Презентація КРАЇНИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ у міжвоєнний період.

КРАЇНИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ у міжвоєнний період. Учитель- методист гімназії «Діалог» м. Києва. Гаврилюк Жанна Миколаївна всесвітня Історія, 10 клас

Міжвоєнний період – це процес становлення нових незалежних держав Центральної та Східної Європи, Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії та Болгарії. Більшість з них виникли на теренах колишньої Австро-Угорської імперії та були складовими елементами Версальсько-Вашингтонської системи. Одні з цих країн будуть розвиватися демократичним шляхом та стануть жертвами агресії, а в інших встановляться авторитарні профашистські режими.

У міжвоєнний період у цій частині Європи існувало десять суверенних держав: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія й Албанія. Політичні кордони між ними були наслідком різного збігу обставин. Держави, які оголошували себе прибічниками центральних держав, були позбавлені значної частини території (наприклад, Угорщина), інші ж кордони визначилися в результаті збройних конфліктів, або ж арбітражних висновків Паризької мирної конференції (1919-1920 рр.).

Польща

Хронологія11 листопада 1918 – початок створення державних органів незалежної Польщі 26 січня 1919 - Вибори до Сейму28 червня 1919 - Версальський договірпроголосив Польщу як суверенну і незалежну державу на міжнародній арені..1920-1921 - Польсько-радянська війна15 липня 1920 — Сільськогосподарська реформа.17 березня 1921 — Конституційний марш. Грудень 20, 1922 - Президент Станіслав Войцеховський. Травень 1926 - Юзеф Пілсудський ,  державний переворот Початок санації уряду.1928 — Позапартійний блок співпраці в уряді Пілсудського.16 листопада 1930 — Вибори до парламенту25 липня 1932 — Договір про ненапад між СРСР і Польщею26 січня 1934 — Німецько-польський акт про ненапад.23 квітня 1935 — Квітнева Конституція.12 травня 1935 — Смерть Юзефа Пілсудського.

Відновлення державної незалежності Польщі. Поділи Речі Посполитої кінця ХVIII ст. між Росією, Австрією та Пруссією призвели до втрати польським народом своєї державності. Але в ході Першої світової війни, питання поневолених народів стало досить актуальним, особливо важлива роль належала польському питанню. Серед польської політичної еліти не було єдиної орієнтації: Антанта чи Центральні держави. Польща

Так один з лідерів Польської соціалістичної партії (ППС) Юзеф Пілсудський виступав за союз з австро-німецьким блоком, не виключаючи можливості трансформації Австро-Угорщини в триєдину імперію, де поляки мали б рівні права з австрійцями ат мадярами. Іншу позицію відстоював лідер Націонал-демократичної партії – Роман Дмовський, який орієнтувався на Антанту. Юзеф Пілсудський польський політичний і державний діяч, перший голова відродженої польської держави.

Юзеф Пілсудський14 листопада уряд Польської республіки Юзефа Пілсудського, проголосив його «начальником держави». Головною метою Пілсудського було відновлення Великої Польщі за тими кордонами, які вона мала на 1772 р. Для досягнення цієї мети полякам довелося зіткнутися з українським урядом ЗУНР та Радянською Росією. Боротьба за Східну Галичину вилилася в боротьбу між 3,5 млн. українців та 18 млн. поляків.

«Польське питання» Польське питання на Паризькій мирній конференції було надзвичайно актуальним, бо воно перепліталося з питанням про ставлення до радянської Росії та Німеччини – двох нових держав на карті Європі. Питання про польсько-німецький кордон було одним з найсуперечливіших аспектів нової системи міжнародних відносин. Представники Англії та США підтримували Німеччину, а Франція - Польщу. Внаслідок цього Польща отримала лише 45 тис. кв. км території, замість бажаних 84 тис. Гданськ було перетворено на вільне місто, що опинилося під опікою Ліги Націй.

