Дівчина«Вона жила так, що життя те можна було щохвилини перервати й нічого б тому не перешкоджало; вона не чекала другого дня, не бажала його, не сподівалась нічого»«Вона жила, наче ящірка восени, що дубіє помалу з холоду»«Дівчина не кляла, не винуватила люде за своє бідне життя, за людську неправду. Вона брала життя таким, як ішло воно до неї»
Батько дівчини«Нещасливий чоловік. Він був маленький урядничок. Робив, як віл. Горда і вразлива людина, як тільки буває часом уразливим маленький чоловічок. Розсердити, допекти йому було легко»«Злість зривав на жінці та доньці. Тішився, що є хтось, з кого й він поглузувати може, допекти, дошкульнути. Тим усім зі своєї жінки зробив він плаксиву, в'їдливу бабу, а з дочки - бідну, прибиту дівчину»Прогулював гроші, примушував дочку купувати на останні гроші горілку.
Життя дівчини«Треба було бігати цілий день або гнутися над роботою, а набігавшись, треба було спати»«Ніякої втіхи, ніякої підпори не було в неї»«Ні богів, ні ідеалів вона не знала»Бідність, багато роботи та холод в оселі. Перешкоди від писаря. Насміхання від батька-п’яниці. Образи від матері. Неприйняття суспільством. Невзаємне кохання.
«Вона оглянулася на своє життя й бачила там не саме одне лихо: побачила вона там кривду, кривду без кінця; вона вже вважала себе не «бідною дівчиною», а скривдженою»«Вона тепер гнівалася на життя, на людей: чи допомогли вони їй, чи підкріпили, привітали, хоч словом ласкавим обізвалися потім, образивши, скривдивши її?..»
«А перед очима ставали спогади, як поневірялась вона, як кривдили її... До цього часу вона терпіла, тепер не могла терпіти. Спогади пекли, дошкуляли їй, вона корчилась, як від болю, на своєму ліжкові. Вона відчула, що не може жити так більше»«Й відразу надумалася, наче не від неї самої вилинула думка — вмерти». Дівчина розчинила в воді фосфор із сірників та випила отриману отруту. Отак згасло молоде життя...