Урок "Стратегічний розвиток західноєвропейських націй"

Тема: «Стратегічний розвиток європейських цінностей через соціально-психологічний портрет західноєвропейських націй кінця ХХ ст.»

Мета:

навчальна:

• визначити головні риси соціально-економічного і політичного розвитку країн Західного світу ІІ половини 60-90-х рр.
• підвести учнів до думки, що розвиток країн Західного світу мав загальні закономірності та тенденції.
• ознайомити з деякими психологічними особливостями жителів країн Західної Європи.
• розкрити взаємозв’язок психологічних характеристик народів Франції, Британії та Німеччини з історією розвитку цих країн.
• на основі самостійної роботи учнів із джерелами підвести учнів до висновку про вплив поглядів та політики лідерів держав на долю Західної Європи.
• показати роль лідерів та їх місце в історії, забезпечивши розуміння , що ідеї, започатковані у Франції (політична концепція «голлізму»), Великій Британії («неоконсервативна хвиля» або «тетчеризм»), Німеччині («східна політика» В.Брандта) мали безпосередній вплив на становище в інших країнах.
• узагальнити і систематизувати навчальний матеріал, сформувати в учнів цілісне уявлення про суспільний розвиток країн в цей період.

розвиваюча:

• створити мотиваційну основу для формування уміння учнів працювати з документами та джерелами.
• удосконалювати навички учнів у роботі зі статистичними даними.
• продовжити формувати навички визначати основні закономірності та тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн.

виховна:

• формувати в учнів науковий світогляд.
• виховувати мовну культуру учнів.

Обладнання: карта світу та Європи, добірка документів з історії країн Західного світу, навчальні презентації Чернова, дидактичний матеріал.

Тип: узагальнюючий з елементами використання інтерактивних технологій та проектної та семінарської роботи.

Хід уроку.

Під час уроку учні будуть працювати з різноманітними джерелами за принципом: аналіз, визначення головних тенденцій, порівняння та узагальнення.

Основним контекстом уроку є визначення особливостей та основних тенденцій в розвитку країн через аналіз діяльності їх лідерів та психологічних характеристик народів цих країн.

І. Організаційний момент.

ІІ. Постановка проблемного питання за технологією «демаршу».

Вчитель пропонує учням наступні точки зору (вислови).

1. Існує така точка зору – «Шарль де Голль був одержимий Францією».

2. Існує думка – «Завдяки «східній політиці»Віллі Брандта було послаблено протистояння між Заходом і Сходом».

3. Існує вислів про М.Тетчер – «Світ змінять жінки».

Іде обговорення 5-7 хв., де учні пропонують власні думки, які записують на дошці.

Клас поділяється на 3 групи:

Група 1. Франція

Група 2. Велика Британія

Група 3. Німеччина

Групі 1, 2, 3 пропонується дослідити цю проблему через аналіз соціально-економічного розвитку країн Західного світу. Членами групи 1 і 2 будуть учні різного рівня підготовки, серед яких слабші збирають матеріал, інші – систематизують і подають..

Група 4. Психологічні експерти, які будуть оцінювати аргументованість, логічність, доречність запропонованих учнями думок та поглядів на свою проблему. Членами експертної групи повинні бути учні найвищого рівня підготовки з логічним та випереджальним мисленням.

ІІІ. Аналіз та систематизація навчального матеріалу.

1. Умови і фактори перетворення людей в лідерів держав?

а) формування особистості.

б) передвиборна програма.

в) ситуація (економічна, соціальна, політична і т.д.), в результаті якої відбувся прихід до влади лідера.

Учні повідомляють біографічні дані, дають довідку про лідера, його програмні ідеї. Експерти оцінюють. Висновки повідомляються

Додаткова інформація:

Шарль де Голль.