На початку 1918 р. в королівстві Польському, що раніше входило до складу Російської імперії, а з 1915 р. було окуповане австро-німецькими військами, спостерігалося піднесення націонал-визвольного руху. Революції в Росії, Австро-Угорщині та Німеччині створили сприятливі передумови для відновлення незалежності країни. За умов краху австро-німецького окупації, в ніч проти 7 листопада 1918 р. представники лівих партій – Польської соціалістичної партії, галицької соціал-демократії та партії людової(селянської) – створили в Любліні незалежний від окупантів Тимчасовий народний уряд Польської республіки на чолі з лідером галицьокї соціал-демокртаії Ігнацієм Дашинським.

Вже 10 листопада до Варшави повернувся з ув’язнення Юзеф Пілсудський, якому 11 листопада, створена окупантами у Варшаві, Регентська рада передала Пілсудському владу. На вимогу Пілсудського уряд Дашинського пішов у відставку, а натомість було створено новий, на чолі з правим соціалістом Є. Морачевським, що був повністю підлеглий Пілсудському, проголошеному «начальником» держави. В 1919 р. відбулась спробу заколоту Націонал-демократичної партії, це змусило Пілсудського призначити новий уряд, на чолі з безпартійним І. Падеревським. Юзеф Пілсудський

Наприкінці січня 1919 р. відбулися вибори до сейму. Новообраний склад сейму прийняв «малу конституцію» Польщі, який значно посилював позиції сейму, якому підпорядковувалися Начальник держави (Ю. Пілсудський) та уряд, більше того новий основний закон ігнорував права національних меншин. В цілому, «мала конституція» 1919 р. стала причиною серйозних проблем державотворення та кризи парламентської демократії в Польщі.

Польсько-більшовицька війна 1920 р. 22 квітня між головою Директорії УНР Симоном Петлюрою та Ю. Пілсудський підписали Варшавський договір. За яким Польща визнавала Директорію УНР, взамін на передачу Правобережної України Польщі. 25 квітня розпочався наступ польсько-українських військ на територію УСРР з метою з’єднання з військами Врангеля. 7 травня поляки зобули Київ, але контрнаступ більшовицьких військ, 12 травня вибив поляків з Києва, а вже на початку серпня більшовики вийшли на підступи до Варшави.

21 квітня 1920р укладено союз між поляками та українцями проти більшовиків;6 травня відбувся урочистий польсько-український військовий парад у столиці, звільненої від більшовиків;12 червня радянська армія знову захопила Київ, а згодом Житомир, Вінницю, Коростень. Радянські війська перейшли на Варшавський напрям;15 серпня 1920 року польські війська перейшли в контрнаступ під Варшавою та розгромили частини Червоної армії;18 березня 1921 року- мирний договір між РСФРР, УСРР і Польщею. Основні події війни

У жовтні в 1920 р. Було укладено перемир’я, а 18 березня 1921 р. у Ризі підписано мирний договір, за яким Варшава визнавала УСРР, взамін на Східну Галичину та Західну Волинь. У БЕРЕЗНІ 1921 РОКУ СЕЙМ ПРИЙНЯВ КОНСТИТУЦІЮ ПОЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Режим «санації» («оздоровлення»). У березні 1921 р. сейм прийняв Конституцію Польської Республіки, згідно якої повноваження Президента значно обмежувалися. Пілсудський, невдоволений таким станом речей, відмовився балатуватися на посаду глави держави. Президентом став Г. Нарутович, але його вбили, новим главою держави став С. Войцеховський.

Погіршення економічного становища Польщі та криза парламентської демократії (часта зміна урядів та гостра парламентська боротьба) призвели до розчарування народу в демократичному ладі держави. За таких умов 12 травня 1926 р. війська, якими командував Пілсудський здійснили державний переворот, і як наслідок, 14 травня президент Войцеховський та уряд Вітоса подали у відставку.

Новим прем’єром, за вказівкою Пілсудського, став К. Бартель. Сам Пілсудський був обраний президентом, але демонстративно відмовився від цієї посади, обійнявши посаду військового міністра й головного інспектора армії. Главою держави де-юре став І. Мосціцький, хоча вся владу була в руках Пілсудського.

