Презентація: "ЛРК. Гумористи Тернопілля"

Гумористи Тернопілля. Є. Дудар, В. Дячук, П. Сорока. Сміх заради життя, а не життя заради сміху. Євген Дудар

Інтелектуальна розминка. Що ми називаємо гумором? Що таке сатира? У чому полягає різниця між гумором та сатирою?Які жанри гумористичних творів ви знаєте?Який твір називається гуморескою? Що таке байка? Які особливості байки ви можете назвати? Що таке співомовка? Які з вивчених гумористичних творів вам найбільше сподобалися?

Літературне Тернопілля славиться майстрами дотепного, веселого слова. Їх небагато, бо, за словами Джека Лондона, "Гумор твориться найважче… Писати гумор можуть лише нечисленні автори". Сьогодні ми поговоримо про Євгена Дударя, Петра Сороку, Василя Дячука. Життєствердний гумор сміхотворців нашого краю здається невичерпним своєю дотепністю, ласкавою усмішкою, гострим сатиричним словом. Твори наших земляків-гумористів несуть людям радість, заряджають їх енергією, оптимізмом, благородними почуттями, ідеями.

Євген Дудар народився в селі Озерна, зараз Зборівського району, Тернопільської області. В 1956—57 рр. працював завклубом у рідному селі. Залишив завідування клубом у зв'язку з виїздом на навчання. Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Зараз мешкає в Києві.

Дудар є автором понад 20 книг, а також численних публікацій у пресі. Його твори було перекладено багатьма мовами світу. Він є також і професійним артистом-виконавцем власних творів, у його творчому доробку — понад десять тисяч публічних виступів, творчих вечорів, радіо- і телезустрічей. Є. Дудар – лауреат літературної премії імені Остапа Вишні.

Гумореска «Коза-Дереза» Жили собі дід та баба. І була у них Коза-Дереза. Відвели вони для неї у дворі красиве місце. Збудували для Кози-Дерези хатку. От одного разу дід і каже найстаршому синові:— Ми з бабою їдемо в гості. А ти приглянь за Козою-Дерезою. Щоб вона наїджена була, напоєна. По двору нагулялася. Поїхали дід з бабою. Найстарший син приніс Козі-Дерезі і їсти, і пити. Потім відпустив її на тподвір’я, щоб вона погуляла. Приходять дід із бабою увечері. Дід і питає:— Кізонько, моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?А Коза-Дереза:— Ні, дідусю. Нема у мене що їсти й що пити. Треба тобі сина пожурити... Он укози Маньки, що в сусідньому дворі, зовсім не те... Дід розсердився і вигнав сина із дому. Знову йдуть дід із бабою в гості. Каже дід середульшому синові:— Випусти козу пасти у двір. Ще й заготуй у хлівчику для неї їсти й пити... Так і зробив син. Випустив Козу-Дерезу у двір пастися. А у хлівці заготовив для неї і травички, і капусти, і навіть кілька батонів поклав. Повернулися дід із бабою. Дід і питає козу:— Кізонько, моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?..

А Коза-Дереза:— Ні, дідусю! Нема у мене що їсти, нема що пити... А у Кози Маньки, що усусідньому дворі, все є.. Вигнав дід і середульшого сина. Та знову в гості зібрався з бабою. Найменшому синові каже:— Поведеш козу пасти до лісу. Дивись, щоб вона добре наїлася і напилася. І вхлівчику у неї щоб було чисто й тепло... Вчинив син так, як батько велів. Старався Козі-Дерезі догодити. Прийшов дід та й знову Козу-Дерезу питає:— Кізонько моя мила, Чи ти їла, чи ти пила?А Коза-Дереза:— Ні, дідусю. Нема у мене, що їсти, нема, що пити. А у кози Маньки... Ще більше дід розсердився. Вигнав і наймолодшого сина. Перевдягнувся. Сам Козу-Дерезу пасти погнав. Сам її напував. Сам для неї усе до хлівця зносив. А під вечір знову перевдягнувся. І козу питає:— Кізонько моя мила,  Чи ти їла, чи ти пила?А Коза-Дереза:— Ні, дідусю. Нема у мене що їсти, нема, що пити... Он у сусідньому дворі живе коза Манька... Дід не витерпів. Узяв березового віника. Та козу уздовж хребта трісь, трісь:— Геть! Мало тобі у мене, біжи до сусіда!..І вигнав Козу-Дерезу із двору. Прийшла Коза-Дереза під сусідні ворота:— М-е-е, пусти мене! Я у твого поганого сусіда жила, мене там голодом морили. Пити не давали. Гуляти не пускали... Глянув сусід на Козу-Дерезу. Шерсть на ній блискуча. Від жиру у неї боки розпирає. І сказав:— Йди світ за очі. Нехай тебе вовки деруть. Нехай тебе гієни з’їдають! Брехнею світ пройдеш, але назад не вернешся...