Народився у м Лілль у католицькій сім’ї 22 листопада 1890 р. Першу освіту отримав в єзуїтському коледжі Пресвятої Діви в Парижі, де викладачем працював його батько. В 1909 р. поступив до престижного військового училища «Сен-Сір», після закінчення якого продовжив службу в полку в Аррасі. Із самого початку брав участь у І світовій війні. Голль нагороджений орденом Почесного Легіону – найвища відзнака Франції. Потрапив до німецького полону, а після підписання Комп’єнського перемир’я, повернувся до Франції. Шарль де Голль поступив на службу до Війська Польського і брав участь у бойових діях 1919-1921 рр. Проти Червоної Армії. У 20-ті рр.. ХХ ст.. закінчив Вищу воєнну школу. Написав кілька книг з історії французької армії, відстоюючи концепцію професійних збройних сил та їх модернізації. У роки ІІ світової війни Голль проявив свій військовий талант і був призначений заступником міністра оборони. Після капітуляції Франції емігрує за кордон і очолює патріотичний рух «Вільна Франція», пізніше у 1944-1946 рр. стає головою Тимчасового уряду. 1947 р. створює партію Об’єднання французького народу як опозицію до IV Республіки. Розчарований результатами парламентської боротьби, 1953 р. заявляє про її саморозпуск і відходить від політичної діяльності. 1 червня 1958 р. стає останнім прем’єр-міністром IV Республіки, а в грудні 1958 р. обирається президентом створеної ним же V Республіки, обіймаючи посаду більше 10 років. Після відставки 28 квітня 1969 р. мешкав у власному бургундському маєтку. Помер 9 листопада 1970 р.

Віллі Брандт.

Народився 18 грудня 1913 р. у м. Любеку. справжнє ім’я – Гербетр Карл Фрам. З 15 років – у молодіжному соціалістичному русі. В 1930-1931 рр. – член СДПН, потім переходить до Соціалістичної робітничої партії. Після захоплення влади нацистами 1933 р. емігрує до Норвегії. Під новим ім’ям Віллі Брандт – бере участь у антифашистському русі. 1938 р. позбавляється німецького громадянства. Після нацистської окупації Норвегії 1940 р. потрапляє в полон, звідки втікає до Швеції. 1944 р. знову вступає до СДПН. Після війни – кореспондент ряду скандинавських газет, прес-аташе норвезької військової місії при Контрольній раді в Берліні. 1948 р. поновлений у німецькому громадянстві. Політичну кар’єру розпочав у Західному Берліні. З 1950 р. – член правління СДП Західного Берліну, в 1954-1958 рр. – заступник голови, в 1958-1963 рр. голова правління СДП Західного Берліну. 1955-1957 рр. – голова міської палати депутатів, 1957-1966 рр. – правлячий бургомістр Західного Берліну. З 1964 р. по 1987 р. обіймає посаду голови СДПН. 1966-1969 рр. – віце-канцлер та міністр закордонних справ в уряді К. Кізенгера. 1969-1974 рр. федеральний канцлер ФРН. Лауреат Нобелівської премії миру 1971 р. помер 1992 р.

Маргарет (Хільда) Тетчер.

Народилася 13 жовтня 1925 р. у м. Грантем у сім’ї бакалійника Роберта. Після закінчення школи навчалась в Соммервілл-коледжі Оксфордського університету. У цей період 1944-1947 рр. бере активну участь у громадському житті – на третьому курсі обирається президентом університетської організації консерваторів. Отримавши диплом бакалавра природничих наук, поєднує роботу на хімічних підприємства  з політичною діяльністю. Перша спроба пробитися до парламенту 1950 р. виявилася невдалою. Виходить заміж за підприємця Д. Тетчер, народжує двох синів і вчиться на юриста. Склала екзамен на звання адвоката і працювала . 1959 р. обрана до парламенту, 1961-1964 рр. стає молодшим міністром у справах пенсій та державного страхування. В уряді Е.Хіта (1970-1974 рр.) – міністр освіти і науки. З 1975 р. – лідер Консервативної партії, у 1975-1979 рр. – лідер опозиції. З травня 1979 р. по листопад 1990 р. прем’єр-міністр Великої Британії. На посту голови уряду відзначилась твердістю у прийнятті рішень, непоступливістю у соціальних та політичних конфліктах, за що отримала прізвисько «залізна леді». Після відставки перейшла з палати громад до палати лордів британського парламенту й продовжила активну політичну діяльність. Створила власний фонд, який займається популяризацією консервативно-ліберальних ідей. У 1992 р. королева Єлизавета ІІ надала їй титул баронеси Костевенської.