У цілому, режим «санації» в першій половині 30-х рр.. помітно еволюціонував праворуч. Головні положення нової Конституції 1935 р. відображали ідеї держави як вищої інстанції, якій повинно підкорятися суспільство. За цим основним законом, глава держави відповідав лише перед Богом та історією, всі інші органи державної влади підпорядувались Президенту

Незабаром після прийняття Конституції, в травні 1935 р. Пілсудський помер, це призвело до загострення політичної ситуації в країні. Ліві партії, аби відвернути загрозу фашизму в 1935-1937 рр. створили Народний фронт. Провідну роль в житті країни відігравали президент І. Мосціцький, міністра закордонних справ Ю. Бек та генеральний інспектор армії Е. Ридз-Смігли. Ю. Бек І. Мосціцький

Утворення Чехо-Словаччини. До 1918 р. чеські та словацькі землі входили до складу Австро-Угорської імперії. Перша світова війна та наближення краху імперії Габсбургів викликали національне піднесення серед чехів та словаків. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі. Саме зусиллями чехословацького комітету, очолюваного Томасом Масариком, було сформовано чехословацький корпус на території СРСР, який першим виступив проти більшовиків. Чехо-Словаччина

Томаш Масарик28 вересня 1918 р. Національний комітет в Парижі проголосив себе тимчасовим урядом на чолі з Т. Масариком. 28 жовтня 1918 р. – національний комітет проголосив створення Чехо-Словацької держави. 30 жовтня 1918 р. – Словацька національна рада заявила про приєднання до Чехії. 14 листопада 1918 р. – Національні збори проголосили Чехо-Словацьку республіку та обрали президентом Томаша Масарика, уряд очолив К. Крамарж.

Конституція 1920 р. 20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію Чехо-Словацької Республіки, що декларувала основні демократичні свободи. Президент, якого обирала Національні збори терміном на 7 років, наділявся великими повноваженнями, разом з урядом він здійснював виконавчу владу. Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам. Прийняттям конституції завершилося створення Чехо-Словацької Республіки.

Визначення кордонів. Остаточно кордони Чехо-Словаччини було визначено в 1919-1920рр. Версальським, Сен-Жерменським, Тріанонським мирними договорами. До складу Чехо-Словаччини увійшли Чехія, Мораві, частина Сілезії, Словаччина і Закарпатська Україна. Територія новоутвореної держави становила 140 тис. кв. км., а населення – 13,6 млн осіб, з яких лише 7 млн. чехів, в майбутньому це стало причиною численних проблем Чехо-Словаччини.

Внутрішня політика Т. Масарика та Е. Бенеша. Чехо-Словаччина, успадкувавши 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш промислово розвинених країн Центральної та Східної Європи. Наприкінці 1923 р. економіка країни вийшла з повоєнної економічної кризи. Промислове виробництво країни неухильно зростало і в 1927-1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20%. Чехо-Словаччина за вивозом взуття, бавовняних тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за експортом цукру – перше. Президент Т. Масарик був досвідченим політиком та мав великий авторитет, з ним тісно співпрацював один з ідеологів національно-соціалістичної партії, міністр закордонних справ – Е. Бенеш. Е. Бенеш.

У Чехо-Словаччині в 20-30-х рр., на відміну від інших країн регіону, істотних змін демократичного устрою в напрямку до диктаторського правління не сталося. Світова економічна криза вразила всі галузі економіки, за винятком військово-промислового комплексу. Заводи «Шкода» продовжували постачати зброєю союзників Чехо-Словацької держави.

Судетська проблема. Найгострішою національно проблемою Чехо-Словаччини була судетська. Судетська область була приєднана до Чехо-Словаччини за Версальським договором, більшість її населення становили етнічні німці. Після приходу в Німеччині до влади нацистів на чолі з Гітлером, питання судетських німців значно актуалізувалось та стало предметом гострої конфронтації між двома країнами. Було створено Судето-німецьку партію на чолі з К. Генлейном, яка спершу декларувала лояльність до Праги, але потім відкрито стала на анти чеські позиції та оголосила курс на приєднання до рейху.

