранці вони відправлялись на роботи з іншими в'язнями[Джерело?]. У підвалах знаходились «камери голоду» В'язнів, яких утримували в цих камерах, позбавляли їжі та пиття до їхньої смерті. «Темні камери» були зачинені суцільними дверями, і у них було лише одне малесеньке віконце. Кімнату набивали в'язнями, вони вмирали від нестачі кисню, який швидко вичерпувався. Подвір'я для страт знаходилось між блоками 10 та 11. Тут страчували тих, хто заслуговував індивідуальної страти. Деяких розстрілювали навпроти спорудженої кам'яної стіни. Іншим діставалась більш повільна смерть через повішення за металевий гак. Це подвір'я, як і більшість Аушвіц І, збереглося досі.

Номер слайду 9

Історія табору У вересні 1941 у блоці 11 СС провела перші тести смертоносного газу ціаніду, вбивши 850 польських та радянських полонених. Перший екперимент відбувся 3 вересня 1941 року, було знищено 600 радянських військовополонених Субстанція, що містила газ-ціанід продавалась під торговою маркою Циклон Б, і являла собою пестицид, засіб для дезінфекції, в тому числі знищення вошей. Незабаром були споруджені газова камера та крематорій [Коли?]. Газова камера № 1 діяла із 1941 по 1942 роки. За цей час померло від хвороб та епідемій близько 60,000 людей. Пізніше[Коли?] його перетворили на сховище проти повітряних нападів для СС. Ця газова камера досі існує, відновлена після війни із оригінальних компонент. Вперше жінки з'явились у таборі 26 травня 1942 року. Із квітня 1943 по травень 1944 гінеколог проф. доктор Карл Клауберг проводив досліди стерилізації на єврейських жінках у блоці 10, з метою винаходу простого ін'єкційного методу, який пізніше мав би використовуватись на слов'янських народах[Джерело?]. Доктор Йозеф Менгеле, відомий своїми дослідами над близнюками та карликами[Джерело?], був табірним лікарем.

Номер слайду 10

Історія табору "Від весни 1941 року новинкою в таборі став оркестр. Комендант табору любив музику, внаслідок чого організовано оркестр з добрих музикантів, яких в таборі не бракувало. … Оркестр грав чотири рази в день. Зранку, коли йшли до роботи, коли поверталися на обід, коли йшли працювати після обіду і коли поверталися на вечірній апель [перекличку ]. Місце для оркестру містилося перед 9-м блоком, поблизу воріт, крізь які марширували усі команди.

Номер слайду 11

Фотографували з трьох ракурсів. А не з двох, як заведено зараз в МВС.

Номер слайду 12

Номер слайду 13

Після каторжних робочих днів спали в цегляних комірках, на сіні.

Номер слайду 14

Ця одноповерхова споруда забрала життя сотень тисяч людей.

Номер слайду 15

В краниках ніколи не було води. З них ішов смертельний газ "Zyklon B". Все закінчувалося менше ніж за 10 хвилин.

Номер слайду 16

За стінкою – печі для спалювання "біомаси", як висловлювались німці.

Номер слайду 17

31-річна жінка втрапила в Аушвіц у травні 1943-го року зі зростом 160 см і вагою 75 кг. На момент звільнення вона важила 25 кг

Номер слайду 18

Історія табору "16-й блок був хірургічним блоком. Містив операційну і стоматологічний кабінет". Ті, хто пережив лікування в табірному шпиталі, пізніше писали: “Після збризкання холодною водою в лазні, мене поклали на блок 15 [стара нумерація]… Серед жахливих вошей… Уся поверхня ковдри рухалася. Воші різноманітні – малі, великі, округлі, подовгасті, білі і сірі або червоні від крові… Ми лежали тісно, тіла вкутані в ковдри, спиралися один на одного плечами та спинами… Деякі були непритомні… Біля мене лежав непритомний в’язень старшого віку… Зліва лежав уже мертвий в’язень, на його голову натягнули ковдру, чекаючи, поки не прийдуть з ношами…."

Номер слайду 19

Про долю українських в'язнів у нацистських концентраційних таборах практично не відомо нічого. Досі було видано лише кілька публікацій на цю тему. Україномовні тексти зі згаданої проблематики здебільшого мають характер спогадів колишніх в'язнів. Ані в Польщі, ані в Україні не вийшло жодне комплексне дослідження, яке б аналізувало історію українців, що потрапили в концтабори. Важко навіть встановити точну кількість українців, які перебували в концентраційному таборі Аушвіц. Це обумовлено дуже складною історичною ситуацією та геополітичним розташуванням українських земель як до, так і під час Другої світової війни.