2. Програми розвитку країни або курс. Пропонуємо учням сформулювати питання програмного розвитку країни чи курсу. Учні пропонують думки щодо економічного, соціального, зовнішньополітичного розвитку країни. Іде серія повідомлень (презентація, робота з документами), під час якої учні на основі вивченого матеріалу та вже зроблених на уроках узагальнень визначають головні риси, фактори, особливості розвитку. Експерти оцінюють. Висновки записуються в таблицю (5).

Додаткова інформація.

Ш. Де Голль.

За життя Голль створив власну концепцію , що отримала назву «голлізм». Суть її можна резюмувати в ключових словах: «нація», «сильна держава», «велич Франції», «соціальні реформи». Вихідним пунктом доктрини Голля була ідея «нації», яку він вважав головною силою історичного розвитку. Класові інтереси, на його думку, носять частковий характер і тому мусять підпорядковуватись загальнонаціональним, виразником яких є держава. А щоб держава могла успішно відстоювати загальнонаціональні інтереси, стверджував де Голль, вона повинна бути «сильною», тобто якомога менше залежати від партій. Боротьба партій та класів, з його точки зору, підриває стабільність  та авторитет уряду, знесилює «націю» і, отже, шкідлива. Лише «сильна держава», що користується підтримкою всієї «нації», може повести Францію до її найвищої мети – «величі».

Висуваючи на передній план захист національних інтересів, прославляючи ідеї батьківщини та нації, голлізм підпадає під загальновживане на Заході визначення націоналізму. На переконання генерала де голля, головне завдання всіх французьких патріотів полягало в тому, щоб повернути країні ранг великої держави, яка справляла б визначальний вплив на долю світу.

Важливим елементом політики, спрямованої на створення «сильної держави», згуртування «нації» та досягнення «величі», де Голль вважав соціальні реформи, що мали привести до утворення французького варіанту «держави добробуту». Підтримував він також й ідею програмування економіки, підписавши, як голова Тимчасового уряду, декрет про утворення Генерального секретаріату з планування, на чолі якого стояв Ж.Монне.

Зрозумівши, однак, що його головні ідеї не знаходять підтримки більшості в повоєнному французькому суспільстві, де Голль подав у відставку з посади прем’єр-міністра, очоливши 1946 р. праву опозицію режиму IV Республіки. Повернутись до влади генерал зумів лише через 12 років в розпалі алжирської проблеми. Де Голль використав надзвичайні повноваження не лише для врегулювання алжирської проблеми, а передусім для юридичного оформлення нового політичного режиму V Республіки. Обраний у грудні 1958 р. президентом де Голль відразу розпочав здійснення накресленої ним програми повернення Франції ролі держави зі світовою відповідальністю, що передбачало позбавлення її від надмірної залежності від політики США.

В.Брандт.

Перемігши на парламентських виборах восени 1969 р., соціально-ліберальна коаліція (СДПН / Вільна демократична партія) перервала 20-річну монополію на владу в Західній Німеччині (блок ХДС / ХСС) Віллі Брандт відразу заявив про відмову своєї країни від претензій представляти всіх німців у міжнародних справах, про визнання факту існування двох німецьких держав та повоєнних кордонів у Європі. Відмова ФРН від «доктрини Гальштейна», дозволило нормалізувати стосунки між ФРН та соціалістичними країнами Європи на засадах мирного існування. Внутрішні реформи звелися до розширення співучасті трудових колективів у правлінні підприємств, модернізації системи освіти, покращенні пенсійного забезпечення. Головні зрушення все ж таки торкнулися зовнішньої політики.

М.Тетчер.

Разом з ім’ям М.Тетчер з кінця 70-х рр. до політичного лексикону країни надовго увійшло поняття «тетчеризм», яким позначали вияв правих тенденцій в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці Англії. «Новий консерватизм» або «тетчеризм», означав зміщення державної політики країни вправо від того стану, в якому вона перебувала протягом усього повоєнного періоду, як за лейбористів, так і за консерваторів.