Проблеми розвитку Чехо-Словаччини. Світова економічна криза вразила всі галузі економіки Чехо-Словаччини, за винятком військово-промислового комплексу. Крім соціально-економічних проблем ключовою залишалася національна проблема. У Словаччині політика «чехословакізму», відмова правлячих кіл республіки визнати словаків як самостійну націю, а також централізаторські заходи Праги викликали невдоволення словацького населення.

У 1935 р. президентом Чехо-Словаччини став Е. Бенеш, уряд очолив М. Годжа. Протягом 1936-1938 рр. посилилась активність генлейнівців, а також словацьких, угорських та польських сепаратистів. Генлейн активно вимагав автономії Судетської області, що розглядалось Гітлером як перший крок до приєднання Судет до Німеччини. У березні 1938 р. Гітлер зосередив до 200 тис. німецької армії на кордонах Чехо-Словаччини, але Бенеш оголосив мобілізацію, тому Гітлер змушений був відступити.

Водночас посилився тиск на Прагу з боку її союзників, Франції та Великої Британії, які активно проводили політику «умиротворення», задовольняючи всі вимоги Гітлера. Долю Чеха-Словаччини було вирішено 29-30 вересня 1938 рр., коли керівники Німеччини, Італії, Франції та Великої Британії підписали Мюнхенську угоду, відторгнувши від Чехо-Словаччини Судетську область на користь Німеччини. Крім того, Прага мала задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини: перша отримала Тешинську Сілезію, а друга – частину Словаччини та Закарпаття. Чехо-Слвоаччина втратила 25% населення, 1/3 території, понад 40% промисловості.

Революція 1918 р. Угорщина як частина Австро-Угорської імперії була активним учасником Першої світової війни. Але глибока соціально-економічна криза, призвела до загострення політичного становища країни, активізувався пацифістський та самостійницький рухи. На перше місце висувається граф М. Карої, який вимагав укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною та проголошення незалежності Угорщини. Було утворено Національну раду, у ніч на 31 жовтня 1918 р. в Австро-Угорщині почалася революція, було сформовано коаліційний уряд, який заявив про проведення реформ. Вже 16 листопада Угорщину було оголошено республікою. Угорщина стала незалежною державою. Угорщина

Доба Угорської радянської республіки. Угорська революція була розцінена російськими більшовиками як початок «світової пролетарської революції»,в листопаді у Москві була сформовано Угорська комуністична партія, на чолі з Бела Куном. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було доставлено 18 тисяч прокомуністично налаштованих колишніх полонених угорської армії, а також озброєння. Бела Кун

Ситуація в Угорщині загострювалася, коли країни Антанти в березні 1919 р. висунули Угорщині ультиматум, зажавдавши передачі майже 2/3 її території сусіднім новоствореними державам. Уряд Каро пішов у відставку. Соціал-деморкати об’єдналися з комуністами, і 21 березня 1919 р. сформували Революційну урядову раду, яка проголосила Угорську радянську республіку. Уряд очолив Шандор Гарбай, але реальним лідером залишався Бела Кун, який був комісаром іноземних справ. Шандор Гарбай

Угорські революціонери розпочали відтворення суспільно-політичного ладу радянської Росії: створення Червоної армії, націоналізація промислових об’єктів, введення монопольного права держави на торгівлю і т. п. Така політика викликала жорсткий опір з боку заможних верств населення, основну силу опору становила національна армія, сформована за допомогою країн Антанти адміралом флоту М. Хорті. М. Хорті.

