Презентація "Кость (Костянтин) Ві́лійович Москале́ць "

Кость Москалець: «Поет будує душу – у цьому завжди була його місія»Кость (Костянтин) Ві́лійович Москале́ць поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, музикант.

Народився біля Батурина на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. Закінчив середню школу № 4 в м. Бахмач (1980). Заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Росії (поезія, семінар Едуарда Балашова)(1990). Один із засновників бахмацької літературної групи ДАК. Служив у війську (1981—1983), працював на радіозаводі в Чернігові, був учасником Львівського театру-студії «Не журись!», виступаючи як автор-виконавець власних пісень. Від 1991 р. живе в селі Матіївці у власноруч збудованій Келії Чайної Троянди, займаючись винятково літературною працею. Автор слів і музики відомої в Україні пісні «Вона» Історія створення пісні "Вона"…Був Львів. Був вечір. Була кохана дівчинка, і було 26 років. Цього цілком достатньо, щоб написати гарну пісню. Плач Єремії - "Завтра прийде до кімнати…»

Член Національної спілки письменників України (1992) та Асоціації українських письменників (1997)."Наймодерністичніший з модерністів, найесеїстичніший з есеїстів, найв'їдливіший з критиків, найшлягерніший з бардів... Його притишений голос ословлює наш час і нас - обідраних, обкурених, захмелених, закоханих, покинутих, пронизливих, розгрішених, самотніх, прозорих і все-таки - справжніх.

Долю можна любити або ненавидіти, або практикувати і любов, і ненависть одночасно, — уникнути її неможливо, так само, до речі, як і зімітувати. Ніколи не дивлюся телебачення. Взагалі, виріс у родині, де не було телевізора, але вистачало гарних книжок. Ось уже років з 10 замість телебачення маю Інтернет. Дивись на цю хризантему, надивляйся, бо завтра або її, або тебе, або вас обох не стане. Будь собою тут і тепер, не зволікаючи, не відкладаючи себе на завтра. У кожного є власний рівень, нижче якого не можна опускатися, інакше то вже будеш не ти. Зазвичай кожен дуже точно той рівень, ту межу відчуває. З політикою в мене те саме, що й із телебаченням. Я її не дивлюся. Життєві принципи

13 серпня 2015 року Кость Вілійович одружився з українською письменницею Богданою Матіяш.«…маю чимало друзів і серед молодших, досить згадати чудових поетес Оксану Максимчук, Богдану Матіяш, Катерину Міхаліцину… Але це суто індивідуальні стосунки та прив'язаності, далекі від "середовищності"; послуговуючись айтішним терміном, їх можна порівняти з мережею peer-to-peer, заснованою на рівноправності учасників. За великим рахунком, навіть якби хтось із нас і не був літератором, то друзями ми все одно залишалися б…»

Поезія«Думи» (Київ: Молодь, 1989);«Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (Київ, 1994);«Нічні пастухи буття» (Львів: Кальварія, 2001);«Символ троянди» (Львів: Кальварія, 2001).«Мисливці на снігу» (Львів: ЛА «Піраміда», 2011).«Поезія Келії» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2017).