Номер слайду 20

В'язні-українці, яких було відправлено в Аушвіц, це переважно: червоноармійці, що потрапили в табір як радянські військовополонені; діячі, пов'язані з ОУН, яких відправлено до табору після оголошення бандерівцями 1941р. у Львові "Акта 30 червня"; відправлені в Аушвіц за спротив вивезенню на примусову працю до Третього Рейху або втікачі від цих робіт; цивільне населення, відправлене до Аушвіцу "збірним транспортом" (разом перевозилися, наприклад, і поляки, і українці)

Номер слайду 21

В'язні-українці Загалом заручниками концтабору стало понад 14,5 тисяч вихідців із території України. Українці у таборі протестували проти поділу їх не за національною ознакою, а за громадянством (громадяни СРСР, Польщі, Чехословаччини та інш.). Багато з них загинуло від голоду, епідемій, виснажливої праці або були страчені.

Номер слайду 22

Члени ОУН(р) – в`язні табору Значну частину в'язнів-українців складали члени Організації Українських Націоналістів під керівництвом Степана Бандери. 20 липня 1942 з Краківської в'язниці Монтелюпіх до Аушвіцу перевезли 24 членів ОУН, це були: Василь Бандера, Володимир Дейчаківський, Леонтій Дяків, отець Микола Доманський, Теодор Галема, Михайло Гудима, Дмитро Яців, Григорій Яворів, Микола Коваль, Омелян Коваль, Степан Ленкавський, Євген Лозинський, Володимир Мартинець, Петро Мірчук, Андрій Пасічник, Василь Пасічняк, Роман Полутранка, Василь Приймак, Олекса Пилипенко, Богдан Рибчук, Юліан Савицький, Михайло Семчишин, Олекса Вінтоняк, Борис Вітошинський.

Номер слайду 23

Члени ОУН(р) – в`язні табору 8 серпня 1942 була привезена наступна група в кількості 24 в'язнів, серед яких Микола Климишин, Данило Чайковський та Лев Ребет. У жовтні 1942 ще 122 члени ОУН поповнили концтабір, в тому числі такі провідні діячі як Зиновій Матла, Петро Башук, Володимир Лобай та Семен Левицький. Багато українських націоналістів загинули в таборі. Зокрема, Василь та Олександр Бандери були вбиті польськими в'язнями-капо. Померли також Роман Андріїшин, Леонтій Дяків, Теодор Галема, Степан Карабин, Микола Коваль, Андрій Пасічник, Роман Полутранка, Олекса Пилипенко, Юліан Савицький, Михайло Семчишин, Юрій Маршицький, Мирослав Тацій, Никифор Тацій, Григорій Ровенчук, Євстахій Рудакевич, Дмитро Яців та Гриць Яворів.

Номер слайду 24

Василь Бандера - в'язничне фото з Аушвіцу

Номер слайду 25

Надії не справдилися Бандерівці, які прибували в Аушвіц, були переконані, що німці нададуть їм особливі привілеї, а тому найбільше побоювалися репресій із боку поляків. За згодою табірної влади, бандерівці могли перебувати в окремому блоці — 17-му. Мали й окремі кімнати в лікарні, бо не хотіли ділити простір із поляками. У шпиталі працювали два українських медбрати, а пізніше — навіть український лікар. Саме українці яскраво демонстрували небажання перебувати в лікарняній палаті поряд із в'язнями інших національностей — а тому їх лікували в окремій палаті. На жаль, результат був таким, що в одному приміщенні розміщувалися люди з найрізноманітнішими захворюваннями: "у лікарняній палаті, яку виділили бандерівцям, були зосереджені всі можливі випадки черевного тифу, дифтерії та інших захворювань".

Номер слайду 26

Відносини між поляками і українцями Цікава, але водночас досить суперечлива тема — стосунки між поляками та українцями з Bandera-Gruppe. В'язень Ян Ольшовський (табірний №6157), який працював на реєстрації в'язнів, згадував, що "рахівники в переписі демонстрували брак співчуття до тяжкого становища новоприбулих ув'язнених. Це було й під час заповнення даних групи бандерівців... Зарозумілі й пихаті, впевнені в привілеях та поблажках, про що їм заявило СС, ці ув'язнені цілком вороже поводилися з польськими військовополоненими, почали заворушення, що його тільки із застосуванням сили припинила викликана охорона блоку". Ставлення багатьох польських ув'язнених до новоприбулих українців із ОУН було неприхильне. Микола Климишин згадує ситуацію, коли в'язнів, привезених 8 серпня 1942 р., доставили у блок №11. Тоді до блоку з ціпками в руках підійшли польські ув'язнені, які почали запитувати українців, хто з-поміж них член ОУН. Коли ніхто не зізнався, поляки стали погрожувати: мовляв, якщо знайдуть когось, пов'язаного з цією організацією, неминуче стратять. На запитання про походження Климишин збрехав, що він із Житомира. Поляки розцінили цю відповідь як "не з польської України" і відправили його в блок.