Зовнішньополітичне становище УРР було досить складним. Південь Угорщини окупувала Франція, румунські війська захопили Трансільванію, північні райони зайняли чехи. Успішний наступ Червоної армії Угорщини, дозволив створити словацьку радянську республіку. Проте Антанта змусила вивести війська Угорщини з Словаччини, зобов’язавши евакуювати румунські війська з Трансільванії. 20 липня 1919 розпочався новий наступ угорської Червоної армії проти Румунії, але зазнав поразки. Безперервність бойових дій як проти внутрішніх, так і проти зовнішніх ворогів виснажили радянський уряд Угорщини, тому 1 серпня 1919 р. він подав у відставку. А вже 16 листопада 1919 р. до Будапешта увійшли війська адмірала Міклоша Хорті.

Угорщина за режиму М. Хорті. Після повалення комуністичного режиму, Антанта визнала владу М. Хорті. У січні 1920 р. було проведено вибори до Національних зборів, які анулювали айстро-угорську угоду 1867 р. та акти двох республік 1918-1919 рр. і винесли рішення про відновлення в країні монархії. М. Хорті 1 березня 1920 р. домігся проголошення себе регентом із широкими повноваженнями. Він отримав право в екстремальних умовах розпускати Національні збори, зберіг за собою посаду головнокомандувача армії, проте головними його функціями були дипломатичні. У 1921 р. прихильники монархії здійснили спробу державного перевороту, що було використано Хорті, 3 листопада 1921 р. Національні збори позбавили права на престол Карла IV Габсбурга, таким чином було встановлено авторитарний режим Хорті. Необмежена влада регента поєднувалася із збереженням парламенту і деяких елементів парламентської демократії.

Економічне становище Угорщини поталанило стабілізувати лише в 1924-1926 рр. за допомогою позик, що надійшли від США, Великої Британії та Франції. Економічна криза завдала сильного удару угорські економіці, особливо сільському господарству. На міжнародній арені Угорщина орієнтувалась на перегляд Версальсок-Вашингтонської системи, а тому після приходу Гітлера до влади у 1933 р., Будепешт поступово втягується у фарватер воєнної політики Німеччини.

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Перша світова війна, яка розпочалась саме на Балканах стала потужним каталізатором суспільно-політичних процесів в регіоні. Сербія та Чорногорія, що воювали на стороні Антанти значно зміцнили свої позиції на міжнародній арені та зміцнили авторитет серед південнослов’янських народів. 5 жовтня виникло Народне віче Хорватії, яке стало представницьким органом усіх південнослов’янських земель, вже 29 жовтня Народне віче словенців, хорватів та сербів оголосило про розрив з імперією Габсбургів та про утворення незалежної Держави словенців, хорватів та сербів. Але вона проіснувала лише один місяць, в умовах агресивної політики Італії, молода держава змушена була піти на союз з Сербією. Югославія

Встановлення кордонів

1 грудня 1918р. було підписано угоду між Державою словенців, хорватів та сербів про створення спільної держави – Королівства сербів, хорватів і словенців. До його складу увійшли: Сербія, Словенія, боснія, Герцоговина, Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичів.

Видовданська конституція 1921 р. 1920 р. в країні відбулися вибори до Установчих зборів, перемогу отримала сербські політичні партії, які були прихильниками централізму У листопаді. 28 червня 1921 р. в день св. Вида, у річницю битви на Косовому полі, було прийнято конституцію. За якою король отримував широкі повноваження в сфері виконавчої та законодавчої влади, а також визначення зовнішніх відносин, крім того він був верховним головнокомандувачем збройних сил. Законодавчу владу уособлювала Народна скупщина. Конституція закріпила унітарний устрій держави, поділ на 33 жупанії на чолі з жупанами, яких призначав король.

Національне питання. Королівство сербів, хорватів та словенців, як багатонаціональна держава проводила великосербську політику, яка ігнорувала національні особливості народів, які входили до неї. Саме національне питання було причиною ряду внутрішньополітичних криз та протистоянь. Важливе значення в цьому плані мала діяльність опозиційних партій, які виступали проти сербського гегемонізму, зокрема Хорватська республіканська селянська партія на чолі з С. Радічем, якого було вбито в 1928 р. Ще однією «ахілесовою п’ятою» новоутвореної держави стала албанізація Косова.

