ПРЕЗЕНТАЦІЯ "«КУЛЬТУРА ЖИТОМИРЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛ. ХІХ СТ.»

Згадайте: Якими були основні тенденції розвитку культури Житомирщини в першій половині XIX ст. ? Хто з письменників, композиторів, художників творив в нашому краю в першій половині XIX ст. ? Які досягнення в галузі науки першої половини XIX ст. Ви знаєте?

В и в ч и в ш и т е м у, В и д і з н а є т е с ь : про історичні умови розвитку культури Житомирщини другої половини XIX ст., розвиток освіти, науки, літератури, мистецтва. В и з м о ж е т е: порівняти стан розвитку культури першої і другої половини XIX ст., проаналізувати причини вагомих змін у Волинській губернії і їх наслідки.

Основні поняття: імпресіонізм, модерн, промислова архітектура, неокласицизм, хлопоманство.

План 1. Історичні умови розвитку культури 2. Освіта 3. Розвиток науки 4. Література, драматургія в другій половині XIX ст.

1. Історичні умови розвитку культури В другій половині XIX ст. культура на Житомирщині розвивалася в умовах колонізаторської політики російської влади. Українська мова ледве жила як мова освіти, науки, літератури, театру, Церкви. Чим вищий щабель влади займали українці, тим сильніше їх зачепила русифікація. Продовжували діяти ті ж принципи, що і в першій половині XIX ст.: уніфікація, денаціоналізація. Після розгрому польського Січневого повстання 1863 - 1864 рр. на Житомирщині посилився процес русифікації з метою витіснення польських впливів на культуру

Саме це прискорило і відкриття російської публічної бібліотеки, і будівництво Преображенського православного собору і т. д. Негативним фактором в розвитку культури було і те, що більшість українців губернії жила в селах; міста і містечка залишались польсько-єврейськими, а згодом і російськими. Українці змушені були переборювати тиск російського шовінізму. Гальмувало розвиток культури і вкрай несприятливе фінансування її з боку держави, хоча в кінці століття посилений розвиток промисловості потребував висококваліфікованих робітників, що змушувало місцеву владу збільшувати видатки на освіту, особливо професійну, бо лише за таких умов можна було запровадити передову техніку і технологію у виробництво.

Але хоч нове покоління українців і закінчувало російські гімназії та університети, було пригнічене Валуєвським та Емським указами, та воно виросло на українському слові Шевченка, журналах українською мовою, українських віршах, українському театрі. За їх власним виразом вони були «українська інтелігенція, а не просто українофільська, адекватна індустріальному суспільству».

Переваги української культури були в тому, що і твори Лесі Українки, і Панаса Мирного, і М. Коцюбинського і ін., написані українською мовою, були доступними простому народу, піднімали проблеми, які хвилювали більшість населення краю.

Варто відмітити і вклад меценатів у розвиток культури краю. Зокрема, на переобладнання приміщення навчальних закладів в Житомирі кошти дав її попечитель барон І. Шодуар,

Михайло Іванович Терещенко Ф. Терещенко пожертвував кошти на обладнання церкви Житомирської прогімназії, будівництво шкіл. М. Терещенко 5 млн. крб. з отриманих прибутків жертвував на будівництво лікарень, вузів, шкіл, музеїв, театрів, притулків, храмів, пам’ятників, скуповував твори мистецтва. За кошти цієї родини була побудована лікарня Червоного Хреста у Житомирі.

Ф. Терещенко заснував в с. Червоне (сучасний Андрушівський район) одну з перших в Україні майстерню по будівництву вітчизняних аеропланів. В їх випробуванні брали участь льотчик П. Нестеров і одна з перших жінок - випробовувачів Л. Галанчикова. Інженери, техніки зробили певний вклад у справу розвитку авіаційної науки і техніки, тут першим злетів у небо випробовувач перших літаків авіаконструктора О. Яковлєва льотчик Ю. Піонтковський.