Номер слайду 27

Відносини між поляками і українцями Трагічно закінчилася історія перебування в Аушвіці для братів Бандерів. Василь і Олександр були в будівельній команді Neubau, де їх примушували працювати понад силу польські в'язні-функціонери. Як згадує у своїх мемуарах Олекса Вінтоняк (табірний №49743), Василя Бандеру поляки плутали зі Степаном Бандерою і тому звинувачували його у вбивстві міністра Перацького. Молодшого з братів — Олександра — до непосильної праці примушували польські форарбайтери, і, ймовірно, польські в'язні його також побили. Внаслідок цього Олександр потрапив до табірного шпиталю, що розміщувався у блоці №20. 10 серпня 1942 р. його добили, зробивши ін'єкцію фенолу прямо в серце. Незабаром після цього, 5 вересня того ж року, долю Олександра розділив Василь, який помер в шпитальному блоці №28. У смерті братів Степана Бандери українські націоналісти звинувачують насамперед Юзефа Краля та Францішека Подкульського, форарбайтера з будівельної команди Neubau. Як розповідав один із ув'язнених, форарбайтер говорив, знущаючись над Василем Бандерою: "Ти Бандера, а я пантера". Після того, як один з українців доніс про інцидент у відділ з політичних питань, Подкульського розстріляли. З іншого боку, по війні в тодішньому Сталіноґруді (нині Катовіце) розслідувалася справа, порушена проти Юзефа Краля. Проте після вивчення матеріалів слідства підсудного виправдали. Частина польських в'язнів у таборі була впевена, що брати Бандери, яких привезли до Аушвіцу, — вбивці Перацького й агенти гестапо. Після смерті братів Бандерів деякі поляки хвалилися, що це саме вони вбили "убивць Перацького".

Номер слайду 28

Слід зазначити, що, попри напружені відносини між поляками та українцями, у таборі зародилася й польсько-українська дружба. Омелян Коваль (табірний №49730) описує свою дружбу з таким собі Владком, із яким він працював протягом шести місяців у табірній кухні. Коваль згадує, що його польський друг походив із Великої Польщі і був поручником польської армії, а перед тим — учителем. Українець наводив слова поляка, який сказав йому, що дуже любив читати Сенкевича та інших польських письменників, котрі писали про Україну. "Я зізнаюся, — казав Владек, — що якась незрозуміла мені симпатія до України дуже часто охоплює мене, але я знаю, що Україна не буде ніколи польською. Не раз я носився з ідеєю пізнати цю землю, цю країну, її культуру, історію й літературу, але ніколи не було можливості". Коваль згадує, що Влaдек просив навчити його кількох віршів Шевченка й Франка, просив, щоб той розповів про найважливіші твори української літератури, історію, про зв'язок української минувшини із польською. Ув'язнені також говорили про відносини між двома народами і необхідність іти доброю стежкою в майбутнє. За оцінками Адама Цири, історика з Музею "Аушвіц-Біркенау", з-поміж двохсот бандерівців, які були в "Аушвіці", загинуло близько трьох десятків людей.

Номер слайду 29

Батько екс-президента Віктора Ющенка Андрій Ющенко, батько колишнього Президента України Віктора Ющенка також знаходився в Аушвіці в Stalag 4-b. Його табірний номер 117654 був вибитий зліва на грудях. Збереглася довідка про роботу Андрія Ющенка за межами табору на роботодавця «204» та його заробіток «на користь табору Аушвіц» однієї рейхсмарки, де присутній його підпис.[45] В кінці 1944 року українських політичних в'язнів перемістили до концтабору в Маутгаузен-Ґузен - Ебензее (Австрія).

Номер слайду 30

Українець Євген Бендера і його зухвала втеча з Аушвіцу Надзвичайно цікава історія ув'язненого, етнічного українця, який у таборі мав значок із буквою "P", — Євгена Бендери. Бендеру привезли до Аушвіцу з Радома 9 січня 1941 р. Ця цікава людина була ідейним натхненником, одним із організаторів та водієм автомобіля під час знаменитої втечі з концтабору 20 червня 1942 р. Тоді втекли також Юзеф Лемпарт (табірний №3419), Станіслав Яскер (табірний №6438) і Казімєж П'єховський (табірний № 918).