Державні перевороти 1929 і 1941 рр. За умов гострої конфронтації між національними меншинами та урядовими кризами, 6 січня 1929 р. король Александр здійснив державний переворот, заявивши, що парламентаризм став перешкодою для порядку. Було скасовано конституцію 1921 р., розпущено Народну скупщину, король зосередив у своїх руках всю владу. Сама держава отримала нову назву – Югославія. Новий адміністративно-територіальний устрій, 9 бановин – було названо за найменуванням рік, аби стерти ознаки між різними народами.

Уже 3 жовтня 1931 р. король Александр «дарував» народові нову конституцію, яка закріплювала авторитарний характер влади Александра. На міжнародній арені Югославія орієнтувалась на Францію, це викликало невдоволення гітлерівської Німеччини, тому німецька розвідка за допомогою усташів (хорватські націоналісти) ініціювала в жовтні 1934 р. вбивство короля Александра та міністра закордонних справ Луї Барту в Марселі

Після вбивства Александра королем було проголошено 11-річного Петра, а регентом став принц Павло. Це призвело до загострення політичної боротьби та активізації опозиційних партій. В другій половині 30-х рр. Югославія поступово починає переорієнтовуватися з колишньої Антанти на Німеччину та її сателітів. І вже 25 березня 1941 р. уряд Цветковича підписав протокол про приєднання до Троїстого пакту, Югославія ставала сателітом Німеччини. Це спричинило вибух невдоволення, в ніч проти 27 березня 1941 р. частина офіцерства здійснила державний переворот, новий уряд очолив Д. Симонович, який уклав договір про дружбу з СРСР. Це призвело до того, що 6 квітня німецькі війська вторглися на територію Югославії і окупували її.

Становище країни після Першої світової війни. На відміну від своїх сусідів, Румунія напередодні війни була незалежною конституційною монархією. Але воєнні дії велися для румунського народу вкрай невдало, окупанти грабували країну, всього збитки від бойових дій та окупації становили 31 млрд злотих лей, людські втрати – 10% населення. Незважаючи на це, в квітні румунський уряд оголосив про анексію Бессарабії, а в листопаді 1918 р. до складу Румунії було включено Буковину. Країни Антанти дали дозвіл на окупацію території Трансільванії. За умовами Сен-Жерменського, Нейїського і Тріанонського мирних договорів Румунія збільшилась більш як в два рази, а населення зросло з 8 до 16 млн. Румунія

Формування території післявоєнної РумуніїУ січні 1918 р. румунські війська окупували Бессарабію під гаслом об’єднання всіх румун. У листопаді 1918 р. Румунія включила до свого складу Пн. Буковину з м. Чернівці. На приєднаних територіях здійснювалася політика «уніфікації» - поширення загальнорумунського устрою.

Конституція 1923 р. декларувала демократичні права, незалежно від їхнього етнічного походження. Законодавчу владу уособлював двопалатний парламент, але значна влада належала і королю, який мав право на дворазове вето, крім того саме монарх повністю контролював виконавчу владу.

Сучасна статистика

Внутрішньополітичний розвиток Королівства Румунії. Серйозним випробовуванням для уряду Румунії стала світова економічна криза, значно погіршилася внутрішньополітична ситуація, яка характеризувалась частою зміною урядів. Кабінет Т. Татареску, що прийшов до влади у 1934 р. взяв курс на зближення з гітлерівською Німеччиною, «Залізна сотня» - політична сила профашистського спрямування, активно спонсорувалася Берліном. Все це викликало гостре політичне протистояння правих та лівих сил, та дозолило королю Каролю ІІ у лютому 1938 р. встановити свою диктатуру. Державний переворот був обґрунтований та легалізований новою конституцією 1938 р. Політичні партії та профспілки було заборонено.

