Презентація " Леся Українка "

Лариса Петрівна Косач-Квітка (25 лютого 1871 р. – 1 серпня 1913 р.) Так, я буду крізь сльози сміятись!  Серед лиха співати пісні,  Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!

Петро Антонович Косач, юрист за освітою Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка), письменниця, громадський діяч, вихователь своїх дітей В родині було 6 дітей

Перший вірш Леся написала вночі, коли всі спали, і присвятила його улюбленій тітці Олені, яку було заслано до Сибіру. Назвала його “Надія”

Конвалія Росла  в  гаю  конвалія   Під  дубом  високим,   Захищалась  від  негоди   Під  віттям  широким.  

У 12 років Лесі прооперували руку. Це позбавило її можливості грати на фортепіано. Вона пише вірш “До мого фортепіано” Мій  давній  друже!  Мушу  я  з  тобою   Розстатися  надовго…  Жаль  мені!   З  тобою  звикла  я  ділитися  журбою,   Вповідувать  думки  веселі  і  сумні.  

Як дитиною, бувало, Упаду, собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо.   «Що, болить?» — мене питали Але я не признавалась — Я була малою горда,— Щоб не плакать, я сміялась.

Через хворобу вона більше ніколи не могла взимку бути в Україні. Змушена була виїжджати до Єгипту, Італії, Грузії. Тому весна для Лесі була поверненням до життя, поверненням на Батьківщину.

Не стерлась райдужна сторінка, Не вмерла пісня лісова. Безсмертна Леся Українка Була і є, повік жива.