Номер слайду 31

Бендеру, який народився у березні 1906 р. в Чорткові на Поділлі, заарештували в липні 1940 р. в селі Пшедбуж на терені Генерального губернаторства. Після певного періоду перебування у в'язниці в Радомі відправили до Аушвіцу.

Номер слайду 32

Але у травні 1942 р. Бендера дізнався, що його, найімовірніше, стратять. Німці дали йому трохи часу, бо, як згадує П'єховський, той був добрим професіоналом і мусив закінчити ремонт машини. Бендера, якому втрачати було нічого, став намовляти Казімєжа П'єховського втекти з табору. П'єховський спочатку ідею відкинув, однак вирішив утікати, прагнучи врятувати приятеля. Тінь смерті Бендери мобілізувала поляка до дій. Разом із ними вирішили втекти Лемпарт та Яскер. П'єховський згадує, що саме старший на кільканадцять років за них усіх Бендера був лідером групи.

Номер слайду 33

Steyr-200- на такому авто українець і поляки здійснили свою легендарну втечу

Номер слайду 34

Після успішної втечі П'єховський разом із Бендерою намагалися спочатку автомобілем, а потім — пішки добратися в Україну, до рідного міста Бендери — Чорткова. Там друзі сподівалися сховатися від німців, які їх розшукували. Упродовж цього періоду вони неодноразово потрапляли у скрутні ситуації, однак приятелі не думали, що в Чорткові П'єховському загрожує небезпека з боку антипольськи налаштованих українців. Українці вбивали поляків, а Бендері й П'єховському так чи інакше доводилося приходити в українські хати в пошуках їжі (Яскер і Лемпарт залишили їх раніше й подалися в інші краї). Тоді, на пораду Бендери, П'єховський прикинувся німим. У зв'язку з украй складною ситуацією на українських землях польсько-український дует мусив шукати притулку в околицях міста Кельце, — там утікачі ховалися в польській сім'ї. Бендера отримав документи на ім'я Степана Підручного і з новим посвідченням повернувся на батьківщину. П'єховський під ім'ям Владислава Сікори спочатку працював батраком на фермі, а згодом пов'язав свою долю з підпіллям.

Номер слайду 35

Після війни З одного боку, історія Бендери і П'єховського може стати захопливою розповіддю про дружбу між двома народами, а з іншого — на жаль, демонструє і польсько-українську ворожнечу часів Другої світової війни. Сам Бендера зізнавався П'єховському: якби їхні шляхи розійшлися в Україні, то українці "відцапали б (П'єховському. — Т.К.) голову, і все закінчилося б". Характерними є й слова поляка, який на українських землях сказав Бендері: "Знаєш, Ґенку, я волію бути в Берліні. Може, там у мене буде більше шансів вижити — бо там нема українців". Завдяки дружбі Бендери і П'єховського, а також величезному везінню, їм обом удалося пережити війну, після чого друзі відвідували один одного та тепло приятелювали. Післявоєнні роки П'єховський, як колишній вояк Армії Крайової, провів у комуністичних тюрмах, однак щасливо живе донині. Бендера через сімейні проблеми став алкоголіком і помер у 1980-х роках.

Номер слайду 36

Фільм про Аушвіц Ротмістр Вітольд Пілецький у своєму рапорті 1945 р. так висловився про вище описану втечу: "Колись давно я був на фільмі "10 з Пав'яка". Можу уявити, що втеча чотирьох ув'язнених з освенцімського концтабору на найкращому автомобілі коменданта, у мундирах офіцерів СС, в умовах цього пекла може стати насправді неперевершеною темою для фільму". Хоча слова ротмістра Пілецького про автомобіль коменданта "Аушвіцу" і не відповідають дійсності, однак не можна не погодитися, що історія варта перенесення на екран. Тема сподобалася сучасному польському режисерові Мареку Павловському, який у 2006 р. завершив документальний фільм "Утікач" (Uciekinier): події в ньому описуються з точки зору Казімєжа П'єховського — єдиного на той час живого учасника знаменитої втечі з концтабору. Фільм отримав нагороди на престижних міжнародних кінофестивалях.