В другій половині XIX ст. політизувалося суспільне життя, що вплинуло на розвиток науки, зокрема історичної. Позитивні зрушення сталися і завдяки буржуазним реформам 60-х рр., які розширили межі культурно-просвітницької діяльності. Гласність, правовий захист прав людини змінили атмосферу в суспільстві. Завершення промислового перевороту теж стимулювало розвиток освіти і науки.

Ідеологія народництва переносила увагу інтелігенції на селян, серед яких ще зберігалася, незважаючи на всі перешкоди, українська національна культура, християнська морать. Культура кінця XIX ст. розвивалась в умовах існування поліграфії, появі телефону, радіо, кінематографу, телеграфу, що посилило інтенсивність інформаційного обміну і заклало основи індустріалізації культури.

2. Освіта Колонізаторський характер царизму найяскравіше проявився в галузі освіти, розвиток якої гальмувала російська влада. Початкову освіту, як і раніше, можна було здобути у церковно-парафіяльних школах, яких на 1860 р. в краю було понад 1 тис.

Існували також початкові школи на кошти церковного братства, яке допомагало дітям з бідних сімей і сиротам. В одній з таких шкіл в Брусилові після смерті батька навчався І. Огієнко.

Згідно з шкільною реформою 1864 р. було створено єдину систему освіти. Всі повітові, церковно-парафіяльні школи, сільські училища стали називати початкові народні училища. Вони повинні були працювати за єдиним навчальним планом і програмою. Мовою викладання залишалася російська.

Існувало три типи початкових шкіл: 1) міністерські, засновником яких було міністерство освіти; 2) земські; 3) церковно-парафіяльні

Народні училища було відкрито в Андрушівці, Бердичеві, Радомислі, Ушомирі, Лугинах, Любарі, Трощі, Чуднові і ін. На кінець століття в Іскоростенській, Ушомирській, Татарновицькій волостях працювало 19 однокласних церковно-парафіяльних шкіл та шкіл грамоти. Одна школа припадала на 2,6 тис. жителів. Згодом з’явилися двокласні училища у Володарську-Волинському, Лугинах, Базарі. Народичах, Олевську, Ружині.

У 1899 р. у Волинській губернії працювало понад 3 тис. навчальних закладів. Але це давало змогу отримувати освіту всього 3 - 4% населення краю, а серед дівчат - лише 1%. Наприклад, у 1866 р. у м. Новограді-Волинському, як і в більшості населених пунктів Житомирщини, 97% населення було безграмотним. В кінці XIX ст були відкриті народні училища в Андрушівці, Бердичеві, Житомирі, Ушомирі, Лугинах, Любарі, Трощі, Чуднові. Згодом з’явилися 2-класні училища (всього 15 в селах, 25 - в містах і містечках) у Володарську- Волинському, Лугинах, Базарі, Народичах, Олевську, Ружині. Працювали і церковно-парафіяльні школи. Малинський священник Ф. Яворський відкрив таку школу глухонімих дітей.

Середню освіту можна було отримати в класичних гімназіях (їх закінчення давало право вступу до університетів), реальних училищах (давали професійну підготовку і право вступу до технічних вузів, сільськогосподарських навчальних закладів; надавали перевагу вивченню точних та природничих наук). Ще з 1833 р. в Житомирі працювала І класична чоловіча гімназія, створена на базі закритого Кременецького ліцею та 4- класного Житомирського повітового училища. Це була одна з перших гімназій в Південно- Західному краї.

гімназисти

Це була одна з перших гімназій в Південно- Західному краї. Перевага надавалася вивченню грецької, латинської мов, логіки. Викладачами були випускники Віленського університету і колишні викладачі Кременецького ліцею. Працювало підготовче відділення. Гімназисти ходили в учнівській формі із сріблястими гудзиками та кашкетом з кокардою. Вимоги до навчання були дуже високими.

Наприклад, в класному журналі (5-й клас) за 1899 - 1900 рр. записано, що учень І. Фещенко-Чопівський (в майбутньому міністр уряду Дире­кторії) «за лінощі з грецької арештований на годину». Він змушений був відсидіти в тісному карцері, призначеному для «виховання» учнів. 12 - 15% випускників не отримували випускного документу.

