"Лісова пісня" Лесі Українки - книга-ювілярка 2021 року

“Лісова пісня” Лесі Українки – книга-ювілярка 2021 року

Задум про драму “Лісова пісня” Леся Українка виношувала впродовж усього життя, а реалізувала за 10-12 днів. “[…] і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго “приходила до пам’яті””, – писала Леся Українка в листі до сестри Ольги Косач (9 листопада 1911).

Згодом у листі до матері Олени Пчілки Леся Українка зізнавалася: “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка” (2.01.1912).

У творі “закодована”, втаємничена, міфологізована і власна душа мисткині...

І душа народу...

І звісно, любов до природи Волині…

За жанром “Лісова пісня” – драма-феєрія

Ідеться про єдність реального й фантастичного (міфологічного), символічного.

Вимовним у “Лісовій пісні” є двосвіття. Духовне й матеріальне, природне й людське – два світи, дві площини, два виміри. Перший з них є носієм гармонії та ладу, другий – навпаки дисгармонії та розладу.

Виразником духовного у драмі постає Мавка – мешканка лісу.

Мавка далека від світу людського – жорстокого, жадібного, втіленого в образах Лукашевої матері й Килини.

Тим часом людська натура дядька Лева не обтяжена матеріальним – на противагу двом попереднім жіночим особам.

Він відчуває багатоголосу душу природи, втілену в образах міфологічних істот –

Русалки, Лісовика, Перелесника, Потерчат, Водяника, “Того, що греблі рве”, “Того, що в скалі сидить”, Русалки Польової.

Саме дядько Лев прилучає Лукаша до сфери духовного й вічного, дає йому розуміння істинної краси.

Тому дядькова смерть стає фатальною і для юнака, і для природи.

Дивна мелодія Лукаша на сопілці пробуджує із зимового сну чарівну Мавку.

Любов до природи й музики поєднує на перший погляд дві різні натури, зроджує між ними палке кохання. Невипадково це відбувається навесні.

Утім, не маючи внутрішньої рівноваги, сили духу, Лукаш зраджує світ духовний – світ природи і Мавки. Як наслідок – матеріальне, буденне перемагає.

Лукашева зрада з Килиною – це не лише зречення Мавки, а насамперед зречення себе. Така невірність обов’язково має бути покарана.

Перетворення на вовкулаку – не так помста Лісовика за знівечену душу Мавки, як спокута за самовідступництво.

Втім, любляча Мавка не лишає коханого на поталу – він знову стає людиною. Хоча такі метаморфози не приносять щастя. Душа страчена, кохання зраджене. Заніміння під вербою взимку – доконечна загибель Лукаша, духовна передовсім.

Образ Мавки – не менш трагічний. Вона – дитя лісу – вирішила (хай навіть заради коханого!) оселитися у світі людському. Тим самим зрадила питомий їй світ природи, знищила себе. Така жертва, далебі, ніким не прийнята… І душа згублена… Перетворення на суху вербу є тому доказом.

Хоча любов здатна творити дива, долати будь-які межі. Невипадково Лукашева сопілка з тої заклятої верби промовляє голосом Мавки.

Останній монолог Мавки – достоту вимовний: він засвідчує нескасовну силу Любові в її найвищому, найдосконалішому вияві. Любові не тілесної, пристрасно-чуттєвої, а духовної…

"О, не журися за тіло!Ясним, вогнем засвітилось воно,чистим, палючим, як добре вино,вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілецьляже, вернувшися, в рідну землицю, —стане початком тоді мій кінець. Будуть приходити люди,вбогі й багаті, веселі й сумні,радощі й тугу нестимуть мені,їм промовляти душа моя буде. Я обізвуся до нихшелестом тихим вербової гілки,голосом ніжним тонкої сопілки,смутними росами з вітів моїх. Я їм тоді проспіваювсе, що колись ти для мене співав,ще як напровесні тут вигравав,мрії збираючи в гаю.. Грай же, коханий, благаю!"

При підготовці матеріалів використано: Українка Л. Вибрані твори / Леся Українка ; передмова Г. А. Клименко. – Київ : Шанс, 2013. – 512 с. Українка Л. Твори : У 12 т. / Леся Українка. – Київ : Наук. думка, 1979. – Т. 12. Листи (1903 – 1913). – 696 с. Лісова пісня [Електронний ресурс] : [відео] // You. Tube. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=u. FFd. Ews. OJv. A , вхід вільний (дата звернення: 02.09.2021). – Назва з екрана. Фото взяті з відкритих джерел

Матеріали підготувала:кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університетуімені Богдана Хмельницького Ганна Клименко-Синьоок2021