Презентація "Культурний розвиток України 20-30 рр (Образотворче мистецтво. Архітектура)"

Образотворче мистецтво. Архітектура

Архітектура та образотворче мистецтво в Украіні 1920-1930 роки. У 20-х р. XX ст. перед архітекторами стояло завдання створення проектів споруд різноманітного призначення: промислових, торговельних, транспортних підприємств, культурно-освітніх, житлових, адміністративних споруд відповідно до суспільних запитів. Різноманітні творчі організації в галузі архітектури - "Товариство сучасних архітекторів України" (ТСАУ), Асоціація нових архітекторів (АСНОВА) по-різному усвідомлювали шляхи розвитку сучасного будівельного мистецтва. 

Конструктивізм — авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі, фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920-х — початку 1930-х років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду. Значна частина митців орієнтувалася на західноєвропейську архітектуру, шукала нові форми художньої виразності, що, зрештою, привело до поширення конструктивізму. Цьому стилю властиві раціональні конструктивні і планувальні рішення з використанням новітніх для того часу будівельних матеріалів: гладенькі стіни, широкі смуги вікон, зміна нижніх поверхів відкритими опорами, плоскі дахи.

 Зразками таких споруд можуть слугувати студентськиий гуртожиток «Гігант» (1928-1929рр., арх. О. Г. Молокін) та Палац культури залізничників (1929-1932 рр., арх. А. 1. Дмитрієв) — обидві у Харкові. Значним архітектурним ансамблем того часу є площа Свободи (того часу площа Дзержинського) у Харкові зі спорудами, які були об’єднані єдиним композиційним заду­мом: будівлі Держпрому( 1925- 1929рр., арх. С. С. Серафимов, М. Д. Фельгер, С. М. Кра­вець), проектних організацій (1930-1933 рр., арх. С. С. Серафимов, М. А. Зандберг-Серафимова), кооперації (1933-1935 рр., арх. А. І. Дмитрієв, О. Р. Мунц), готель «Інтернаціональ» (1931 -1932 рр., арх. Г. А. Яновицький).

Постанова ЦК ВКП (б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" (1932) не сприяла розвиткові різноманітних течій в архітектурі. Спілка архітекторів України, створена в 1933 р., орієнтувалася на єдиний творчий метод - соціалістичний реалізм, основою для якого стала класицистична архітектура. У 30-х роках створюються генеральні плани забудови найбільших міст України, у яких було передбачено створення промислових зон, житлових кварталів з необхідною інфраструктурою, зон відпочинку, адміністративних центрів. Велика увага приділялася створенню типових проектів, запровадженню індустріальних методів у будівництві, що здешевлювало забудову, але робило її одноманітною, безликою.

Розроблялися генеральні плани забудови нових і реконструкції старих міст. В основу створення генпланів були покладені наукові економічні розробки, передбачалося ство­рення промислових зон, житлових районів з необхідною кількістю установ культурно-побутового призначення, вирішувалися проблеми розвитку транспортуй інженерних комунікацій. У 1936 р. колективом архітекторів під керівництвом проф. П. П. Хаустова був розроблений перший генеральний план Києва. Генплани були також розроблені для Донецька, Харкова, Миколаєва, Чернігова, Дніпропетровська та інших міст.

Адміністративні споруди, зведені у 30-х рр. у Києві, відзначалися наслідуванням класицистичних форм, помпезністю, надмірним монументалізмом (будинок Кабінету Міністрів України, 1936- 1938, арх. І. Фомін, П. Абросимов та споруда Верховної Ради України, 1936-1939, арх. В. Заболотний). На жаль, у цей час було зроблено ряд непоправних помилок у галузі містобудування. Було знищено чимало культових споруд, у тому числі й Михайлівський Золотоверхий монастир, на місці якого планувалося створити Урядову площу з комплексом адміністративних споруд (збудовано лише одну за проектом арх. І. Лангбарда).

Образотворче мистецтво. Образотворче мистецтво 20-початку 30-х рр. також відзначалося наявністю великої кількості напрямів, шкіл та угруповань. У цей час створюються художні угруповання: Асоціація революційного мистецтва (АРМУ)Асоціація революці́йного мисте́цтва Украї́ни (АРМУ) — творче об'єднання українських радянських художників (1925—1932). Засновано наприкінці 1925 у Києві. Об'єднувала художників різних різних стилістичних течій і груп. Після 1927 провідне місце в ній посіли прихильники та учні Михайла Бойчука.