Навчання було платним, але старанних учнів (наприклад В. Липського) звільняли від сплати. Кращих учнів нагороджували Похвальними грамотами, випускників - за відмінні успіхи - Золотими медалями. Першим Золотим медалістом був М. Тулов - згодом відомий український філолог.

Майже 30 років гімназія працювала в орендованих будинках. Лише в 1863 р. був збудований новий навчальний двоповерховий корпус, який працював до 1919 р. Попечитель Київського навчального округу М. І. Пирогов обурювався з приводу того, що в Житомирській гімназії за рік зазнали тілесних покарань 290 з 600 учнів. Він вважав, що це треба робити лише у виняткових випадках. Для розвитку гімназії багато зробив її попечитель (1856 - 1860 рр.) Ю. І. Крашевський, який теж виступав за пом’якшення режиму гімназії, організував пожертвування для поліпшення харчування учнів із малозабезпечених сімей, забезпечував їх підручниками і формою, подарував гімназії частину своєї власної бібліотеки.

З 1871 р. гімназія стала класичною. Курс навчання зріс до 8 років. За час існування першої чоловічої гімназії її закінчили майже 2,5 тисячі учнів. Серед випускників: Д. В. Подвисоцький - директор Інституту експериментальної медицини в Петербурзі, В. І. Липський - український ботанік, академік АН України, її президент; польський композитор Ю. Зарембський, український композитор М. А. Скорульський, хімік М. І. Усанович, російський письменник і публіцист В. Г. Короленко, Л. Совінський - польський поет, діяч національно- визвольного руху; батько англійського письменника Джозефа Конрада А. Коженьовський, один з керівників польського повстання 3. Сераковський, який згадував: «Тетерів нас виняньчив, скеля Чацького нас виколисала, білі сумні берези каракульні плакати навчили», та багато інших.

В 1877 р. в Житомирі було відкрито чоловічу прогімназію (з 1897 р. - II чоловічу гімназію). Відомими її випускниками були Б. Лятошинський (український композитор), Л. Хищинський (книжковий графік, учень Г. Нарбута). В гімназії вчився поет Саша Чорний та ін.

Серед навчальних закладів повітового підпорядкування були 4-класні училища в Житомирі, Бердичеві, Овручі; повітові дворянські училища в Радомислі, Овручі; початкові народні училища в Кодні, Малині, Новограді-Волинському;Романівська школа глухонімих для підготовки майстрів мистецьких ремесел.

У гімназіях та повітових училищах навчалися, в основному, діти дворян, чиновників, заможних міщан, багатіїв. Під впливом загальноєвропейського освітнього процесу зароджувалася жіноча середня освіта. В 1866 р. було відкрито Марийську жіночу гімназію в Житомирі, де навчалася сестра Людмили Волошки - Вероніка, двоюрідні сестри Лесі Українки - Ніна і Ольга Косачі, дослідниця історії Волині – М. Копачевська, співачка Зоя Гайдай і ін. Це перший на Волині державний середній навчальний заклад, підпорядкований канцелярії відомства імператриці Марії, тому така назва.

Працювала жіноча гімназія і в Новограді-Волинському (1834- 1908). На кінець століття по губернії з питання неповної і повної середньої освіти вимальовувалася така картина:

1 Жіноче училище графа Д. Блудова 1 Жіноча гімназія 3 Чоловічі гімназії 1 Прогімназія 1 Реальне училище Кількість Назва

Не дивлячись на певні зрушення в галузі освіти на кінець XIX століття, Житомирщина залишалася однією з відсталих у Російській імперії. Наприклад, в Овручі не було жодного середнього навчального закладу. Працювали 1 - 3 класні школи у волосних селах (1 класне сільське училище у Виступовичах, церковно-приходська школа у Готові, початкова школа у Норинську, однокласна земська школа у Покалеві, однокласне училище в Шоломках, однокласні церковно- приходські школи в Бігуні, Левковичах, Словечному, Велідниках). На Коростенщині працювало 2 однокласних училища і 23 однокласні школи. На кінець XIX ст. у 12 волостях не було жодної школи, в 79 волостях - по 1 школі, в 58 - по 2 школи, в 31 - по 3 школи, в 14 - по 4 школи, в 9 - по 5 шкіл.