Та як дешеві ті парфуми, що розлитіНезграбною мужичою рукою,Вивітрюється день і ущухаєНесвітське ревище півдиких табунів;Тоді розплющуються очі самовиті, –Хтонічною пітьмою оповиті,Летять осінніми пустелями птахи. Цнотливої та мудрої Атени;Тоді здригаються профани й дилетанти –Цей лет у їхній знаковій системіВіщує смерть близьку та пожарѝ. Але для нас то час святої гри, –Дістаньте бісер, свині вже поснули!Радійте, сови! Тіштеся, майстри!Холодний, чистий вітер верховин. Летить у вікна, навстежи отверті,В потужній і доладній круговертіПрасимволи гуртуються ясні. Акомпанує вправно сивий Бах. Тій пісні, що співає юний Бог, –І ніч осінню, і осінню вічністьЇм любо промузичити удвох. Осінніх вечорів правдива шляхто,Бібліотеко найдорожчих книг,Струнка, нікому не належна вежо!Як добре буде повернутися з доріг. У справжнє небо, де справдешній дім,І випити холодного вина,Милуючися полум’ям гарячим,І заспокоювати дівчину, що плаче, –Такі роки одна була вона. Тим часом там, за вікнами вузькими,Летітимуть сніги, сніги, сніги…Додайте нам, нетоптані, снаги, –Недо-буття і подорож тривають. Осінні вечори, такі густі, як вина,Що добру сотню літ простояли в льохах. Заможної та славної родини;Тягучі, наче мед, і тихі, наче плач. Ображеної бозна-чим дитини,Що схлипує, сховавшись у кутку,Між іграшок улюблених та книг,І засинає там, згорнувшись у клубок,А сльози непомітно висихають,І посмішка зростає, несвідома,На безневинних, точених устах…Осінні вечори, сумирний прах. Уже згасаючого року, у якому. Де-де ряхтять зірки. Волога втома –А чи ріденька мряка – копотить. У присмерках поверненого дому,У голих вербах на порожнім оболонню, –І лет незримої у темряві ріки. Прочути можна, як і крові рух. У дужих та вузьких зап’ястях рук,Що ними пестив молодих коханок,Гострив ножа або тримав перо. Осінні вечори, дарунок виногрон. Зі стародавньої, шляхетної лози,Дбайливо поналивані у чари золоті,Прикрашені фамільними гербами. Й рубінами конаючих сонѐць, –Ми повагом пригублюємо вас,І тішимось найтоншим ароматом,Ледь схожим на забутий дух троянди. Очікуємо вторгнення снігів,Святих і безпорадних наших слів. Перебираємо, забувши їх, ружáнці…Нестерпним видавалося уранціТривання це, абсурдне і бліде,Перенаповнене чужими голосами;Вульґарні та несамовиті сцени. Одна з-поперед одної спішили. Постати в очу нам,Зостатись там навічно,Не допускаючи картин та образів,Які гніздилися ув іншій парадигміІ гордували тлумами старців,Поширених понад усяку міру. Ховали ми зідхання потай мируІ стежили, як нерухомо плив. Динарій кесаря по небі голубому, –Недурно ж воно мало барву пекла,Затяте в неосяжності своїй,Позбавлене кордонів і належне. Усім, усім, усім – немов повія,Стара, безноса, франсувата шльондра,Якої, втім, ніхто уже не хоче,Гидкої у ласкавості своїй,Зловісної у смороді любови. О відсторонені і горді сови!Куди зникає ваш безшумний лет,Коли застугонять копита дужіЮрби кентаврів пролетаріату,Коли сирени та фотомоделіЗаскиглять навісний солодкий спів?Тоді ви сидите в гаю олив;Егіда совоокої богиніХоває спокій ваш у власнім тіню,І вас немає в очевиднім світі,В той час, коли ви є у сні або у міті;

«Ясно, що час війни не дуже сприяє натхненню. Коли говорять гармати, музи мовчать. З іншого боку — моя творчість останніми роками не дуже й потребує натхнення, радше — зосередженості і доброї бібліотеки або принаймні швидкого Інтернету. Решту завдань натхнення беруть на себе досвід і те, що називають набитою рукою. Творче натхнення під час війни…Емоційно ця війна не була для мене несподіванкою, я побачив її й пережив значно раніше, результатом чого став альбом пісень "Армія Світла", записаний і виданий Віктором Морозовим у 2008 р. Вірші, як відомо, збуваються; пісні теж. Тому нам залишається тільки одне: перемогти, буде для цього натхнення чи ні.»

Музика. У 2000 році Віктор Морозов записав диск «Треба встати і вийти», а у 2008 році — диск «Армія світла». Ці диски складаються з пісень Костя Москальця. Проза«Досвід коронації»«Рання осінь» (Львів: Класика, 2000);«Келія чайної троянди» (Львів: Кальварія, 2001) — щоденникові записи.«Досвід коронації» (Львів, ЛА «Піраміда», 2009)«Вечірній мед» (Київ, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013)

У доробку К. Москальця є низка безсюжетних творів з невизначеною жанровою приналежністю. Вони стоять на межі між новелами і поезіями у прозі ("Рання осінь", "Сполохи", "Дев'ять концертів"). Головне в них – не зміст, а настрій і формальна побудова, яка тяжіє до поетичного використання слова. Близькі до них також есе письменника. Нечітку жанрову визначеність, поєднання в одному творі ознак різних жанрів також можемо вважати формальною ознакою постмодерного мистецтва.

Становлення письменникового світогляду і своєрідності його художнього мислення найрельєфніше віддеркалює щоденник "Келія Чайної Троянди". Найголовніша умова справжнього існування для К. Москальця – свобода. Він витворює власну концепцію нікомуненалежності, яка стає провідним мотивом і щоденника, і більшості художніх творів. Витворення на ґрунті різноманітних філософських ідей власної теорії нікомуненалежності, що стала для письменника точкою опертя, засвідчує намагання подолати постмодерність, антиідеологічну за своєю суттю.

Нагороди. Лауреат премій. Журналу «Сучасність» (1994)Імені О. Білецького (2000)Імені Василя Стуса (2004)Імені Володимира Свідзінського (2004)Імені Михайла Коцюбинського (2005)Імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2006)Мистецької премії «Глодоський скарб» (2010)Імені Юрія Шевельова (2014)[2][3]Національна премія України імені Тараса Шевченка 2015 року — за книгу літературної критики та есеїстики «Сполохи»

«Якась особлива доля у тих людей, котрі є поетами, бо вони живуть вічно. Адже залишаються їхні вірші, їхні тексти – це щось незнищенне. А у цій книжці, у поезії Костя є ще й багато ангелів. Я думаю, навіть є такі ангели, котрі опікуються поетами». Мар`яна Савка