Презентація "Ліна Костенко - живий класик."

У даній презентації Вас буде чекати інтерактивний зміст, кожне слово якого є гіперпосиланням, якщо натиснути на нього, він перенесе на слайд, який ширше розкриє вказану тему. У правому верхньому кутку кожного слайда є малюнок, якщо натиснути на нього, він може повернути вас на початковий слайд.

«Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське» В. Базилевський. Ліна Костенко. Робота учениці 10 класу Плющівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Чечулинської Олени

Ліна Костенко. Сім’я. Мрія. Навчання. Перші видання«Маруся Чурай»«Політичної біжутерії не ношу»Єдиний роман 21 століття«Річка Геракліта»Перший чоловік. Другий чоловік. Дмитро Павличко. Василь Симоненко. Чорнобиль. Почесні регаліїПочесні звання. Перший вірш. Аналіз вірша 1 Аналіз вірша 2«… людям позакладало душі»ВисновокІнтерактивний зміст

Біографія Ліни Костенко – приклад для українців. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори.«Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі»

Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителів19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині (до речі, батько Ліни Костенко був "ворогом народу” в СРСР. Його засудили на 10 років таборів. Він був інтелігентом, працював в школі, знав 12 мов). Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.«Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом»

У дитинстві Ліна мріяла стати льотчицею. Мрія була настільки сильною, що вона змайструвала собі саморобний парашут з старої маминої парасольки і простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледь не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Ліна Костенко стала педагогом і тільки потім відкрила талант до поезії.«Проблеми ж – як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані – то вже навік»

Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературного інституту імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.«І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…»Київський педагогічний інститут. Московський літературний інститут імені О. М. Горького

Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій «Проміння землі». Друга збірка «Вітрила» вийшла в 1958 році, за нею – збірка «Мандрівки серця» (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. «Зоряний інтеграл» 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 16 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.

За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і «Берестечко», і «Маруся Чурай», і поезії, що згодом ввійшли до збірок «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». Повернутися до читачів Костенко змогла лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го — історичний роман у віршах  «Маруся Чурай», який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.«Моя любов чолом сягала неба,а Гриць ходив ногами по землі» (з роману у віршах «Маруся Чурай»).

Після книги італійською «Інкрустації» (1994) та історичного роману «Берестечко» (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона, вже за власним бажанням, зникла з публічного простору України. Ліна Костенко відмовилася від звання Золотий письменник України і Героя України, сказавши фразу "Політичної біжутерії не ношу», а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.«І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!»

Єдиний роман Ліни Костенко 21 століття - це «Записки українського самашедшого» (2010), що викликав великий ажіотаж. До цього поетеса 20 років не видавала книг. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.«Люди вимагають правди – їм сервірують брехню».

Крайня книга Ліни Костенко з'явилася в лютому 2011 року – до поетичної збірки «Річка Геракліта» ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову замовкла, хоча й зізнавалася, що практично написала роман-продовження «Записок» від імені жінки. Поки що невідомо, коли чекати нових творів письменниці.«Жінка – як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи».

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко, письменниці Оксани Пахльовської, тривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.«Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість». Письменниця була двічі заміжньою. Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.

"Вона тоді курила. Приїхала якось з Москви до мене в гості до Львова, то я їй ті сірники купив. Не дуже схвалював, але вона була екстравагантна. І до сих пір бережу їх, хоча Ліна Василівна відреклася від багатьох своїх друзів", – згадував Павличко.«Несказане лишилось несказанним». Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно зізнався, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку.

Про Ліну Костенко згадує і поет Микола Сом: "Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоча Ліна старша за нього на п'ять років. На неї не можна було дивитися без захоплення: жіночна, з лукавинкою в очах - справжня красуня. Він називав її Косталіна. Казав: "Мене нагородила поглядом Косталіна", - згадав Микола.«Така любов буває раз в ніколи»

«Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем»У 2005 році Ліна Костенко поїхала в Чорнобильську зону. Там вона допомагала вченим рятувати артефакти народної культури. Вона також є авторкою кіносценарію «Чорнобиль: Тризна».

1987 рік - лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність». Почесні регаліїУ 1994 році вийшли перекладені італійською мовою «Інкрустації». Консорціум венеціанських видавців присудив їй премію Франческо Петрарки. 2000 рік - лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги.2000 рік – нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Почесні звання. Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Почесний доктор Львівського національного університету. Почесний доктор Чернівецького національного університету. Відмовилася від звання Героя України.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні. Лилась пожежі вулканічна лава. Горіла хата. Ніч здавалась днем. І захлиналась наша переправа через Дніпро – водою і вогнем. Гула земля. Сусідський плакав хлопчик. Хрестилась баба, і кінчався хліб. Двигтів отой вузесенький окопчик, де дві сім'ї тулились кілька діб. О перший біль тих не дитячих вражень, який він слід на серці залиша! Як невимовне віршами не скажеш, чи не німою зробиться душа?! Це вже було ні зайчиком, ні вовком – кривавий світ, обвуглена зоря! – а я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря, – той перший віршик, притулившись скраю, щоб присвітила поночі війна. Який він був, я вже не пам'ятаю. Снаряд упав – осипалась стіна.   «Мій перший вірш написаний в окопі…»

«Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми – живі, нам треба поспішати»Твір належить до ранньої поезії Ліни Василівни. Спогади про повоєнні роки ще й досі живі… Вони болісно залишили свій слід у пам’яті і серці : “моє дитинство, вбите на війні”. «Мій перший вірш написаний в окопі» - це  той перший вірш, що його маленька дівчинка з містечка над Дніпром написала «мало не осколком» на стіні окопу, не зберігся: упав снаряд, і стіна з великими дитячими літерами осипалася. Тяжкі втрати хвилюють душу.

У цей час поетеса пише про життя і слід, що залишає людина на землі. Світ здається похмурим, безрадісним, повним знедолених. Темою поезії є зображення перших кроків війни з усіма її наслідками як чогось страшного і жахливого. Не лише сама війна калічить людей і приносить страждання, а навіть спогади про неї. Вірш сповнений щирими переживаннями та емоціями. Ліна Костенко вражає поетичною відвертістю. Вона щиро відкриває своє серце перед читачем; її майстерність проявляється у зображенні трагічної правди війни. Людина відкриває для себе чаруючий світ поетичного слова.«У кожного своя пустеля і свої міражі»

https://maximum.fm/biografiya-lini-kostenko-ta-cikavi-fakti-pro-neyi_n137725https://maximum.fm/citati_n137785https://dovidka.biz.ua/miy-pershiy-virsh-napisaniy-v-okopi-lina-kostenko/https://1plus1.ua/ru/snidanok-z-1-1/novyny/5-faktiv-pro-linu-kostenko-aki-vas-zdivuut. Джерела: Дякую за увагу Отже, Ліна Костенко - безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами й оточили нас з усіх боків. Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору. Зараз Ліна Костенко уникає публічності і на світських заходах не з'являється. Весь вільний час жінка приділяє письменництву. З нетерпінням чекаємо нових шедеврів!