Відкривали на Житомирщині і національні школи. Зокрема в 1873 р. в Радомислі була заснована німецька школа, але з метою русифікації її з 1887 р. підпорядкувало Міністерство освіти. Німецькі школи прирівнювалися до приватних навчальних закладів. Ними керували з Петербурга. Завідували школами пастори. Найчастіше школи відкривали у лютеранських молитовних будинках, викладали Закон Божий, Катехізис, арифметику, читання, письмо, церковний спів. Вчителями працювали німці, піддані Російської імперії. Кожна школа мала присадибну ділянку 3-8 десятин землі. Уряд намагався русифікувати німецькі школи, але вчителі чинили опір.

Після масового переселення чехів на Волинь і прийняття ними православ’я стало можливим відкриття церковно-парафіяльної школи в 1889 р. на Крошні біля Житомира. Першим вчителем був Д. Кудимов, росіянин за походженням.

В 1873 р. Житомирське рабинське училище було перетворено в єврейський учительський інститут. А польські впливи влада намагалася зменшити. У Валуєвсь- кому циркулярі відзначалося: «Государ Імператор звелів припинити продаж польських букварів і посібників, тому що в них навмисно... розповсюджуються думки про відокремлення Південно-Західного краю від Росії і ... дитячі забавки, ... направлені на вивчення географії та історії Речі Посполитої в кордонах 1772 р.»

Освіта національних меншин була такою: Німецькі початкові школи 306 шкіл 9592 учні Чеські початкові школи 30 шкіл 2 тис. учнів Єврейські школи 800 шкіл 160 тис. учнів

9% Українці 26% Татари 26% Поляки 26% Білоруси 32,6% Євреї 37% Німці 37% Росіяни 59,6% Чехи Грамотнісгь (%) Національність Рівень грамотності серед національностей Житомирщини виглядав так:

Зростала роль і середньої спеціальної освіти, бо розвиток промисловості потребував спеціалістів з різних галузей. Було створено(1888 р.) систему промислової технічної освіти. В губернії працювали фельдшерська школа; землемірне, музичне, ремісниче, комерційне училище. З метою ліквідації масової неписьменності серед дорослих передова інтелігенція відкривала безплатні українські недільні школи (одну з них було відкрито в 1861 р. при Житомирській гімназії), в яких користувалися «Граматикою» П. Куліша, «Букварем» Т. Шевченка, «Українською граматкою» І. Деркача, «Граматкою для українського люду» Л. Ященка, «Арифметикою або щотницею» Д. Мороза, О. Кониського. Але в 1862 р. указом царя недільні школи було закрито, частину викладачів репресовано.

На підготовку сільських вчителів вплинуло перенесення учительської семінарії з Києва до Коростишева (1873 р.), до якої приймали лише «благонадійних» юнаків, не молодших 16-ти років. Директором став український громадський і культурний діяч І. Посяда (1823 - 1894 рр.), колишній кирило - мефодіївець.

Братська жіноча школа для підготовки вчителів Житомир Чоловіча 3-класна фельдшерська школа Житомир Учительська семінарія Кременецький повіт ...На кінець XIX ст. у Волинській губернії з особливою гостротою постало питання забезпечення краю кваліфікованими спеціалістами з різних галузей господарства. На цей час тут працювало всього З світських навчальних заклади, які готували спеціалістів:

Навчалося 65 чол. Духовна семінарія Римо-католики Навчалося 492 чол Навчалося 679 чол. Волинська духовна семінарія 4 духовні повітові училища Православні Священнослужителів готували:

Отже, в другій половині XIX ст. в системі освіти на Житомирщині сталися незначні позитивні зрушення, зумовлені потребами часу. Але російський уряд не був зацікавлений в розвитку української освіти, боячись зростання національної свідомості народу.