Бесіда за змістом. Що вам нагадала ця гумореска?Чому козі ніхто не міг вгодити?Що трапилося з козою?Чого навчає нас ця гумореска?

СЛОН І МУХИАвтор Гаврилюк Вікторія Михайлівна

СЛОН І МУХИУчені Мухи зібрались на симпозіум: «До питання про походження прислів'я «Не робіть із Мухи Слона». Муха-доповідач з усією категоричністю заявила:— Прислів'я «Не робіть із Мухи Слона» у своїй основі не відповідає правді! Виходить, що первинним був Слон, а Муха вторинною. Коли все навпаки. І прислів'я, зрозуміло, повинно звучати так: «Не робіть із Слона Муху».— Слон,— заявила Муха-співдоповідач,— істота, не варта ніякої уваги! По-перше, він не може літати. По-друге, не вміє дзижчати... Наступна Муха-оратор теж висловилась на адресу Слона:— Ця істота неповоротка. Зовсім не пристосована до життя...— Колеги! — виступила найсерйозніша учена Муха.— Що ми, дійсно, робимо із Слона Муху? Ну що ми заладили: Слон та Слон! Я не бачу ніякого Слона. І вважаю, що ніякого Слона в природі не було і нема!.. Учасники симпозіуму радісно задзижчали. А й насправді, Слона вони не бачили, тому що симпозіум проходив на його спині.

Словникова робота. Симпозіум (лат. Зутрозіит) — збори з будь-якого наукового питання. Оратор — людина, яка вміє яскраво висловити свою думку під час виступу.

Ідейно-художній аналіз сатиричної Оповіді Є. Дудара «Слон і мухи» Тема: Зображення симпозіуму Мух на спині у Слона, де кожна з них намагалася обґрунтувати думку про своє первинне походження. Ідея: Висміювання глухостей, улесливості, хвалькуватості Мух. Основна думка: «Не робіть з Мухи Слона». Жанр: Сатирична оповідь.

Петро Сорока: “Я поціляю зло”Сорока Петро Іванович народився 6 січня 1956 року в с. Грицівці на Збаражчині. Сам він про себе каже: “Я народився під зорями Стрільця, тож і судилося мені стріляти без кінця. Сатира – це мій вірний лук, а стріли – без­ліч кпин. Я поціляю зло і воно приречене на згин”. П. Сорока закінчив Крем’янецьке медичне училище і Тернопільський педагогічний інститут. Працював у Збаразькій районній раді, зараз викла­дає на кафедрі української літератури Тернопільського національного пе­дагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Все своє життя автор вмістив в одне речення: “Я звідав терни, звідав сум, учився, писав, страждав, любив, горів, трудився, словом, жив”. П. Сорока – автор сатиричних і гумористичних книг: “Секрет довго­ліття” (1989), “Сповідь сатирика” (1990), збірки віршів для малят “Горобці про літо мріють” (1990), лірики “Я так люблю”. Виступає в жанрі художньої критики.

Афоризми П. Сороки• Найчастіше застуда починається від вітру в голові.• Найбільше набиває собі ціну той, кому гріш ціна.• Жив на широку ногу – і зламав шию.• Вийшов в люди з чорного ходу.• Що тісніше думкам у голові, то вони тонші.

Соловейкова пісня. Соловейко якось в лісі Як побачив бідний автор. Збірочку уклав Збірочку оту,З тих пісень, що солов’їсі Розірвалось серце в нього. Все життя співав. Прямо на льоту.І з рукописом подався Впав сердешний на розпутті,Прямо в «Лісвидав». Зойкнули гаї...— Будем, будем видавати, — Ось чому так видаються. Крук йому сказав, — Рідко солов’ї. Чув я всі твої концерти,Є що пригадать. Тільки спершу рецензенти. Мусять прочитать, —... Довго правила Ворона. Тексти чарівні,Вмерла пісня безборонна. Під пером її. Горобець добив сердито,Познущався й крук. Лиш здали на п’яте літо. Щось тоненьке в друк.

