Презентація "М.Коцюбинський. Зачарований красою".

ЗАЧАРОВАНИЙ КРАСОЮ

Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. «Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів - хто знає, що вийде з того насіння? Може вогні? Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, сонце, твій теплий зцілюющий напій, п'ю, як дитина молоко з материних грудей...»,- так освічується Коцюбинський сонцю в новелі "Інтермецо". "У хвилини розчарування мене раз у раз рятувала моя незвичайна любов до природи", - зазначав письменник в автобіографічному листі до Михайла Мочульського.

Одержимий любов'ю до квітів... Таким постає Михайло Коцюбинський зі спогадів сучасників "Він особливо ніжно любив свою Україну і часто відчував запах чебрецю там, де його не було. А якось, побачивши під білою стіною рибальського будинку блідо-рожеві мальви, - весь засяяв усмішкою і, скинувши капелюх, сказав до квітів: - Здоровенькі були! Як живеться на чужині?" М. Горький

"Не привезені з Америки і зріднені з Капрі агави, не середземноморські сосни пінії і чинари, не пишні іриси і тюльпани притягували і збуджували його радість, а полин і чебреці, які тулились скрізь навкруги по пустирях... " Олексій Золотарьов

"Найбільш він любив цикламени, що вогниками горіли в своїй матовій зелені. Їх пахощі сповняли кімнату нашого письменника…" Вікторія Чикаленко

Квіти супроводжували Коцюбинського все життя Недаремно приятель письменника Михайло Жук малював його серед квітів. У 1907 році художник створив один із кращих портретів М.Коцюбинського: письменник зображений на фоні своїх улюблених квітів червоної красолі. Інший портрет (1925 р.) оздоблений рослинним орнаментом. 1925 р. 1907 р.

Коцюбинський, повертаючись із далеких доріг, привозив насіння квітів, цікаві рослини. Письменник, будучи в гостях у Максима Горького на острові Капрі в 1910 році, звернув увагу на надзвичайно гарні яскраво-червоні великоцвіті гвоздики. Він привіз їх в Україну і посадив у Чернігові. Відтоді гвоздика Коцюбинського є справжньою окрасою наших квітників.

Різноманітними квітами і кущами буяв чернігівський сад письменника. Про це з любов'ю згадує його донька Ірина Михайлівна: "Він любив квіти, з захопленням вивчав їх, ботанічні знання були у нього досить великі. В садочку, що оточував наш будинок, яких тільки квітів не було. Батько дуже любив садок і разом з матір'ю насаджував дерева і квіти. Михайло Михайлович чомусь не любив жоржин. Вони здавалися йому бездушними, їх пишність була позбавлена в його очах принадності будь-якої маленької польової квітки".

У саду М. Коцюбинського цвіла прекрасна лілея. "Ясно-червона елегантна квітка, здавалося, зібрала в себе все тепло сонця, всю його ніжність і ласку, і всю красу того, що було навколо неї, заслухалася власних потаємних мрій і почувань і стояла в саду, мов зачарована. Блідими перед її вродою були всі квітки, що розцвітали поруч неї. Вульгарною й буденною була гра їх кольорів. А вона стояла в святобливому ореолі, ніжна красуня, і взивав її Коцюбинський і його родина - "царицею саду". Так, то справді була цариця саду. І цвіла вона в саду Коцюбинського. І здавалося, що в ній живе душа його". М. Чернявський

Михайло  Коцюбинський - живописець не лише української природи. З його творів постають краєвиди Молдавії, екзотика італійського острова Капрі. Саме на Капрі Коцюбинський побачив агаву, яка "тільки раз розцвітає квіткою смерті", яка "цвіте, щоб померти, і умирає, щоб жити".

"Квіти – це була його пристрасть і розкіш, й треба було бачити, як його очі іскрилися, коли переходив цариною, засіяною сотнями різних квітів, що миготіли та виблискували до сонця всякими барвами".

Мало сказати, що Михайло Коцюбинський любив квіти. Він широко використовував у творах і листах назви близько 200 різних рослин - квітів, дерев, кущів, городніх і польових культур. В українській літературі не було письменника, який виявив би такі солідні ботанічні знання. Так у повісті "Дорогою ціною" використано назви 18 рослин, з них комиш згадується 44 рази, очерет - 21. Різноманітністю назв рослин відрізняється повість "На віру", де 89 разів зустрічаються назви 38 рослин. У "Тінях забутих предків" названо 25 рослин, з них - смерека - 37 разів. Треба зазначити, що велика кількість назв рослин у творах не переобтяжує їх. Це пояснюється тим, що кожну назву письменник вживає не випадково.

Письменник помирав. І ніякі лікарі не могли його врятувати. Він це добре розумів. "Пора вже настала, здається, обертатися в дерево або в горох", - пише він В.Гнатюку 19 лютого 1913 року. Михайла Коцюбинського відвідували друзі та знайомі, приносили все, що він любив - "квіти, книги, самих себе".   "Палата,  в  якій  він  лежав,  скидалася  на  квіт-кову крамницю". В останню путь письменника проводили з квітами. Зі спогадів Олександри Аплаксіної: "Хтось приніс кошик біло-рожевого цвіту яблуні". "Цвіт яблуні!" - скорботно промайнула думка... Я згадала, що Михайло Михайлович писав мені з Капрі під час своєї подорожі, як приємно йому там побачити розквітлу яблуню. Я притиснула до себе кошик з гілками розквітлої яблуні і швидко сплела вінок з самого цвіту яблуні. Він був найкращий від усіх вінків." Потім саме цей вінок хтось поклав у труну письменника.

Ти з нами будеш вічно жити, Як сяйво сонця, як вечірній спів, Ти так любив землі своєї квіти, І так, як квіти, ти людей любив. В. Сосюра