«Нові праві» дали обіцянку:

 - відродити економіку країни, «возз’єднати розділений та розчарований народ»

 - скоротити оподаткування

 - приборкати інфляцію

 - послабити могутність профспілок: їх належало зробити підзвітними як перед своїми членами, так і перед громадськістю

 - відновити «індивідуальну відповідальність», а також «законність та порядок»

 - створити найсприятливіші умови для бізнесу, в тому числі дрібного, щоб відродити «дух підприємництва»

 - обмежити втручання держави в економічну та соціальну сферу, скоротити держапарат, приватизувати промислове виробництво й громадські служби

 - зміцнити міжнародні позиції країни, повернути епітет «Велика» до її назви.

М. Тетчер запевняла, що наблизить суспільство до того ідеалу, який визначила на початку своєї політичної кар’єри: «кожному англійцю – середніх розмірів будинок з п’ятьма спальнями і садом у 1,5 акра».

3. Результати реалізації програми в життя. Учні розкривають принципи реалізації задумів та аналізують стан країни після втілення реформ в життя. Дають характеристику закладення програми в життя. Експерти оцінюють і висновки записуються в таблицю(6).

У Франції – проблеми з НАТО, питання з ЄЕС, зміна воєнної доктрини – «оборона за всіма азимутами» і «ядерного залякування та стримування сильного слабим», проведення де Голлем свого курсу

4. Учні пропонують свої думки з приводу ролі та значення особи в житті суспільства і показують місце особистості в історії з точки зору еволюції.. Експерти оцінюють. Висновки повідомляються

Психологічна характеристика німців

Акуратність, практичність, сумлінність. Передбачливість, пунктуальність, точність, працьовитість.

Німці мають раціональний склад розуму, люблять спорт, музику, побожні. Вони сповідують і заохочують моральність у сімейному житті і побуті.

Їх мислення вирізняється глибиною абстрагування та філософською широтою. Певною мірою ця їх національно-психологічна особливість є наслідком впливу німецької дійсності з її дріб’язковою обмеженістю, традиційним гнітом сурового порядку і відсутністю прагнення пізнати внутрішній світ інших людей.

З одного боку, гнучкість, тямущість, раціональність мислення до певної міри не притаманні німцю, а з іншого – за уміння планувати свої майбутні дії німці перевершують представників багатьох інших етнічних общин.

За темпераментом німців можна віднести до флегматиків. Їм властива холодна розсудливість і витримка у досягненні поставленої мети, а також здатність долати пов’язані з цим труднощі.

Із усіх цивілізованих націй, німці легше і довше за інших здатні підпорядковуватися урядам, під владою яких вони живуть. Вони уникають змін і не чинять опору існуючим порядкам.

Централізація країни, жорсткий режим правління і сувора регламентація всіх сторін життя в державі, дріб’язковий нагляд і прискіпливе втручання в усі галузі політичного, господарського і приватного життя в Німеччині сформували у німецькому характері педантизм і прихильність системі. У цьому сила і недолік німців, оскільки прихильність системі породжує любов до шаблону та придушує ініціативу.

Німці дисципліновані та пунктуальні. У цих якостях закладено і позитив, і слабкість нації. Щонайменше порушення в будь-яких ланках плану призводить до руйнації всієї системи, до сум’яття і дезорганізації діяльності. Прихильність німців системі, педантична пристрасть до зовнішнього порядку, надмірна турбота про дрібниці, як правило, у минулому завжди призводили до шаблонів.

У німців існує просто звичка запитати у вас як справи, у манері спілкування обмаль щирості. У них брак гостинності. Німці зазвичай завжди зосереджено мовчазні, солідні і врівноваженні. Поведінка німців завжди грубувата, вони мають манеру говорити голосно, галасливо і безладно.

Психологічна характеристика французів

Жителі Франції вирізняються аналітичним розумом, широтою уяви, наполегливою допитливістю і сміливістю у пізнанні життя.

Склад розуму французів перебуває під впливом їх темпераменту: прагнучи швидше досягти мети і довіряючи своїй природній гнучкості. Французький розум судить досить швидко – займатися перевіркою йому нудно.

Французи – оптимістичний, веселий, товариський народ. Вони дотепні та уїдливі, життєрадісні і щирі. Відверті і хвалькуваті, ніжні і галантні.