Товариство художників імені К. Костанді в ОдесіТовариствоство художників імені Киріака Костанді — об'єднання митців-реалістів та аматорів мистецтва, в основному колишніх членів Товариства південноросійських художників, що стояли на позиціях передвижництва. Діяло в Одесі 1922–1929. Названо на честь Киріака Костанді, який помер 1921, а до того очолював Товариства південноросійських художників. Це товариство було в числі перших, що були створені у Радянській Україні. Серед членів Євген Буковецький, Петро Васильєв, Павло Волокидін, Володимир Заузе, Данило Крайнєв, Олексій Шовкуненко, Олександр Стіліануді, Борис Егіз, Аристарх Кобцев. До Товариства також належали художники з інших міст України. Товариство мало на меті розширення творчого спілкування між його членами для вивчення питань історії, теорії і техніки образотворчого мистецтва. До нього входили художники, педагоги, літератори, історики. І. Рєпін був обраний почесним членом.

Асоціація художників Червоної України (АХЧУ)Асоціація художників Червоної Украї́ни (АХЧУ) — творче об'єднання українських радянських художників, що діяло у 1920-х роках.Ініціативна група АХЧУ виникла 1923 у Києві, а статут офіційно затверджено в серпні 1926. Схвалювала відому декларацію Асоціації художників революційної Росії (АХРР) від 1922. Основна мета — об'єднання митців для активної участі в соціалістичному будівництві на основі «реалістичного» відтворення революційної дійсності, творчого опанування прогресивних традицій вітчизняного мистецтва, насамперед художників-передвижників. Відбулося два всеукраїнські з'їзди АХЧУ (1928 і 1930).

Об'єднання сучасних митців України. Об'єднання сучасних митців України (ОСМУ)  — творче об'єднання українських художників, що існувало з 1927 по 1932 рік. У 1927 році з Асоціації революційного мистецтва України вийшла група художників на чолі з В. Пальмовим (А. Петрицький, А. Шаронов, І. Беклемішева, Д. Шавикін П. Голубятніков та інші) і, об'єднавшись із групою Л. Крамаренка (група київських художників-монументалістів), утворили ОСМУ — Об'єднання сучасних митців України. Близькі стосунки з ОСМУ підтримували живописець О. Богомазов, графік О. Усачов, мистецтвознавець Ф. Ернст. Діяли місцеві осередки організації в Харкові, Одесі, Житомирі. У програмі об'єднання було записано, що мистецтво — це ідеологічна надбудова суспільного життя. Тому його завданням повинно бути формування нової психології широких робітничо-селянських мас і бути чинником боротьби за комуністичні форми суспільної життєдіяльності. Митці добре усвідомлювали, що існує розрив між існуючим рівним художньої культури і сприйняттям його народних мас. Тому ставили собі за мету зменшити цей розрив.

Працюють такі визначні майстри, як М. Бурачек, І.Іжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш, Г. Світли-цький, К. Трохименко, О. Шовкуненко, М. Бойчук, І. Падалка, В. Се-дляр, П. Волокидін, І. Труш, О. Новаківський тощо.

Важливою подією культурного життя України стало відкриття пам’ятника Т. Шевченку в Харкові (скульптор М. Манізер, 1935р.) — одного з найдовершеніших монументів Кобзареві. Розрахований на круговий огляд, він становить композицію з шістнадцяти фігур, що спіраллю охоплюють постамент, на якому височить шестиметрова статуя Т. Шевченка. З-поміж них — сумна жінка з дитиною на руках — образ, навіяний «Катериною», втілення України часів поета». Вище — герої селянських повстань, рекруту миколаївській безкозирці, дівчина-кріпачка з граблями й ціпком, борці першої російської революції з прапором на надламаному древку. Ще вище — герої революційних битв 1917 р. і, нарешті, сучасники авторів пам’ятника — шахтар, червоноармієць, колгоспник і комсомолка! Так розкривається задум пам ‘ятника: Тарас Шевченко постає у ньому натхненником революційних мас, співцем повсталого народу, уособленням його бунтівного духу.

Традиції книжкової графіки заклав Г. Нарбут. Чимало художників у 20-і рр. працювали у жанрі сценографії, оформлюючи театральні спектаклі (О. Хвостенко-Хвостов, О. Екстер, А. Петрицький). Переважно монументальним живописом займався М. Бойчук, професор Київського художнього інституту, та його учні: І. Падалка, В. Седляр, О. Павленко, які у своїй творчості намагалися уникати зайвих деталей, поєднували національні традиції з художньою мовою авангарду. Плідно працюють живописці Ф. Красицький, І. Іжакевич, О. Новаківський тощо.

Дякую за увагу!