Правління короля Кароля IIНаціонал-цараністська партія прийшла до влади. У країні вибухнула економічна криза, яка охопила всі галузі виробництва крім нафтодобувної. Скориставшись нестабільністю принц Кароль проголосив себе королем – Кароль ІІ. У роки кризи виросла популярність правоекстремістських організацій, таких як "Залізна гвардія", що вважали себе послідовниками Б. Муссоліні та А. Гітлера. Активізувала свою діяльність і Комуністична партія Румунії, яка стала організатором ряду страйків, що іноді виливались у криваві сутички. Король Кароль ІІ„Залізна гвардія”

На міжнародній арені королівський уряд намагався проводити політику лавірування між демократичними та тоталітарними державами. Незважаючи на це, Німеччина та Італія в конфлікті Бухареста і Будапешта підтримали Угорщину, і 30 серпня 1940 р. відбувся Віденський арбітраж. За рішенням якого Румунія повинна була передати Угорщині частину Трансільванії. Більше того, ще в липні 1940 р. Румунія зобов’язана була передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину, позбавлений підтримки Берліна, Бухарест змушений був виконати ультиматум Москви.

Встановлення режиму Й. Антонеску. Поразки на міжнародній арені та втрата Трансільванії, Буковини та Трансільванії, підірвали авторитет Кароля ІІ, розпочалися масові антиурядові демонстрації. Король вирішив доручити формування нового уряду генералові Йону Антонеску, запеклому реакціонеру, але він погодився лише за умови зречення Кароля ІІ від престолу на користь сина Міхая. Король 6 вересня 1940 р. підписав акт про самозречення й передав керування генералову Антонеску, який став «кондуктору лом» (вождем) Румунії. Антонеску Йон

Водночас зросла роль фашистської «залізної сотні». Антонеску прагнув зближення з Гітлером. І вже в жовтні 1940 р. німецькі війська було введено до Румунії, яка перетворилась на плацдарм гітлерівської агресії на Балканах і проти СРСР. У внутрішньополітичному житті Антонеску відтворював фашистський режим Італії та Німеччини. Було скасовано конституцію, свободи та права, проводились репресії проти опозиції. Відбулась мілітаризація економіки.

Вступ Болгарії у війну на боці айстро-німецького блоку мав наслідком національну трагедію болгарського народу, було вичерпано людські та економічні ресурси. Після війни зріс авторитет лівих партій, зокрема Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), лідер якого Олександр Стамболійський сформував новий уряд. Міжнародна ситуація була досить складною для Софії, за Нейїським мирним договором, Болгарія втрачала значну частину своїх земель, армія обмежувалась 20 тисячами вояків, знаяні розміри репарацій. Болгарія

Укладення договору викликало масове невдоволення населення, яке вилилося у страйки. В таких умовах уряд Стамболійського розпочав програму реформ, спрямованих на покращення становища селян та робітників. Обмеження інтересів буржуазії призвели до консолідації анти селянських сил, які об’єднались у «Народну змову», сили якої 9 червня 1923 р. здійснили державний заколот повлаиши уряд БЗНС та вбили О. Стамболійського.

Встановлена диктатура правих партій мала військо-фашистський характер, розпочались репресії проти опозиції. БЗНС та Болгарська комуністична партія не бажали втрачати владу, тому у вересні 1923 р. підняли повстання, яке однак було жорстоко придушене. Але це не принесло спокою країні, вже в 1934 р. 19 травня внаслідок державного перевороту до влади прийшов новий військово-фашистський уряд Кимона Георгієва. Було скасовано дію Тирновської конституції, розпущено Народні збори. Кимон Георгієв

Але вже в 1935 р. цар Борис ІІІ, скориставшись з чергової урядової кризи, відправив уряд Георгієва у відставку, зосередивши у своїх руках всю владу. Поступово авторитарний режим Бориса ІІІ з Франції почав переорієнтовуватись на Німеччину, яка вимагала перегляду Версальсько-Вашингтонської системи. Борис ІІІ