Французька література, театр, живопис, музика дуже перейняті народними традиціями, дотепністю, жартівливістю, сатиричним духом. Вони висували на перший план раціональне мислення, логіку, любов до життя, земних благ, тут панують дух пошуків та індивідуального роздуму. Висока культура мислення, любов до радощів життя, дотепність і сатира стали національно-психологічними особливостями французів.

Сучасні французи досить чутливі до всього національного, причому це одна з відмітних ознак їхньої національної вдачі. І це не дивно, оскільки честолюбство розвинене у легко збудливих народів, до числа яких належать і вони.

Французи легше, ніж інші народи, схильні до навіювання ідей, адже ідеї для них важливіші за факти. Революційні фрази про «свободу», «рівність». «братство», «національну честь», «патріотизм» легко нав’язують французам.

Чутливість, легка емоційна збудливість – головні характеристики французького національного темпераменту. Сучасний француз, схожий на свого далекого предка галла, що вирізнявся войовничістю та емоційною експансивністю, своїми безпосередніми діями і вчинками. За силою і швидкістю збудливості французи – цілковита протилежність стриманим англійцям.

Жвавий темперамент «наклав» свій відбиток на усі сфери діяльності французів: господарство, політичну. Військову, наукову. Динамізм, бурхливі форми перебігу революцій у Франції пояснюються не тільки властивим для того часу загостренням боротьби за владу в країні, але й особливостями національного характеру населення.

Вони здатні захоплюватися будь-яким новим підприємством і так само швидко його опановувати, легко переходячи від одних крайнощів до інших. Зовнішній блиск, деяка метушливість, легковажність, необдумані вчинки, віддання переваги приємного над корисним – ось національні своєрідні риси їх дій і вчинків.

Відчутно помітні у характері французів контрасти. Вони доводять хоробрість до зухвалості, любов до свободи – до непокори. Французи більше керуються почуттям, ніж розумом, - логіка у них завжди підпорядкована пристрасті. Вони схильні до крайнощів. Революційні за своєю натурою вони вживаються зі сваволею і насильством будь-якої авторитарної особи. Для них характерна раптовість рішень і прагнення до сприйняття нової інформації.

В колективі емоційно-вольова сторона до значно більших змін, ніж інтелектуальна. Високорозвинене почуття соціальної товариськості (французи не люблять ні думати, ні відчувати, ні радіти поодинці), жвава чутливість, поривчаста воля, швидкий, рішучий розум – все це робить французів надзвичайно збудливими, коли вони перебувають у складі груп. Взаємне навіювання досягає в цьому випадку вищого ступеня й інтенсивності перебігу.

Французи вирізняються своєю манерою спілкування. В цьому плані вони – взірець для всіх інших народів. Французи ввічливі щодо іноземців і це через властиву їм безпосередню потребу і смаку спілкування. Мають схильність до послужливості.

Доброзичливість французів, їх висока готовність прийти на допомогу зробили цю націю гідною любові і пошани. Французи галантні, скептичні і обачливі, хитромудрі і кмітливі. У той же час вони довірливі та великодушні.

З легкістю пристосовуються до чужої обставновки.

Психологічна характеристика англійців

Англійці – працелюбні, врівноважені, привітні і привабливі люди. Їх ідеалом є незалежність, утворена внутрішньою самоповагою, чесність і безкорисливість, такт, витонченість манер, вишукана ввічливість. Здатність пожертвувати часом і грошима заради доброї справи. Вміння керувати і підкорятися, наполегливість у досягненні поставленої мети, відсутність чванливості і хвалькуватості.

Разом з тим, у буденному спілкуванні з ними часто важко зрозуміти особливості англійського національного характеру, до яких належить дивне поєднання конформізму та індивідуалізму, ексцентричності й підкресленої привітності, відчуженості і співчутливості, простоти і снобізму.

Відмітною психологічною характеристикою жителів Великої Британії є їхній високий практицизм. Вони у своєму житті і діяльності нічого не бачать, окрім практичної мети, якої завжди прагнуть. Англійцю незрозумілі невідчутні категорії, він розуміє тільки те, що бачить і відчуває, йому бракує уяви і він не вміє абстрагуватися. Для них істина уявляється лише у конкретно вираженій формі.