3. Розвиток науки

4. Література, драматургія в другій половині XIX ст. В другій половині XIX ст. на зміну романтизму в літературу по­ступово приходить реалізм. Його особливістю було співіснування якийсь час з романтизмом. Це видно на прикладі творчості Марка Вовчка, Лесі Українки.

Вивченням фольклору займалися Олена Пчілка (мати Лесі Українки, в 1876 р. видала на матеріалах поліського краю збірник волинських візерунків «Український орнамент»),

Климент Квітка (в 1898 р. записав пісні с. Пінязевичі (сучасний Малинський район), працював у Радомисльському повіті).

На поліському матеріал написала свої твори «Кармелюк», «Невільничка» Марко Вовчок

В с. Тереховому поблизу Бердичева народився класик англійської літератури, автор понад 30 книг Джозеф Конрад (Юзеф - Теодор Конрад Коженьовський) (1857 - 1924), дитячі роки якого минули в Житомирі. Батька - вчителя і літератора - за участь в польському повстанні 1863 р. вислали до Вологди. Незабаром померла мати. У 17 років Юзеф найнявся матросом на французький торговий корабель, пов’язавши своє життя з морем. В оповіданні «Патна» він писав: «Ми добуваємо собі за морями славу, гроші чи шкоринку хліба, але, мені здається, - кожний із нас, повертаючись на батьківщину, ніби складає звіт». Його учнем називав себе Е. Хемінгуей. В книзі «Зі спогадів» згадується волинський період життя письменника. Він побував на Житомирщині в 1890 і 1893 рр.

З нашим краєм пов’язано ім’я українського письменника М. Коцюбинського (1864 - 1913), який в 1897 - 1898 рр. жив і працював в Житомирі завідуючим конторою губернської газети «Волынь», згодом - редактором відділу «Хроніка» і опублікував 12 нарисів в рубриці «Світло і тіні російського життя», публіцистичні статті: «Шкільна справа», «До полеміки про самостійність малоросійської мови», в яких виклав свої погляди з найболючіших питань часу, таврував негативні явища царської політики, тут закінчив оповідання «В путах шайтана», зробив намітки до повісті «Випадок». В своїх прозових творах він пробував об’єднати народництво і модернізм, етнографізм з символізмом та психологічним аналізом.

Один з перших дослідників і перекладачів творів Т. Шевченка, перший перекладач «Кобзаря» польською мовою Леонард Совінський (1831 - 1887) народився у с. Березівці (сучасний Любарський район). Навчався в Житомирській гімназії, згодом - Київському університеті. За участь у польському повстанні 1863 — 1864 рр. висланий до Курської губернії. Останні роки життя проживав у Києві і Житомирі, переклав поему «Гайдамаки» Т. Шевченка та понад 50 ліричних віршів Кобзаря. Автор біографії Т. Шевченка польською мовою. У драмі «На Україні» змалював повстання 1863 - 1864 рр. І. Франко відзначив: «Для нас, українців, Совінський є і буде однією з найсимпатичніших постатей на польськім Парнасі».

У Житомирі розпочав свою діяльність Саша Чорний (О. Глікберг) (1880 - 1932) - перекладач, дитячий письменник. Житомирські мотиви звучать у творі «Пастир добрий», «Із гімназійних спогадів», «На славному посту».

На Житомирщині жив і працював російський письменник- гуманіст Володимир Короленко (1853 - 1920). Волинський період життя яскраво показано в творах «Історія мого сучасника» (1-й том цієї повісті по праву називають енциклопедією волинського життя другої половини XIX ст.), «Сліпий музикант», «Судовий день», «Парадокс», «В дурному товаристві», «Моє перше знайомство з Діккенсом». В оповіданні «Ліс шумить» письменник використав матеріали поліського фольклору.