Опрацьовуємо зміст. Що вирішив видати соловейко?Куди він подався?Хто мав надрукувати його пісні?Що трапилося з його творами, через скільки часу їх видали?Що сталося з соловейком?Кого автор критикує у творі?Яка тема та ідея твору?

Теорія літературиІронія – один із засобів гумору та сатири, прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу мовиться в позитивному плані, а мається в думці про іронізм. Отже, П. Сорока – майстер гострого іронічного слова. Його іронізми – згустки емоцій, у яких прихована глибина і філософія бачення світу, влучне висміювання негативних явищ.

“Гальба сміху” Василя Дячука. Дячук Василь Єфремович народився 24 квітня 1944 р. в с. Кримно Старовижівського району Волинської області в селянській сім’ї. По закінченню місцевої десятирічки працював на Володимир-Во-линському цукровому заводі, на Київському мотоциклетному, на будовах, у колгоспі. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Викладав українську мову та літературу в школах Волинської області, а з 1976 року працював учителем української мови і літератури Верещаківської школи на Лановеччині. Окрім лірики, Василь Дячук – добрий сіяч веселого і дотепного гумору. За висловом свого земляка А. Боб’юка, В. Дячук писав “...не ради гонорарів чи марнослав’я, а за потребою душі, природним обдаруванням і покликом серця”. У 1996 році побачила світ його “Гальба сміху” – скромна книжечка, в якій було трохи більше півсотні сторінок. Але скільки в ній іскрометного гумору, яке вболівання за людей, бажання зробити їх кращими.

На екзамен ГрамотніНа екзамен йде студентІ звіряє “шпори”:“Справа Ейлера запхнув,Зліва – Піфагора. Різні леми й теореми –В кишені нагрудні. А у внутрішні – отіФормули марудні. Що то джинси розпирає?Мудрий Лобачевський. А під лівою п’ятою –Пані Ковалевські. Під пахвою на резинці –Постулати строгі. Тут, – за голову схопився, –Тут… нема нічого”. Запитав онук Василько. У діда Назара:— Коли краще лікували,В давнину чи зараз?— Колись були неграмотніЛікарі, Васильку,Бо годину оглядалиІ писали – хвильку. Тепер вони набагато. Стали грамотніші,Бо хвилину оглядають,А годину – пишуть!

Що таке атшоп? Гальба сміху. Гнат Лукич до свого класу. Тільки-но ввійшов,Вже малий Івась питає: “Що таке атшоп?”“Гм… Нове… Пориюсь-взнаю…Все переверну…Неможливо всього знати…Взнаю – поясню…”Десь пройшло, напевно, з тиждень. Вчитель входить в клас.“Що таке атшоп, дізнались?” –Знов пита Івась.“Ой, Івасю! Ну й мороку. Ти мені встругнув!Словників, мабуть, із сотню. Я перевернув. Врешті-решт звернувсь до вчених,Тож скажи мені, де ти бачив оте слово?Бо не знають, ні!”“На скляних поштових дверях. Я його знайшов. Там, як входиш, пише: пошта,А зайдеш – атшоп!”Годі нидіти! Пора. Вдарить в землю лихом!Гальба сміху – з пліч гора,Упивайтесь сміхом!Хе-хе! Ха-ха! –Добре діло!Отож не стидайтесь,За пупи беріться сміло,По траві качайтесь,Так ушкварте, щоб з біди. Й тіні не осталось!Спом’яніть своїх дідів,Що листа писали!

Бесіда за змістом. Які гуморески вам найбільше сподобалися? Чому?Звідки черпає автор свої сюжети? Обґрунтуйте свою думку. Які вади людей засуджує автор у своїх гуморесках? Поясніть на прикладі почутих творів. Яка головна думка прочитаних гуморесок?

Гуморески Є. Дударя вирізняються радше не милою усмішкою, а гострим пекучим сміхом, нищівною іронією. Вони торкаються проблем суспільства, спонукають задуматися над чим ми сміємося і в ім’я чого. У творах В. Дячука відчувається прагнення автора відобразити своїх героїв ніби у дзеркалі, силою поетичного слова і сміху зробити їх добрішими, розумнішими, ліпшими.

Домашнє завдання Знайти і прочитати твори сучасних українських гумористів.