Презентація "Літописні оповідання"

Літописні оповідіПідготувала вчителька української літератури Шевченко І. В., ЗОШ № 25 м. Маріуполь

Літопис як літературний жанр. Літопис - від «літо» (рік) і «писати». Найдавніший жанр української історичної прози. Характер оповіді в літописі неоднорідний. Повідомлення про події, часто документальні й детальні, перемежовуються з описом подій. Літописець прагне зобразити деякі події якомога наочніше. До опису додаються конкретні деталі й подробиці.

Хроніка Іоанна Малали Укладена в Антіохії клириком Іоанном Малалою, який жив бл.491-578 рр. Можливо, автор бл. 532 р. переїхав до Константинополя. Складається з 18 книг. У книгах 1, 2, 4 викладається найдавніша історія, переказуються міфи про боротьбу богів із гігантами, про Зевса, Кроноса, Персея, Едіпа тощо.

Початок українського літописання Найдавніший літопис - «Повість временних літ» - датують 1113 роком. Документальних свідчень про попередній розвиток літописання на Русі не збереглося. Перше зведення літописних матеріялів різного характеру і походження могло постати в Києві 996-997 рр. Його складено в оточенні Володимира Святославича. Сюди ввійшли короткі річні записи, народні перекази, придворні нотатки.

Повість временних літ. Назва - від перших слів тексту. «Це Повісти временних літ, звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав спершу княжити, і як Руська земля постала» (Лаврентіївський літопис). «Повість временних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала» (Іпатівський літопис).

Нестор-літописець. Нестор - монах Києво-Печерського монастиря, агіограф і літописець. Народився в середині XI ст. Пострижений за ігумена Стефана (1074-1078) і зведений ним у дияконський сан. За каноном мученицького житія написав «Чтеніє о житії і о погубленії блаженную страстотерпцю Бориса і Гліба». Потім пише «Житіє прп. Феодосія Печерського». Найавторитетніші свідчення про те, що Нестор написав «Повість временних літ» - у Полікарпа в Києво-Печерському патерику. У житіях затворника Микити й лікаря Агапіта є згадки про Нестора як автора літопису.

Нестор-літописець Потім Нестор пише «Житіє прп. Феодосія Печерського». Найавторитетніші свідчення про те, що Нестор написав «Повість временних літ» - у Полікарпа в Києво-Печерському патерику. У житіях затворника Микити й лікаря Агапіта є згадки про Нестора як автора літопису.

Зміст. Починається літопис розповіддю про поділ землі поміж Ноєвимисинами та вавилонське стовпотворіння, викладеною за літописом. Георгія Амартола. Русь відноситься до числа Яфетових потомків. Потім іде опис розселення слов’янських племен, річок, на яких живутьслов’яни.

Зміст. Далі наводиться леґенда про заснування Києва, причому від Кия, Щека і Хорива виводиться князювання в полян. Згадується про приходи хозарів, угрів, обрів. Ці відомості також запозичені в Георгія Амартола. Наводиться й місцева леґенда, як мучили обри дулібських жінок, запрягаючи по 3, 4 або 5 жінок у воза. Після цього зображується побут і звичаї різних слов’янських племен, а також довколишніх народів. Їм усім протиставляються поляни. Завершується вступна частина розповіддю про хозарську данину.

У літописі згадуються такі князі : Святополк Ізяславич. Олег ВіщийІгор Рюрикович. Княгиня Ольга. Святослав ІгоровичІзяслав Ярославич. Всеволод Ярославич

Київський літопис. Відомий під цією назвою з початку XV ст. Складається з річних коротких записів і ширших оповідань. До 1146 р. головне джерело - щорічні київські записки, головно такі, що стосувалися Мономаховичів і різних київських монастирів. Далі йде широке оповідання про князювання Ізяслава Мстиславича (1146-1154), писане його прихильником і товаришем походів. 

Київський літопис. Наступна частина - період 1155-1174 рр., багатий дрібними вістками з уривчастим характером. Потім - докладніший опис подій 1175-1185 рр., повний драматичних оповідань, характеристик осіб і народу, моральних і релігійних сентенцій. Описуючи боротьбу з половцями, зупиняється на їхньому побуті та звичаях.

Галицько-Волинський літопис. Первісний текст, можливо, не знав хронологічної сітки. Вона була впроваджена в Іпатіївському літописі. Джерела - княжі літописці, різні документи, розповіді очевидців, воїнські повісті, книжні джерела: грецькі хроніки, «Історія юдейської війни» Йосифа Флавія, «Слово про закон і благодать» Іларіона. Помилки в датуванні досягають 5 років.

Галицько-Волинський літопис Дослідники виділяють дві або чотири частини:1. Галицький літопис, або Літописець Данила Галицького (1201-1261).

Галицько-Волинський літопис2. Волинський літопис (1263-1291). У його межах говорять про три частини: 1. Літописець князя Василька (1263-1271). 2. Літописець Володимира Васильковича (1263-1271). 3. Літописець Мстислава Даниловича (1289-1291).

Перша частина, йомвірно, завершена в середині XIII ст. у Холмі при дворі Данила Романовича. Починається похвалою князеві Романові Мсстиславичу. 1199 р. князь Роман Мстиславич об’єднав у своїх руках Галицьку й Волинську землі в одну державу. Коли його тесть Рюрик спробував був відібрати Галичину, Роман зайняв Київ і Київщину та посадив там васального князя (1201-1204). Роман Мстиславич

Літопис називає Романа Мстиславича «самовладцем, царем нашим і всієї Руси». Візантія визнавала Романа князем, а його противника Рюрика - правителем Києва. У Галичині він спирався на міщанство. Багатьох бояр та вождя їхньої партії Кормильчича він виселив з Галичини.

Головний персонаж літопису - князь Данило Галицький (1205-1264). Після смерти Романа на прохання Ганни угорський король Андрій II став протектором спадкоємців. Він увів залогу до Галичини й став титулуватися «королем Галича та Володимерії». Повертаються бояри й закликають на князювання синів Ігоря Святославича та Євпраксії Ярославни. Княгиня Ганна з дітьми тікає до Кракова, Данила бере до себе Андрій II. Данило Галицький

Друга частина літопису простіша. Автор дбає про послідовність і ясність викладу, звертає увагу на побутові подробиці. Менше церковнослов’янізмів, зустрічаються діалектизми. Після смерти Данила Василько Романович (1205-1270) став головою Галицько-Волинської держави. Він залишався у Володимирі. Його престіл успадкував син Володимир (1270-1289), висококультурна й освічена людина. Василько Романович

Володимир неохоче брав участь у війнах, будував нові міста, замки, церкви. Сам переписував книги для церков, серед них «Кормчу книгу». Похвала Володимирові Васильковичу має запозичення зі «Слова про закон і благодать». Його літописець називає «книжником великим і філософом, якого не було перед ним у всій землі, і після нього не буде».

Троє Данилових синів, Лев, Шварн і Мстислав, залишилися в Галичині, поділеній між ними. Найталановитішим з них був Лев (1264-1301?). До нього після смерти братів перейшли їхні уділи. Після смерти Лева (точна дата невідома) його владу успадкував Юрій I (1301-1308). Він уникав воєн, дбав про економічний добробут держави. Свою столицю переніс до Володимира. На печатці його іменується: «Rex Russiae, princeps Ladimeriae» (король Руси, князь Володимирії). Лев Данилович. Шварн Данилович. Мстислав Данилович

Отже, у літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.