Мета розвивати в учнів ключові та предметні компетентності, визначити зміст українського питання в контексті європейської міжнародної політики в другій половині XIX ст.; проаналізувати причини, перебіг і результат Кримської (Східної) війни 1853–1856 рр., з'ясувати її вплив на становище в Наддніпрянській Україні.характеризувати особливості проведення «великих реформ» 1860–1870-х років в Україні; визначати причини й наслідки селянської реформи 1861 р.
Зі статті німецького філософа Гартмана в німецькому журналі «Гегенварт»Немає ані географічних, ані етнографічних підстав для об’єднання двох світів — російського та українсько-білоруського в єдиний державний організм. Росіяни заселяють межиріччя Волги і Дону, тому для Росії є життєво важливим питання володіти цими річками на цілому їх бігу, але для Росії зовсім не є необхідним володіти Придніпров’ям — територією розселення українського та білоруського народів. Російська національна держава як за своїм національним характером, так і за географічними умовами повернута на південний схід, а не на захід… Обидві частини можуть обійтися одна без другої як за географічним, так і за торговельно-політичним розташуванням…Варто було б також створити Київське королівство в межиріччі Дніпра й Пруту. така Наддніпрянська держава з 18-мільйонним населенням мала б усі необхідні передумови для самостійного політичного існування. Нова держава мала також отримати від Австрії гарантії недоторканності та увійти з нею до оборонного союзу. Відокремлення від Росії територій із 34 мільйонами населення остаточно покладе край її експансії на Захід…
Причини війни. Прагнення російського царату посилити вплив на Балканах. Контролювати протоки Босфор і Дарданелли та перетворити Чорне море на «озеро» Російської імперіїПісля низки воєн 1826—1828 років, російський торговий капітал заволодів османськими та перським ринками і почав просуватися до Середньої Азії, Емірату Афганістан у напрямку Індії. Це викликало спротив Великої Британії та Франції.
Привід (Casus Belli)Турецький султан передав право католикам опікуватись християнськими святинями у Палестинізахоплення російськими військами Молдовського князівства та Волощини (Валахії) нібито для захисту православного населення 1853 р. (Справжня причина - заволодіти торгівлею збіжжям дунайських країн)
Матроси-ветерани, захисники Севастополя (російською мовою): 1. Реков А. В., 2. Суббота К. Т., 3. Реков М. А., 4. Сарана Т. К., 5. Бульба М., 6. Кривой И. К., 7. Гринько С. Е., 8. Дядик Г. И., 9. Щербаковский И. Т., 10. Руденко П. П., 11. Евтушенко С. Ф., 12. Стукаль М. И., 13. Барабаш А. М., 14. Занудько В. И., 15. Павлюк С. С., 16. Свистун Е. В., 17. Терновский П. М., 18. Фершаль Г. Д., 19. Бороденко Г. М., 20. Черный С. С., 21. Клещ Г. А., 22. Лоик Е. М., 23. Клещ М. А., 24. Константинов А. А., 25. Усатый Ф. И., 26. Дорошенко П. А., 27. Гринько И., 28. Дудниченко П. А., 29. Чуприно С. Е., 30. Смоленский М. Д., 31. Лоик М. М., 32. Калина И. А., 33. Хилобоченко Ф. С., 34. Настобурка Г. Т., 35. Горобец Т. Ф., 36. Череп К. И., 37. Резник Г. М., 38. Смоленский С. Д., 39. Стояненко С. Д., 40. Одношевный Н. И., 41. Топаль Г. Л.
23 січня 1854 року козаки склали присягу. З Константинополя привезли козакам знамена Запорозької Січі, а Садик-Паша (ім'я Михайла Чайковського в Османській імперії) отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман). У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрійської імперії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив подяку Чайковському і навіть надав йому титул «Око, вухо і правиця престолу».