Презентація "Космічні дослідження. Космогонія Сонячної системи"

КОСМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ. Космогонія Сонячної системи. Вчитель фізики КОВАЛЕНКО Марина

«Людство не лишатиметься вічно на Землі, а в погоні за світлом і простором спочатку несміло проникне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь навколосонячний простір». Ціалковський

Розглянемо тіло, що перебуває за межами земної атмосфери. СУПУТНИКЯкщо надати тілу такої швидкості, тоді тіло рухатиметься на сталій відстані h від поверхні Землі, тобто по колу радіуса Rз+h, де Rз – радіус земної кулі. Обчислюємо першу космічну швидкість для ШСЗ, що запускається поблизу поверхні Землі (h=0). У цьому разі υ=GMз/Rз: υ= 8 км/с. (колова швидкість)

Друга космічна швидкістьмінімальна швидкість, яку необхідно надати тілу на поверхні планети (або іншого масивного небесного тіла), щоб воно вийшло за межі гравітаційної дії цієї планети. Параболітична швидкість = 11,2 х 103 км/с

Третя та четверта космічна швидкість. Третя космічна швидкість — мінімально необхідна швидкість тіла, що дозволяє перебороти тяжіння Сонця і в результаті вийти з Сонячної системи у міжзоряний простір. Злетівши з поверхні Землі і найкращим чином використовуючи орбітальний рух планети, космічний апарат може досягти третьої космічної швидкості вже при 16,67 км/с відносно Землі. Четверта космічна швидкість — мінімально необхідна швидкість тіла, що дозволяє подолати тяжіння галактики. Четверта космічна швидкість не постійна для всіх точок Галактики, а залежить від відстані до центральної маси (для нашої галактики такою є об'єкт Стрілець A*, надмасивна чорна діра). За приблизними попередніми розрахунками в районі нашого Сонця четверта космічна швидкість становить близько 550 км/с. 

Космогонія Це розділ астрономії, що вивчає походження й розвиток небесних тіл (Сонця, планет та їхніх супутників, зір, галактик) і їхніх систем. Сонячна система містить зорю Сонце, розташовану в центрі системи планети із супутниками карликові планети малі тіла (астероїди, комети, метеоритні та метеорні тіла), а також міжпланетний пил, плазму і фізичні поля в зазначених межах

Гіпотеза Канта. Сучасну загальноприйняту гіпотеза щодо формування Сонячної системи першим запропонував Сведенборг у 1734 році. В 1755 році Іммануїл Кант цю теорію доповнив та доробив. Незалежно від них аналогічна теорія була запропонована П'єром Симоном Лапласом у 1796 році.

Кант запропонував свою теорію утворення Сонячної системи, що грунтується на законі всесвітнього тяжіння. Філософ виходив з еволюційного розвитку холодної пилової туманності, упродовж якого спочатку виникло центральне масивнетіло, яке в перспективі мало б стати тим, що ми називаємо Сонцем, а потім планети.

Гіпотеза Лапласа. Лаплас зі свого боку докладно описав гіпотезу утворення Сонця і планет із туманності, яка вже обертається. Він вважав первісну туманність не пиловою, а газовою, дуже гарячою і з високою швидкістю обертання. Стискаючись під дією сили всесвітнього тяжіння, туманність, унаслідок закону збереження моменту імпульсу, набирала обертів й оберталася чимраз швидше й швидше. Від газоподібного тіла послідовно відокремлювалися кільця. Потім у результаті високотемпературної конденсації з цих тугоплавких "породоутворюючих" елементів утворилися планети

В 1943 році радянський математик і фізик Отто Шмідт висунув «метеоритну теорію». Відповідно до цієї широко відомої теорії Сонце зустріло й захопило космічну туманність міжзоряних частинок, з яких у результаті зіткнень утворилися планети. Отже, за Шмідтом планети народилися не з самого Сонця, в чому він мав рацію тільки частково.

СУЧАСНІ етапи еволюції СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ1. Відбувся вибух наднової зорі ((4,6 млрд. років тому) поблизу утворення СС. Під дією газопилової воднево-гелівої хмари відбулося згущення, збагачене речовинами наднової зірки. Спонтанне його обертання під дією сил Гравітації і в центрі цієї хмари утворилась молода зоря - Сонце2. Поступово в диску газопилової хмари дрібні пилинки об*єднались, утворились брили з який і з'явилися невеличкі планети – планетезималі, а пізніше і самі планети. Планети земної групи досягли своїх розмірів через 100 млн. років

3. Наступне гравітаційне стискання підняло температуру в надрах протопланет до температури плавлення заліза. Унаслідок чого важкі компоненти сталивідокремлюватися й направлятися до центра планет. Протягом міліаріїв років йшло утворення кори – зовнішнього шару планет земної групи. Розігрівання Землі супроводжувалося виділенням газів і водяної пари яка конденсувалась і утворились моря та океани, а гази утворили атмосферу.

Супутники планет, що рухаються в напрямку обертання планет, утворилися в результаті тих самих процесів, що й самі планети. Супутники, що рухаються у зворотному напрямку, були захоплені планетою