В нашому краю творила письменниця Дніпрова Чайка (Л. Василевська), яка в 1887 - 1895 рр. жила в с. Королівці (сучасний Попільнянський район) під негласним наглядом поліції. Саме тут вона написала лібрето до дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна» (музика М. Лисенка), зібрала зразки різних жанрів поліської народної творчості.

До Житомира приїжджав Панас Мирний, де жив його брат Іван Рудченко (1867 - 1878) (псевдонім «Іван Білик»), колезький секретар, згодом - член адміністрації губернії. Вони написали твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», в якому викрили недосконалість аграрної реформи 1861 р. Герой твору Чіпка - людина з народу, який пережив духовне розкріпачення. Автори виступили на захист прав людини, закликали не миритись з насильством влади. У листах до М. Драгоманова розмірковував про долю України, наслідки кріпацтва, розвиток культури: «Погляньте... на що перевели цей нещасливий народ-лицар, який колись розумів, що повинен лити кров за свою незалежність, за віру предків». Автор праці «Чи винне малоросійське слово»? (з приводу Емського указу ).

В Житомирі народився український і російський письменник, польський драматург Кароль Гейнч (1810), син житомирського аптекаря, надвірного радника Августа Франца Кароля, автор творів про життя Волині. Схвально була зустрінута глядачами його історична п’єса «Повернення запорожців з Трапезунда.» П’єси Гейнча ставилися в Житомирі, Бердичеві, Львові. В 1864 р. він дебютував у Львові з твором «Комедіа-опера», в контексті якої вперше публічно було виконано пісню П. Чубинського і М. Вербицького «Ще не вмерла України», що стала в майбутньому Гімном України. Краєзнавець Г.П. Мок- рицький припускає, що К. Гейнч показав «Комедіа - оперу» в Житомирі, а потім у Львові.

В Житомирі мешкав у 1853 - 1860 рр. польський письменник - реаліст, художній керівник театру, попечитель чоловічої гімназії Юзеф Ігнацій Крашевський (1812 - 1887).

Його творчість - це яскрава сторінка в розвитку польської реалістичної літератури XIX ст., вражає розмахом, жанровим і тематичним багатством: письменник залишив понад 500 томів романів і повістей історичної белетристики, віршів, драм, літературно-критичних статей, праць з історії, етнографії, мистецтвознавства. За написання такої кількості книг Крашевського занесено до книги рекордів Гіннеса. Перекладав з німецької, французької, уклав польсько-російсько-французький словник. Був енциклопедично освічений, мав феноменальну пам’ять, дивовижну працездатність. Його називали «титаном праці і людиною-установою».

За твердженнями краєзнавців Г. Мокрицького і М. Костриці Ю. Крашевський - автор найкращого нарису про Житомир. В 1859 р. за «лібералізм» у роботі з молоддю звільнений з посади попечителя чоловічої гімназії. В лютому 1860 р. він прощався з Житомиром. ... Лишень подумати: тих селюків затурканих, Яких уже й людьми признати важко, Бо ж змалечку й до смерті у ярмі Вони покірно ходять, як те бидло... Крашевський вимагає відпустить На волю. Ще й землі нарізати голоті! На волю ще сяк-так, про волю й цар базіка. А ось землі - він що, знущається над нами? По світу хоче нас пустить з торбами?

Вдячні житомиряни не забувають вклад Ю. Крашевського в розвиток культури Житомирщини. 26 листопада 2007 р. в Житомирі на будівлі філармонії (колишнього театру) відкрито меморіальну дошку видатному письменнику та митцю.

Із Житомирщиною пов’язано ім’я Андрія Гончаренка (Гумницького) - православного священника (народився в с. Криве (сучасний Попільнянський район.) Став першим перекладачем творів Т. Шевченка в англомовному світі, написав першу статтю про Україну на американському континенті

За нього царський уряд обіцяв винагороду 5 тис. руб. З 1865 р. працював у США. Тут заснував першу слов’янську друкарню. Видавав англійською, російською мовами двотижневик «Вісник Аляски» і 5 номерів російською та українською мовами журналу «Свобода».