Позитивними якостями національного характеру англійців є високий практицизм, працьовитість і діловитість. Зневага до теорії, слабка уява і невміння абстрагуватися лише посилюють їх схильність до компромісу. Аби досягти значущих результатів, англієць завжди готовий поступитися принципами.

Тривала і наполеглива діяльність на терені комерції і завоювання інших держав визначила у національній психології англійців обачність і заповзятливість, стриманість, витримку та впевненість у собі. Цьому сприяло і пуританство, принципи якого вимагали самодисципліни і вміння володіти собою.

Одна з головних життєвих цінностей для англійців – матеріальний добробут. У жодного народу немає такого шанування багатства. Чим би не займався англієць – чи то вчений, адвокат, чи то політичний діяч або священнослужитель, він перш за все – комерсант. Його перша турбота – заробити якомога більше. Але попри цю неприборкану пожадливість і пристрасть до накопичування капіталу, англієць зовсім не скупий: любить жити з великим комфортом і на широку ногу.

Спокійний, урівноважений англієць різко відрізняється від інших народів. Темп життя у Англії сповільнений. Англійці флегматичні та холоднокровні, а не мляві і байдужі. Вони полюбляють спокій, витримку, але не байдужість, бездіяльність, відсутність ініціативи і заповзятливості.

У житті англійців особливу роль відіграли традиції. Вони ретельно дотримуються будь-яких традицій, схильні вирішувати справи «за звичаєм». Англієць – раб свої традицій. Традиції у Англії перетворені на фетиш, на культ, ними насолоджуються. Такими традиціями є спортивне виховання, прагнення англійців до простого зручного, повсякденного одягу. Для них є непристойним виділяти себе вбранням. Вони свято дотримуються встановлених правил споживання їжі. Вранці – І сніданок, о 13-й – ІІ сніданок, о 17-й – чай, о 19-20-й – обід. Вечеряти англійці не люблять. Пунктуальність у їжі і часі є обов’язковими, що створює розмірений ритм життя і праці.

У Англії наполегливо дотримуються кумедних, сентиментальних і безглуздих традицій. Англійці скрізь приносять свої звичаї, манеру жити, ніде і ніколи не змінить своїх звичок, він скрізь – у себе вдома.

Жителі Великої Британії – найменш публічні люди. Англійці краще всіх уміє усамітнюватися серед численних друзів. Вони занурюються у себе, ніколи не ускладнює ні собі, ні іншим життя. Попри нетовариськість, англієць не індивідуаліст. В колективі на них діє психологія колективізму. При цьому вони збираються в групи разом не відчувати і переживати, а діяти.

Тривале існування в умовах переважаючої над іншими країнами економіки, колоніальна політика й ізоляція начебто вивищили Англію над іншими державами і народами.

Усвідомлення безпечності становища і цілісності нації сприяло розвитку таких рис національної вдачі населення країни, як самолюбство, пихатість і навіть підступність. Вони впевнені, що в їх вітчизні все відбувається краще, ніж у інших. Тому дивляться на іноземців зарозуміло, з жалем і нерідко з перебільшеним усвідомленням своєї переваги. Саме через це англійці нетовариські, небалакучі та асоціальні. Разом з тим, за зовнішньою стриманістю і стриманою емоційністю можна побачити душевну сприйнятливість жителів острівної держави.

Англійці багато подорожують і завжди намагаються детальніше познайомитися з країною, але завжди мало зближуються з людьми. Зближуватися на чужині з іноземцями їм не дозволяють етикет, зверхність, нерозуміння і зневажливе ставлення до чужих звичаїв.

Орієнтовний зміст таблиці

ІV. Підсумок. Як і чому особа стає лідером та її місце в історії? Учні узагальнюють, експерти оцінюють і висновки повідомляють

V. Експерти дають оцінку роботи та відповідей учнів. Вчитель підводить підсумок уроку, виставляє оцінки.

VІ. Домашнє завдання. Підготувати мікропроект: «Ви – мандрівник, який побував в одній з країн: Великій Британії, Франції, Німеччині». Підготуйте короткі (дорожні ) замітки про свої спостереження (економічне, соціальне, культурне життя окремої країни (на вибір)).