Номер слайду 37

Радянські військовополонені Чимало українців у концентраційному таборі "Аушвіц" були радянськими військовополоненими. У концтаборі до ув'язнених із СРСР ставилися особливо жорстоко, і не тільки тому, що вони представляли ворожу армію. Вони були носіями цілком ворожого націонал-соціалізмові більшовицького світогляду. Саме радянські військовополонені в "Аушвіці" стали першими жертвами удушення газом "Циклон-Б", що відбулося у вересні 1941 р. в підвалі блоку №11 (тоді вбито близько 600 радянських солдатів і 250 польських політичних в'язнів). Гітлерівці не застосовували до радянських воїнів положень Женевських конвенцій, а Москва, вважаючи полонених червоноармійців зрадниками, відмовилася від будь-яких спроб допомогти своїм воякам. В Освєнцімі загинуло щонайменше 15тис. радянських військовополонених, із яких близько 12тис. мали табірні номери. Слід зазначити, що серед радянських полонених в "Аушвіці" перебував і батько українського екс-президента Віктора Ющенка. Андрій Ющенко (табірний №RKG-11367) потрапив в "Аушвіц" у лютому 1944 р.; він пережив війну — а вижити вдалося лише 96 із 15 тис. радянських військовополонених у таборі. Мізерна кількість тих, хто пережив пекло "Аушвіцу", свідчить про майже повне винищення цієї групи. На жаль, неможливо визначити точне число українців, які потрапили в "Аушвіц" і були там убиті".

Номер слайду 38

Звільнення Аушвіцу 18 січня 1945 була звільнена Варшава, а 27 січня радянські війська увійшли до Аушвіцу. На той час у таборі залишилось 7,600 покинутих в'язнів. Більш ніж 58,000 полонених нацисти евакуювали на підконтрольні нацистам території. У передовій статті в «Правді» від 28 січня під назвою «Великий наступ Червоної Армії» повідомлялося: «За час січневого наступу радянські війська зайняли 25 тисяч населених пунктів, у тому числі звільнили близько 19 тисяч польських міст і селищ». Хоча Освенцим був містом (як вказується у Великій радянській енциклопедії) ніяких повідомлень про нього в зведеннях «Радінформбюро» за січень 1945 не було. Також ні в радянських газетах ні в газетах всього світу не зафіксовано повідомлень про такі жахливі злочини німців як масове знищення євреїв — це можна перевірити по архівах газетних видань. Лише 2 лютого 1945 року в «Правді» промайнула перша замітка про Освенцім під назвою «Комбінат смерті в Освенцимі». Її автор — кореспондент «Правди» у роки війни Борис Полевой, він там писав: "Німці в Освенцімі замітали сліди своїх злочинів. Вони висадили в повітря і знищили сліди електроконвейера, де сотні людей одночасно вбивало електрострумом ". У документах Нюрнберзького процесу застосування німцями електроконвеєрів не знайшло свого підтвердження. Після звільнення табору радянськими військами у частині бараків і будівель Аушвіц-1 був організований шпиталь для звільнених в'язнів. Від весни 1945 до кінця 1949 року частина табору була використана як в'язниця НКВД і Міністерства громадськ

Номер слайду 39

Архів Аушвіцу Відразу після звільнення весь архів документів Аушвіцу був вивезений в СРСР, засекречений і поміщений до Державного військового архіву в м. Подольську під Москвою. Серед цих документів є іменний список радянських громадян, які загинули в концтаборі Освенцім у 1941–1943 рр. (Фонд 502. Центральне будівельне управління СС в Освенцімі). По сьогоднішній день всі архівні матеріали Аушвіцу, які є в наявності, засекречені і недоступні, вони ще досі не оброблені. У газеті «Известия» за 17 лютого 1990 була опублікована стаття «П'ять днів в особливому архіві», в якій вказані точніша кількість жертв Аушвіцу, співзвучна з документами Нюрнберзького трибуналу. Журналісти пишуть в статті: «Но дожили мы, слава Богу, до гласности. Прошлым летом были извлечены из недр архива, правда с определенным трудом, освенцимские книги смерти с фамилиями семидесяти тысяч узников из 24 стран, погибших в лагере уничтожения». З'ясувалося, що німці не займалися встановленням національної приналежності ув'язнених, тому визначити хоча б приблизне число загиблих за національністю в Освенцімі з цих 70 тисяч журналістам не вдалося.

Номер слайду 40

Музей У 1947 році в знак пам'яті жертв Польща заснувала музей на території Аушвіц. Території Аушвіц занесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. На місці нібито поспішно ліквідованих газових камер Біркенау споруджено меморіальний комплекс, що містить пам'ятні послання 20 мовами світу, включно з українською. Щороку табір приймає більш ніж 700,000 відвідувачів.

ppt
До підручника
Всесвітня історія (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Полянський П.Б.)
Додано
18 листопада 2019
Переглядів
1010
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку